§ 5. Правовідносини

З правом пов’язано ряд інших понять, які широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць тут посідає поняття правовідносин.

Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що забезпечуються державою.

Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб’єкти, об’єкти, юридичний і фактичний зміст.

Суб’єктами правовідносин вважають учасників, до числа яких можуть належати:

а) фізичні та юридичні особи;

б) державні та громадські організації;

в) різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ та ін.).

Фізичні особи, як суб’єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства.

Юридичними особами визнаються організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов’язки, бути позивачами у загальному, арбітражному чи третейському суді та нести відповідальність за свої вчинки.

Усі суб’єкти правовідносин мають володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов’язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої вчинки. В юридичній науці розрізняють такі елементи правосуб’єктності:

а) правоздатність – здатність бути носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків;

б) дієздатність – здатність своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки;

в) деліктоздатність – можливість самостійно нести відповідальність за свої протиправні вчинки.

Об’єкт правовідносин – це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини. Їх поділяють на матеріальні та духовні блага, дії суб’єктів правовідносин, результати їхньої діяльності.

Юридичний зміст – це суб’єктивні юридичні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.

Фактичний зміст – це самоповедінка суб’єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб’єктивні юридичні права та обов’язки сторін.

Існування правовідносин пов’язане з юридичними фактами.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, передбачені правовою нормою, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Серед юридичних фактів розрізняють дії, настання яких залежить від суб’єктів, та події, тобто обставини, що виникають незалежно від волі суб’єктів правовідносин (стихійне лихо та ін.).

§ 6. Поняття законності та правопорядку

Законність – один із основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави.

Законність – це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

До основних принципів демократичної законності належать:

– нерозривний зв’язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

– обов’язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;

– забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

– зв’язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;

– єдність законності та справедливості;

– встановлення дійового контролю та нагляду за дотриманням законності;

– невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.

Слід зазначити, що і законність в цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забезпечення та захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності, реалізація якого базується на системі гарантій. Юридичними гарантіями законності є:

1. Чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій, що захищають ці норми.

2. Виконання правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права та справедливості діяльності суддів, яка забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян.

3. Здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів з боку органів прокуратури.

4. Діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які в межах своєї компетенції здійснюють роботу із запобігання, виявлення та припинення порушень законності у різних сферах державного і суспільного життя.

У результаті дотримання режиму законності в суспільстві встановлюється правовий порядок (правопорядок). Правопорядок – це система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення, здійснюються в суспільстві у певній відповідності з вимогою норм права.

Законність – це принцип діяльності, режим дій і відносин. Правопорядок – це результат реалізації цього принципу, режиму та дотримання законності.

Законність і правопорядок перебувають між собою в тісному зв’язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку. Порушення законності веде до ослаблення правопорядку. Правопорядок є важливою умовою реалізації інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного зміцнення законності.