§ 6. Правова держава

Серед сучасних політичних і юридичних ідей однією з найпопулярніших є ідея розбудови України як правової держави. Ця ідея отримала офіційне закріплення у ст.1 Конституції України.

Виходячи із сучасних поглядів, правова держава характеризується такими суттєвими рисами:

1. Джерелом державної влади має бути народ. Через представницьку чи пряму демократію він формує органи влади.

2. Панування права в управлінні державними справами.

3. Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин.

4. Пріоритет права і свободи особи. Кожна людина має невід’ємні, дані їй від народження, права і свободи: право на життя, на особисту недоторканість тощо. Ці права і свободи не даються жодною державою, жодним законом, і отже, не можуть бути взяті ними.

5. Наявність ефективної правоохоронної системи.

6. Висока правова культура суспільства та особи. Висока правова культура суспільства – це розвиненість усіх його правових інститутів: законодавства, правотворчої та правореалізуючої діяльності правового захисту особи. Правова культура особи містить знання права, повагу до нього, уміння правильно реалізовувати правові знання на практиці, безумовне виконання громадянами правових заборон та обов’язків.

7. Відповідальність держави перед суспільством. Це означає, що держава в особі винних осіб мусить нести моральну та юридичну відповідальність за рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству.

8. Наявність поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Отже, правова держава – це держава, яка складається з громадян, котрі мають високу правову культуру і формують державну владу, що є демократично організованим і залежним від суспільства апаратом управління, який за допомогою ефективних законів забезпечує реалізацію суверенних прав і свобод громадян.

Тема 1. Правознавство

1.2. Право

§ 1. Поняття і види соціальних норм

Будь-яка спільність людей, а тим більше суспільство в цілому, вимагає певної внутрішньої організації, узгодженості та упорядкованості, відповідних правил людських стосунків і поведінки.

Упорядкування суспільних відносин або соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, маючи зміст, зумовлений рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства, та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми відрізняються одна від одної не лише за регульованими сферами суспільних відносин, а й за способами свого встановлення та забезпечення.

За сферами суспільних відносин розрізняють політичні, економічні, організаційні, культурні, естетичні, соціально-технічні та інші норми.

За способами встановлення і забезпечення соціальні норми поділяються на норми права, норми моралі, звичаї, традиції, норми об’єднань громадян, релігійні норми.

Крім того соціальні норми поділяються на усні та письмові; свідомі та стихійні, а також залежно від того чим забезпечується їх виконання (внутрішнім переконанням суб’єктів, об’єднаннями громадян, суспільством чи державою).

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є мораль і право. Мораль і право відрізняються належністю та мають ряд спільних рис. Їх єдність засновується на тому, що обидва засоби соціального регулювання є соціальними нормами, існують у реальній поведінці людини, мають основним змістом права та обов’язки, протидіють свавіллю і беззаконню, певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Але наявність цих рис не означає повної тотожності норм права та моралі, кожна з яких виконує своєрідні функції у процесі впорядкування суспільних відносин. Вони й визначають відмінності вказаних норм.

Право існує лише в соціально неоднорідному суспільстві, в межах якого виникає держава, а мораль існує як у державному, так і додержавному суспільстві.

Право регулює лише найважливіші суспільні відносини, а мораль такі відносини, які здебільшого не регулюються правом (дружба, кохання).

Право має, як правило, письмовий характер та існує у формі офіційного документа, а моральні норми існують в основному в усній формі.

Правові норми поширюються на громадян держави та осіб, які перебувають на її території, а моральні лише на те населення або соціальну групу, яка дотримується саме цих моральних норм.

Право має обов’язковий характер, а моральні норми виконуються лише у випадку авторитетності норми для суб’єктів.

Право реалізується за допомогою спеціальних органів держави, а мораль гарантується суспільством у цілому, а не окремими його структурами.

Порушення правових норм веде до застосування одного з видів юридичної відповідальності, а наслідком порушення норм моралі є застосування засобів громадського впливу, які не мають примусового характеру.

Отже, мораль і право характеризуються як спільним призначенням у процесі регулювання суспільних відносин, так і різним впливом та значенням у забезпеченні системності суспільства.

Правові норми розподіляються на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного різновиду норм у процесі регулювання суспільних відносин.

1. За функціями:

– регулятивні норми, що визначають зміст суб’єктивних юридичних прав і обов’язків та умови їх дії, наприклад, норма, що визначає порядок укладення шлюбу;

– охоронні норми, що визначають умови застосування до суб’єкта засобів державно-примусового характеру у випадку скоєння правопорушення, а також зміст цих засобів.

2. За галузями права визначають норми конституційного, адміністративного, трудового, цивільного, кримінального та інших галузей права.

3. За юридичною силою розрізняють норми законів і підзаконних актів.

4. За характером правил поведінки:

– зобов’язуючі норми, що встановлюють обов’язок вчиняти позитивні дії (норма про сплату за проїзд у міському транспорті);

– уповноважуючі норми, що дають учасникам правовідносин можливість здійснювати конкретні дії з метою задоволення своїх інтересів (право отримати певний рівень освіти);

– заборонні норми, що встановлюють заборону вчиняти недозволені дії чи зловживати правом (заборона переходити вулицю на червоне світло).

Існує також поділ норм на загальні та спеціальні; постійні та тимчасові; імперативні та диспозитивні, а також на загальні, відомчі, місцеві та локальні.