- •Тема 43. Тенденції розвитку мистецтва хх ст.
- •1. Основні риси, що відрізняють мистецтво хх століття.
- •2. Роль авангардистського живопису в образотворчому мистецтві. Фовізм.
- •Середземноморський пейзаж, 1918. Молода руда жінка. 1918.
- •Оголена на подушці. 1917.
- •Віолончеліст. 1918.
- •3. Течії і напрями у мистецтві хх століття.
- •Ернст Кірхнер. «Червона башта в Галлі». Еміль Нольде. "Схвильовані люди".
- •Василь Кандинський, "Композиція".
- •Пабло Пікассо. Авінйонські дівчата. 1907.
- •Пабло Пікассо. Портрет а. Воллара1910. Пабло Пікассо. Музичні інструменти. 1912.
- •Джорджо Де Кіріко. Тайна дня. 1914.
- •Джорджо Де Кіріко. Ностальгія за нескінченним. 1913. Башта. 1913.
- •Джорджо Моранді. Натюрморт. 1920.
- •Василь Кандинський. Будинку в Мурнау на Обермаркті. 1908.
- •Василь Кандинський. Імпровізація Кламм. 1914. Композиція VIII. 1923.
- •Василь Кандинський. Композиція VI. 1913.
- •Тео ван Дусбург. Симультанна шашкова композиція. Б. 1929—1930.
- •Піт Мондріан. Композиція з синім. 1937.
- •Піт Мондріан. Бродвей бугі-вугі. 1942.
- •Казимир Малевич. Супрематизм. Чорний супрематичний квадрат. 1914—1915
- •Казимир Малевич. Косар. 1912.
- •Казимир Малевич. Селянка. 1928—1932.
- •Михайло Ларіонов. Півень. 1912. Лучизм. Фрагмент. 1912.
- •Аршил Горкі. Печінка й гребінь півня. 1944. Агонія. 1947.
- •Джексон Поллок. Без назви.
- •Марсель Дюшан. Велосипедне колесо на табуретці.1913. Мона Ліза з вусами. 1919.
- •Марсель Дюшан. Фонтан. 1918. Франсис Пікабіа. Дитя-карбюратор. 1919.
- •Курт Швіттерс. Мерц 25a. Сузір’я.
- •Рене Магритт. Чёрная магия. 1935 Шедевр, или Мистерия горизонта. 1955.
- •Сальвадор Далі. М’яка конструкція з вареними бобами: передчуття громадянської війни в Іспанії. 1936.
- •Сальвадор Далі. Жираф, що палає. 1936.
- •Енді Уорхолл. Мерилін. 1964.
- •Віктор Вазареллі.
Тема 43. Тенденції розвитку мистецтва хх ст.
План.
Основні риси, що відрізняють мистецтво ХХ століття.
Роль авангардистського живопису в образотворчому мистецтві..
Течії і напрями у мистецтві ХХ століття.
1. Основні риси, що відрізняють мистецтво хх століття.
На відміну від попередніх століть, ХХ відрізняється великою кількістю глобальних потрясінь, радикальними політичними змінами. За цей час відбулись дві світові війни, жовтнева революція 1917 року, крах колоніальних, виникнення і розвал тоталітарних режимів, поділ світу на два ворогуючих табори, самовбивче озброєння, екологічна катастрофа. Лише наприкінці століття виникають паростки надії, що грунтуються на філософській революції, першою ластівкою якої стало нове політичне мислення.
Домінуючою формою свідомості суспільства у ХХ столітті виступала політика. Ця обставина своєрідно позначилась на художній творчості, яка породила відповідні фабули і нові жанри: політичний роман, політичну пісню, політичну виставу, політичний плакат тощо.
Серед рис художньої культури ХХ століття, які перейшли і у ХХІ ст., можна виділити такі:
відсутність домінуючого стилю і відповідно наявність багатьох течій, особливо в живопису й музиці;
інтерпретація дійсності з позицій певних філософських ідей (марксизму, фрейдизму, екзистенціалізму);
безпосередній зв’язок художньої творчості з глобальними проблемами світової політики, активне протистояння художньої інтелігенції мілітаризму, фашизму, тоталітаризму, дегуманізації життя, практиці маніпулювання масовою свідомістю та ін.;
інтенсивне оновлення виражальних засобів, художньої мови в літературі, живопису, музиці, театрі;
розвиток нового виду художньої творчості – кіно, який успішно конкурує з іншими мистецтвами за показниками впливу на великі маси людей;
величезні інтенсивність і динамізм суспільного життя, внаслідок чого мало не кожне десятиріччя має своє “обличчя”, в тому числі і в художній культурі.
Проте, не дивлячись на вказані відмінності з попередніми епохами, ХХ століття має і свою ідею, яка формує культуру століття, що минуло. Це передовсім ідея гуманізму, котра виявляється не тільки в глибокому інтересі до людської особистості, що розглядається у найрізноманітніших ракурсах, а й, хоч як це парадоксально на перший погляд, у зникненні людини з поля зору митця. З одного боку – прагнення гуманізації людського буття і творчості, з іншого – гіпертрофія форми, зростання ролі прийому в таких масштабах, коли прийом із засобу перетворюється на мету. На зміну органічності прийшов відвертий конструктивізм, геометрія стилю, яка витіснила зі змісту людину.
У середині 20-х років іспанський філософ та естетик Ортега-і-Гассет у знаменитому есе “Дегуманізація мистецтва” проникливо зауважив характерні зміни в мистецтві. З центру світу людина почала висуватися на околицю, нерозривно зливаючись з іншими, звільняючись поступово від власних поглядів, звичок, зрештою від імені, перетворюючись на чистісіньку умовність.
Три найпопулярніші філософії століття – марксизм, фрейдизм, екзистенціалізм (кожна з позицій своєї наукової методології) – зафіксувала цей факт буття – втрату цілісності людського космосу, ворожнечу людини і навколишнього середовища. Багато діячів культури розцінили це як крах гуманізму.
Вся історія мистецтва ХХ століття – це розповідь про невпинні пошуки нової точки опори і спроба виходу із становища, що склалося. Це стосується всіх видів мистецтва.