§ 3. Закон України “Про правонаступництво” від 12 вересня 1991 року

У зв’язку з тим, що в Україні була проголошена незалежність і самостійність Актом проголошення незалежності та Декларацією про державний суверенітет, у державі сталися кардинальні зміни. Права СРСР у певній мірі перейшли до України як суб’єкта конституційного права. Іншими словами, виникло правонаступництво. І тому 12.09.91 було прийнято Закон “Про правонаступництво”. Цей закон встановлює органи державної влади, кордони, законодавчі нормативні акти, міжнародні права та обов’язки Української держави.

Цей закон складається з 9 статей і проголошує такі основні положення:

З моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України.

До прийняття нової Конституції України діє Конституція Української РСР.

На території України діють закони та інші нормативні акти Української РСР, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.

Органи державної влади й управління, інші державні органи, сформовані на основі Конституції УРСР, діють до створення державних органів на підставі нової Конституції.

Державним кордоном України є колишній кордон УРСР у складі СРСР станом на 16.07.90.

Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України.

Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам України.

Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього боргу СРСР за станом на 16.07.90 і не несе зобов’язань за кредитними договорами та угодами СРСР, укладеними після 01.07.91 без згоди України.

Громадянами України є всі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України.

§ 4. Конституція України – основний закон держави

Конституція – найважливіший нормативний акт держави, її основний закон. Такої назви не мають жодні інші нормативно-правові акти. Конституція стоїть на першому місці в законодавстві держави і містить у собі вихідні засади національної системи права. Усі правові акти повинні співвідноситися з Конституцією і не можуть їй суперечити.

Норми Конституції за юридичними характеристиками є також основоположними для всіх державних органів, службових осіб, громадських об’єднань, громадян.

Конституція є основним законом, тому що закріплює:

– державний устрій держави, тобто визначає, яке значення в державі належить державній владі, визначає взаємозв’язок і взаємодію політичних партій, влади, релігії, громадських організацій;

– взаємовідносини держави та особи, тобто права й обов’язки громадян. Україна дотримується Загальної декларації прав людини, яку вона ратифікувала;

– відносини, пов’язані з організацією адміністративно-територіального устрою держави, тобто поділ території на райони, області, Автономну Республіку Крим;

– відносини, що регулюють порядок організації, систему і компетенцію державних органів.

Конституція приймається в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом шляхом референдуму.

Діюча Конституція була прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року і складається з 15 розділів.

I. Загальні засади. Закріплюються принципи конституційного ладу в Україні.

II. Права, свободи та обов’язки людини й громадянина. Регулюються питання, пов’язані з основами правового статусу людини і громадянина.

III. Вибори. Референдум. Регулюються питання, пов’язані з прямим народовладдям: основні його форми, принципи виборів, підстави проведення та обмеження щодо референдумів.

IV. Верховна Рада України. Визначається правовий статус Верховної Ради України.

V. Президент України. Визначається місце і роль Президента в державі, окреслюється коло його відповідальних повноважень, регламентується порядок обрання Президента та припинення його посадових функцій, форми співпраці Президента з органами законодавчої влади, участі у формуванні судової влади.

VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади. Регламентуються основні повноваження Кабінету Міністрів України та місцевих держадміністрацій.

VII. Прокуратура. Регулювання діяльності прокуратури в окремому розділі означає, що виконання покладених на них функцій є самостійним видом державної діяльності.

VIII. Правосуддя. Закріплюються основні гарантії незалежності суддів. Визначаються основні засади судочинства. Тут не відтворено всю систему судів, вона буде визначатися галузевим законодавством.

IX. Територіальний устрій України. Закріплено принципові основи територіального устрою України, зафіксовано його засади.

X. Автономна Республіка Крим. Закріплено статус Автономної Республіки Крим у складі України.

XI. Місцеве самоврядування. Конкретизуються положення загальних засад конституційного ладу в Україні з питань місцевого самоврядування.

XII. Конституційний Суд України. Затверджується правове становище Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, порядок обрання та вимоги до суддів Конституційного Суду України, компетенція Конституційного Суду України.

XIII. Внесення змін до Конституції України. Визначається порядок внесення змін до Конституції, перегляду її окремих положень.

XIV. Прикінцеві положення. Присвячені набуттю Конституцією чинності, тобто введенню її в дію.

XV. Перехідні положення. Містяться нові принципи організації суспільства і держави. Закріплюють порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією України.