§ 2. Загальна характеристика

Житлового кодексу України

Житловий кодекс України прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1983 року і набув чинності з 1 січня 1984 року.

Житловий кодекс України регулює весь комплекс житлово-правових відносин.

Завданнями Житлового кодексу є:

1) забезпечення гарантованого Конституцією права громадян на житло;

2) належне використання і збереження житлового фонду;

3) забезпечення законності в сфері житлових відносин.

Житловий кодекс закріплює право громадян на житло відповідно до Конституції України, визначає поняття житлового фонду, його види, регулює питання управління житловим фондом, компетенцію місцевих органів влади, відомчих органів по використанню, експлуатації і забезпеченню його збереження.

У кодексі конкретизовані житлові права та обов’язки громадян. Зокрема, стаття 9 даного кодексу визначає, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Крім прав, громадяни України мають обов’язки – вони зобов’язані бережно відноситись до будинку, в якому проживають, дотримуватися правил користування житловими приміщеннями та інше.

Житловий кодекс визначає порядок надання житла, норми житлової площі; порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного, громадського та індивідуального житлового фонду, користування службовими жилими приміщеннями, гуртожитками; питання найму і піднайму жилих приміщень; порядок втрати жилого приміщення; обмін жилих приміщень.

У кодексі встановлюється відповідальність за порушення житлового законодавства, порядок вирішення житлових спорів та інші питання.

Житловий кодекс має такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Управління житловим фондом.

III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями.

IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація та ремонт.

V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.

VI. Вирішення житлових спорів.

VІІ. Заключні положення.

§ 3. Житловий фонд

Житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України і які призначені для проживання громадян, утворюють житловий фонд. Житлові будинки – це будови зі всіма зручностями для людини, які забезпечують можливість її проживання. Житлові приміщення в інших будівлях – це ті житлові приміщення, які знаходяться в нежилих приміщеннях, наприклад, в будівлях, які використовуються як адміністративні будівлі або для невиробничих потреб. Проте вони, як і житлові приміщення в жилих будинках, повинні мати вигоди для людини, які забезпечують можливість постійного проживання.

Житловий фонд України – це сукупність всіх видів житла приватної, державної та колективної власності.

Склад житлового фонду.

До житлового фонду України належать:

– жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

– жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативним організаціям (об’єднанням) та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

– жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

– жилі будинки і квартири, що є в приватній власності громадян (приватний житловий фонд).

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.