Середземноморський пейзаж, 1918. Молода руда жінка. 1918.
Портрети Модільяні сповнені особливої, то дещо незграбної, то гнучкої грації, виразні й гострохарактерні — при повній своїй бездіяльності й позбавлені міміки. Психологічно портретні навіть його знамениті «ню», оголена натура.
Оголена на подушці. 1917.
Віолончеліст. 1918.
При житті Амедео Модільяні мав усього лишень одну виставку в грудні 1917 року і помер у віці тридцяти шести років у паризькій клініці Шарите, відринутий, на порозі свого визнання. Модільяні помер 24 січня 1920 року. Світова слава прийшла до нього посмертно.
3. Течії і напрями у мистецтві хх століття.
Найскладнішою авангардистською течією став експресіонізм.
Експресіонізм
Художній напрям 1905-1930-х років, зосереджений головним чином у Німеччині. Художники-експресіоністи намагались передати внутрішні порухи душі, а не явища зовнішнього світу. Живопису експресіоністів притаманні пристрасність, напруженість та глибоко особистісний підхід, а їхні картини слугують засобом вираження емоцій. Полум’яний колорит, далекий від реальних природних кольорів, і нервовий мазок наповнюють полотна експресіоністів трепетною життєвою енергією. Багато художників цього напряму черпали натхнення у мистецтві Ван Гога з його несамовитою манерою і надзвичайним колоритом.
** Бекман, Кокошка, Марк, Мунк, Нольде, Пехштейн, Руо, Сутін, Хеккель, Шіле
Склався експресіонізм у Німеччині, хоча своїми попередниками німецькі експресіоністи вважали бельгійського художника Джеймса Енсора з його основним мотивом творчості – масками і скелетами, вираженням жаху перед дійсністю, а також норвезького художника Едварда Мунка (1863-1944). Картини останнього критики називали “криками часу”. Символічні його втори – чи то “Танок життя”, “Ревнощі”, “Жінка”, чи то “Попіл” – це завжди згусток людських почуттів і взаємин. Часто поштовхом для цих робіт є літературний твір, іноді в основу лягають і життєві спостереження. Найбільш значущим у цьому плані був “Фриз життя” – цикл, до якого художник повертався все життя, прагнучи передати саме життя “з усіма його примарами, всі його варіації, його радощі і печалі; трагічні й оптимістичні аспекти буття”. Тому ж бо його картини критика і називала “криками часу”, тим паче, що його знаменита картина під такою назвою, не тільки прикрашає кращу колекцію національного художнього музею в Осло, а й неодноразово викрадалась.
Початок експресіонізму як художнього напрямку був покладений у 1905 р. організацією об’єднання “Міст” студентами архітектурного факультету Вищого технічного училища у Дрездені.
У геометрично спрощених формах, через повну відмову від передачі простору, через незгармонізовані тони Е.Л.Кірхнер, Е.Хенкель та інші передавали свій жах перед сучасним і майбутнім, відчуття власної неповноцінності, безнадійності і беззахисності у світі.
І все-таки це викликане до життя сильними почуттями мистецтво було холодним і раціоналістичним. В ньому вже проявилась одна з основних якостей авангардистського живопису – її раціональність, зверненість до розуму, а не до почуттів глядача.
Говорячи про техніку написання картин експресіонізму, варто згадати такі особливості експресіонізму, як відмову від світлотіні і передачі простору. Картини експресіонізму – нарочито плоскі, адже таким чином вони сподівались сконцентруватися на передачі емоцій, а не сюжетів. Поверхня полотен здається обробленою грубим пензлем без будь-якої думки про витонченість. Художники-експресіоністи шукали нові, агресивні образи, прагнули виразити засобами живопису тревогу, дискомфорт. Колір, вважали експресіоністи, володіє власним смислом, він здатний викликати певні емоції, йому приписували символічне значення.
Експресіонізм в образотворчому мистецтві також відкрив такі особливості живопису, як підвищену напругу кольорових контрастів, виявлення структурного кістяка предметів, підсилення енергетики форми шляхом деформації і використання відкритих кричущих кольорів. Гротескна передача облич, поз і жестів зображуваних фігур стала основою примхливої естетики експресіонізму, і дозволила виділити сильні емоції образів, зображуваних на полотнах.
