Вигляд Ісаківського собору з пташиного польоту.
Західний фасад Ісаковського собору.
Ісаківський собор займає четверте місце в світі по величині, уступаючи тільки собору Святого Петра в Римі, собору Святого Павла в Лондоні і собору Святої Марії у Флоренції. Собор досягає 101.52 метра у висоту при площі 4000 квадратних метри і може вмістити до 12000 осіб. На портиках навколо барабана купола встановлені 72 колони з гранітних монолітів вагою від 64 до 114 тон. В оформленні інтер’єру були використані численні твори живопису, мозаїки, скульптури, різні види коштовного каміння й позолота. Особливий інтерес являє один з найбільших в Росії вітражів, площа котрого складає 28.5 квадратних метра.
Ісус Христос. Вітраж у вівтарі Ісаковського собору.
Картина виконана в стилі італійського Відродження. Це один з найбільших вітражів Європи, і самий великий в Росії.
В роботах по оздобленню собору взяли участь видатні майстри, серед котрих – Брюллов, Клодт, Піменов та інші. Урочисте відкриття і освячення Ісаківського собору, який було проголошено кафедральним собором Руської Православної церкви, відбулось 30 травня 1858 року. Нині музей - пам’ятник Ісаківський собор є одним з кращих кафедральних соборів Європи і одним з найбільш відвідуваних музеїв Санкт-Петербурга.
Ісаківський собор - вершина творчості Монферрана.
Крім Ісаковського собору А.А.Монферран є автором Олександрівської колони на Дворцовій площі у Санкт-Петербурзі.
Монферран а.А. Олександрівська колонна на Дворцовій площі в Санкт-Петербурзі. 1834.
Колонна в пам’ять імператора-переможця стала своєрідним російським викликом на зведення в Парижі Вандомської колони, що прославляла перемоги наполеонівських армій.
Палаючий на сонці гранітний моноліт підносить фігуру ангела, обличчю котрого надано портретну подібність з імператором Олександром I на висоту п’ятнадцяти-поверхового будинку. Колонна підкорює кожного. Доставлена з каменоломень по Фінському заливу на спеціально збудованій для цього баржі, колонна була поставлена на п’єдестал 30 серпня 1832 року всього за 1 год. 45 хв. за допомогою оригінальної системи лісів і кабестанів, розробленої інженером Бетанкуром. Унікальність центрування колони і точність геометричних розрахунків дозволяють утримуватись колоні точно на своєму місці ось вже більш ніж півтора століття на топких болотистих ґрунтах устя Неви.
Добування гранітної брили для колони.
3.Скульптура: і.Мартос (1752-1835). Ф.Толстой (1783-1873).П.Клодт (1805-1867).
Справжній розквіт пізнала у 1800-1830-х роках російська скульптура.
По силі обдарування, по різнобічності творчого діапазону і професійній майстерності Іван Петрович Мартос (1804-1818) — один з найбільших російських скульпторів XIX ст. Високий громадянський пафос, прагнення до строгості і чеканної ясності пластичної форми, притаманні класицизму, — характерні риси цього майстра. Він народився на Україні, в невеличкому провінційному містечку Ічні. Батько його проходив зі старої козацької родини. В 1764 р. Мартос був зарахований до Академії мистецтв, по закінченню якої був посланий пенсіонером до Риму, де пробув з 1774 по 1779 рік. Мартос створював пам’ятники, монументи, скульптури для архітектурних споруд і надгробки.
Пам’ятник Мініну і Пожарському (1804-1818) Івана Петровича Мартоса (1754-1835) свідчить про те, що в російській скульптурі намітились серйозні зрушення в бік національності, народності і реалізму.
