Ііі етап – закріплення знань та навичок

Після вивчення теми необхідно

Знати	Вміти
Як здійснюється мультифакторіа- льний принцип формування фенотипу, та значення мають умови середовища для експресивності й пенетрантності генів	Визначати значення умов середовища для експресивності й пенетранності генів. Виділяти ознаки які є мультифакторіаль-ними.
Докази взаємодії генетичних і негенетичних чинників увиникненні виро- дливостей та вад розвитку, зокрема фенокопій.	Приводити приклади проявів фенотипно однорідних аномалій у виникненні виродливостей та вад розвитку.
Умови прояву та механізм розвитку МФ хвороб , та їхні загальні риси. Властиві певні закономірності успадкування МФ хвороб, та групи ризику при МФ хворобах.	Відокремлювати серед захворювань групу - мультифакторіальні. Визначати наявність пацієнта до групи ризику при мульфакторіальних захворюваннях.

4.Додаткові завдання (матеріали позааудиторної роботи)

Тератогени, що спричиняють вади розвитку людини.

( Дивись додаток № 3 .)

Додатки до СПРС № 8 :

Додаток № 1

Мультифакторіальний принцип формування фенотипу. Значення умов середовища для експресивності й

пенетрантності генів.

У розвитку одних ознак визначальну роль вико­нує генотип, а для розвитку інших істотне значення має зовнішнє середовище. Проте немає таких оз­нак, які абсолютно зумовлювались би тільки спад­ковістю або тільки середовищем. Ознаки, прояв яких залежить від багатьох генів, більшою мірою зазнають впливу екзогенних чинників. Такі ознаки є мультифакторіальними - за цих умов формування фенотипу відбувається шляхом взаємодії спадковості і середовища, генетичних і негенетичних чинників. У людини такими ознаками є зріст, розумові здібності, артеріальний тиск, поведінкові реакції та ін. Дія будь-якого гена залежить від інших генів та від факторів довкілля. Принцип взаємодії спадко­вості і середовища лежить в основі розвитку хвороб зі спадковою схильністю, або мультифакторіальних хвороб. Це велика, клінічне різноманітна гру­па патологічних проявів, але зі схожими генетични­ми закономірностями розвитку. Сюди приналежать уроджені вади розвитку, серцевосудинні, психічні, злоякісні та інші хвороби.

На відміну від моногенних ознак (хвороб), мультифакторіальному успадкуванню властива кількісна й якісна неоднорідність (рис. 1.133).

Аналіз такого розподілу показує, що імовірність захворювання серед родичів, яким властива генетич­на схильність, набагато вища, ніж у загальній попу­ляції. Тобто пенетрантність також буде більшою. Якщо у всіх осіб даного генотипу з'являється очікуваний фенотип, то це вказує на повну пенетрантність. Не­повна пенетрантність з'являється у випадку багатьох домінантних алелів і у випадку гомозиготності за ре­цесивними алелями. Функція пенетрантності виражає імовірність хвороби для кожного генотипу і залежить від таких чинників, як стать, вік, вплив навколишньго середовища й ефекту дії інших генів. Наприклад, ри­зик захворіти на рак грудної залози у віці 40, 55 і 80 років становить 37,66 і 85 % відповідно.

Сумарна дія генетичних і середовищних чинників зумовлює явище експресивності - ступеня прояву ознаки або хвороби. У нашому випадку - це крайні варіанти норми, субклінічні і типові форми хвороби.

Вирішальним критерієм захворювання є кількісне відхилення у функціях або ознаках, яким властивий широкий розмах мінливості серед населення.

Явище взаємодії генів на рівні фенотипу вивчає новий напрямок генетики, який отримав назву функ­ціональна геноміка або протеоміка.

Фенокопії.

При проведенні медико-генетичного консульту­вання слід пам'ятати про можливість виникнення фенокопій - тобто прояву фенотипу, схожого за ха­рактерними проявами мутантного гена, викликано­го чинниками зовнішнього середовища.

Фенотипно однорідні аномалії можуть бути на­слідком спадкових або середовищних факторів, які діють на ембріон. Так, уроджене помутніння криш­талика може бути спадковим рецесивним захворю­ванням, результатом інфекції (корової краснухи) або впливом іонізуючого випромінювання в ранній пері­од вагітності.

