2. Амеба кишкова ( Entamoeba coli )

Географічне поширення: зустрічається по­всюдно.

Морфологія: кишкова амеба існує у двох фор­мах - трофозоїт і циста.

Т рофозоїт (рис. 3.24) розміром 20-40 мкм, ядро добре помітне, з великою кількістю зерен хро­матину. Цитоплазма дуже вакуолізована. Розмежу­вання на ектоплазму й ендоплазму помітне тільки при утворенні псевдоніжок. Псевдоніжки мають вигляд широких випинань. Рух повільний, нагадує "туп­цювання на місці". Живляться бактеріями, гриба­ми, харчовими часточками. Перед інцистуванням перетворюються в малоактивні передцистні форми більш дрібних розмірів.

Циста (рис. 3.25) велика, розміром 10-30 мкм. Округлої або овальної форми, з чіткою оболонкою. Кількість ядер залежить від стадії розвитку цисти. Незрілі двоядерні цисти містять велику глікогенову вакуолю, хроматоїдні тіла у вигляді довгих тонких паличок. Після поділу ядер утворюється чотири-ядерна, а потім восьмиядерна зріла циста.

Ж иттєвий цикл: паразитує у людини. Механізм передачі фекально-оральний. Цисти потрапляють в організм здорової людини з забрудненою їжею, водою, із брудних рук. Механічними переносниками можуть бути мухи і таргани.

Локалізація: мешкає у товстій кишці людини, але протеолітичного ферменту не виділяє, тому про­никати у стінку кишки не може.

Патогенної дії не викликає.

Географічне поширення: зустрічається повсюдно.

3. Амеба ротова (Entamoeba gingivalis).

М орфологія: існує тільки у формі трофозоїта (вегетативна форма).

Трофозоїт (рис. 3.26) розміром 6-30 мкм, ци­топлазма чітко розділена на два шари. У ній можна побачити фагоцитовані бактерії і лейкоцити на різних стадіях травлення. Ядро живої амеби не візуалізується. Рух повільний, псевдоніжки широкі.

Локалізація: м'який зубний наліт, альвеоли зубів.

Патогенної дії не викликає.

Додаток № 2:

Таблиця 1. Характеристика саркодових, які можуть траплятись

в організмі людини.

Найпрос- тіші	Пато- ген- ність	Меди- чне зна- чення	Шляхи потрап-ляння в організм людини	Локалі- зація в організмі людини	Методи діагнос- тики	Заходи профілактики.
Entamoeba coli
Entamoeba gingivalis

Додаток № 3:

Видатні вчені – паразитологи.

Великий внесок у розвиток медичної паразито­логії зроблено українськими вченими. Так, В. Я. Данилевський (1852-1939) вперше показав, що крово­паразити (трипаносоми, гемогрегарини), які пара­зитують в еритроцитах, поширені серед різних хре­бетних тварин. Його праці стали доказом того, що відкриті А. Лавераном паразити в еритроцитах лю­дини, є збудниками малярії, а комарі - їх переносни­ками. Він вперше довів, що розвиток збудників ма­лярії відбувається не лише в еритроцитах, але й в інших клітинах. Це відкриття започаткувало вив­чення екзоеритроцитарного циклу розвитку збуд­ників малярії. Було остаточно розв'язано проблему етіології малярії і досягнуто успіхів в її лікуванні й профілактиці.

Д . К. Заболотний (1866-1929) був організатором першої у світі кафедри епідеміології в Одесі, довів природну осередковість чуми (рис. 3.18). Він з'я­сував, що носіями збудника чуми і джерелом зараження людини є дикі гризуни (ховрахи, байбаки-тарбагани).

Л. К. Коровицький (1890-1976) присвятив свої праці клініці й лікуванню таких паразитарних хво­роб, як малярія, токсоплазмоз.

Найбільшу школу паразитологів в Україні створив О. П. Маркевич (1905-1999). Він був професором Київського державного університету ім. Т. Г. Шев­ченка. Займався ветеринарною паразитологією, ви­вчав паразитологічну ситуацію в різних природних зонах України. Він був одним із фундаторів нового спрямування - гідропаразитології, вперше заклав її теоретичні основи.

Окремі праці О. П. Маркевича присвячені вив­ченню гельмінтозів людини в Україні, джерелом яких є риба, боротьбі з інвазіями людини й сільсько­господарських тварин, завданням та перспективам розвитку паразитологічної науки і практики. Ним зроблено оригінальні теоретичні узагальнення щодо походження й еволюції паразитизму, походження й шляхи формування паразитофауни людини і свійсь­ких тварин.

О. П. Маркевич працював у сфері організації і планування паразитологічних досліджень в Україні. Він підготував сотні спеціалістів-зоологів та пара­зитологів, виховав численні наукові кадри.

З 1945 року було створене Українське товари­ство паразитологів. Зусиллями українських маляріологів і медичних ентомологів в Україні було ліквідо­вано малярію як масове захворювання. Проведено дослідження балантидіазу (В. В. Богданович), трихомонозу та інших протозойних захворювань люди­ни (І. К. Падченко). Паразитологи провели велику роботу щодо з'ясування паразитологічної ситуації в Україні, зональних і ландшафтних особливостей фауни паразитів, переносників збудників транс­місійних хвороб, проміжних і резервуарних хазяїв. Впроваджено систему комплексних протипарази-тарних заходів у тваринництві.

О рганізатором найбільшої у світі школи гель­мінтологів був російський вчений К. І. Скрябін. (1878-1972). Він відкрив і описав понад 200 нових видів гельмінтів, розробив заходи боротьби з гель­мінтозами, методи їх діагностики, терапії і профі­лактики (рис. 3.19).

Російський вчений Є. Н. Павловський (1884-1965) розробив вчення про трансмісійні хвороби та їх природну осередковість. Під його керівництвом проводилися вагомі за своїм значенням досліджен­ня з біології кліщів та їх ролі в передачі трансмісійних захворювань.

В. О. Догель (1882-1955) створив екологічну паразитологію, яка вивчає залежність паразитофауни від біологічних циклів і специфіки фізіології ха­зяїв, факторів навколишнього середовища. Ним створено найбільшу школу паразитологів.

Методична розробка для організації самостійної роботи студентів № 13