Вживання вагітною синтетичних гормонів, яким властивий маскулінізуючий ефект, може спричинити явище вірилізації плоду жіночої статі (надмірне оволосіння), яке нагадує адреногенітальний синдром.

Деякі ліки (талідомід) хімічної природи, які при­значалися хворим вагітним, схильні до провокуван­ня вад розвитку (атрезія слухового ходу, аплазія променевої кістки, вади розвитку нирок, атрезія два­надцятипалої кишки, вади серця та ін.), які нагаду­ють фенокопії домінантного синдрому Холта - Орама і рецесивної панмієлопатії Фанконі.

Хімічні речовини (етанол) порушують генетичні механізми формування систем органів, кінцівок, го­лови і мозку на пізніх стадіях ембріонального роз­витку, спричиняють появу фенокопій, схожих на па­тологію спадкового ґенезу.

Все це докази взаємодії генетичних і негенетичних чинників у виникненні виродливостей та вад розвитку, зокрема фенокопій.

Хвороби із спадковою схильністю. Поняття про

мультифакторіальні хвороби.

Ряд захворювань і ознак зумовлені багатьма ге­нами, тому їх позначають терміном полігенні. На їх розвиток великий вплив мають фактори зовніш­нього середовища, тому їх називають мультифакторіальними.

Мультифакторіальні (полігенні) захворювання - це захворювання зі спадковою схильністю, у генезі яких поєднуються взаємодія спадкових і зовнішніх факторів.

Мультифакторіальні захворювання - це такі па­тологічні стани, для прояву яких необхідні дві умови:

1. Наявність спадкової схильності.

2. Несприятливі впливи зовнішнього середовища. Мультифакторіальні захворювання посідають одне з провідних місць серед хронічних неінфекційних хвороб людини. Вони відрізняються клінічним поліморфізмом. Складна взаємодія генетичних і зовнішньосередовищних факторів призводить до фор­мування клінічної сталості мультифакторіальних за­хворювань в окремих родинах і популяції в цілому.

До мультифакторіальних захворювань належать: цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, вираз­кова хвороба шлунка, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, бронхіальна астма, шизофренія, епілепсія та ін.

Необхідно враховувати, що об'єктом спостере­ження лікаря будь-якої спеціальності повинен стати не тільки хворий, але й члени його родини. Лікар "за­гальної практики" і особливо сімейний лікар пови­нен уміти на підставі методів клініко-генетичного обстеження хворого і його родичів виявляти групи підвищеного ризику, в яких, у першу чергу, потрібно застосовувати відповідні профілактичні заходи.

Мультифакторіальні хвороби чи хвороби зі спад­ковою схильністю складають у даний час 92 % від загальної патології людини.

Механізм розвитку мультифакторіального захво­рювання - патологічний фенотип - виявляється тоді, коли сумарна дія генетичних і середовищних фак­торів досягає чи перевищує деяке граничне значення схильності.

Мультифакторіальні хвороби при всій їх розмаї­тості характеризують деякі загальні риси:

1. Висока частота в популяції.

2. Існування клінічних форм, які утворюють не­ перервний ряд, від прихованих субклінічних до різко виражених проявів.

3. Більш ранній початок і деяке посилення клініч­них проявів у наступних поколіннях.

4. Значні статеві і вікові розходження в попу­ляційній частоті нозологічних форм.

5. Відносно низький рівень за маніфестними про­явами хвороби у монозиготних близнюків (60 % і нижче) та істотно перевищуючий відповідний рівень у дизиготних близнюків.

6. Невідповідність закономірностей успадкуван­ня простим менделівським моделям. З огляду на різноманітні механізми, що впливають на розвиток і перебіг хвороби, не вдається простежити чітких закономірностей передачі захворювання з поколін­ня до покоління. Аналіз родоводів при мультифакторіальних хворобах грунтується не на законах Менделя, а на емпірично отриманих даних.

7. Залежність ступеня ризику для родичів хво­рого від частоти хвороби в популяції (вона тим вища, чим рідше зустрічається дане захворювання); ри­зик зростає з народженням кожного наступного хво­рого, крім того, він підвищується в міру збільшення ступеня тяжкості хвороби пробанда.

8. Подібність клінічних та інших проявів хворо­би в найближчих родичів пробанда, що віддзерка­лює коефіцієнт спадковості (для полігенних хворобвін перевищує 50-60 %).

Мультифакторіальним захворюванням властиві певні закономірності успадкування. Так, ризик ви­никнення захворювання і вираженість клінічної кар­тини залежать від:

1. Кількості уражених родичів і ступеня їх спорід­нення з пробандом.

2. Віку, в якому відбувається прояв захворюван­ня в родині.

3. Клінічної його тяжкості.

4. Кількості осіб менш ураженої статі.

5. Частоти повторюваності даної патології в по­пуляції.

Отже, при мультифакторіальних захворюваннях має місце зростання відповідних патологічних станів серед близьких родичів пробанда, нерідко з різною частотою ураження особин чоловічої чи жіночої статі. Чим вищий генетичний ризик (ступінь гене­тичного обтяження), тим менша інтенсивність зовнішньосередовищних впливів необхідна для прояву "граничного ефекту", тобто розвитку хвороби.

Група ризику при мультифакторіальних за­хворюваннях.

До даної групи відносять осіб з урахуванням ве­личини спадкового обтяження, яка залежить від тяж­кості захворювання, ступеня спорідненості з хворим і числа хворих у родині. Виявлення груп ризику за допомогою клініко-генеалогічного методу дозволяє

ефективно провести ранні лікувально-профілактичні заходи для осіб, схильних до різних захворювань.

Так, за наявності гіпертонічної хвороби в одного з батьків необхідно контролювати артеріальний тиск у дитини, рекомендувати щадний режим. У цих ро­динах потрібно якомога раніше пропагувати здоро­вий спосіб життя, а членам цих родин треба постійно займатися спортом, дотримуватися режиму праці і відпочинку, обмежувати споживання кухонної солі. Якщо такі звички розвиваються з дитинства, то вони можуть мати профілактичний ефект. Сімейний лікар повинен мати тісний контакт із родиною хворого. При першій фіксації підвищення артеріального тиску осо­бу з групи ризику треба взяти на диспансерний облік. Особлива увага повинна приділятися родинам, чле­ни яких схильні до таких хвороб, як цукровий діабет, виразкова хвороба, епілепсія, шизофренія.

Так, у випадку, якщо один з батьків хворий, то ризик народження дитини з цукровим діабетом до­рівнює 10 %. Отже, існує реальна небезпека роз­витку даного захворювання. Членів таких родин необхідно поставити на диспансерний облік, періо­дично проводити профілактичні огляди із застосу­ванням додаткових методів.

Додаток № 2

Приблизний алгоритм аналізу графічного матеріалу.

1. Визначення мети аналізу.

2. Підготовча робота до аналізу графічного матеріалу ( уважне прочитання та опрацювання доданого до графічного матеріалу тексту, малюнків, схем та ін.).

3. З’ясування незнайомих або малознайомих понять.

4. Виконання аналізу:

а) композиційний (характеристика основних компонентів графіку).

б) типологічний (тип розміщення графічного матеріалу, або його фрагментів,

структура графіка).

в) стилістичний ( функціональний стиль відображення графічного матеріалу -

безперервний, перервний,крапковий та ін.).

г) змістовний ( виявлення особливостей розміщення кількісних та якісних

показників).

5. Формулювання висновків та рекомендацій (як для мед. працівника так і для

пацієнта).

Додаток № 3

Тератогени (фактори), що спричиняють вади розвитку людини:

Методична розробка для організації самостійної роботи студентів № 9

2. години

Дисципліна : Медична біологія

Тема: Медико – генетичні аспекти сім’ї .

Викладач: Рибальченко Віталій Валентинович

Курс, група: І курс, групи 11, 12, 13 спеціальність: 5.110.102 «сестринська справа»

1. Актуальність теми: медико – генетичне консультування повинно стати складовою

комплексу заходів , спрямованих на охорону здоров’я матері

дитини, на зниження пренатальної смертності , тому особливе

значення варто надати пропаганді знань у галузі клінічної

генетики.