Тема 10 оцінка фінансового стану страховика

1. Поняття фінансового стану страховика. Фінансова надійність страховика та чинники, що її забезпечують

2. Оцінка платоспроможності страхової організації

3. Показники оцінки фінансового стану страховика

Фінансовий стан страхової компанії – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів фінансово-господарської діяльності страхової компанії і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів (капіталу) страховика.

Для аналізу фінансового стану використовують такі форми фінансової звітності: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Звіт про доходи і витрати страховика та іншу фінансову та спеціалізовану звітність.

Найважливішою характеристикою фінансового стану страхової компанії є її фінансова надійність.

Під фінансовою надійністю підприємства, у тому числі страхової компанії, розуміють його здатність протистояти різноманітним дестабілізуючим чинникам при здійсненні господарської діяльності.

Фахівці визначають фінансову надійність страховика як здатність виконувати взяті зобов'язання за договорами страхування навіть за умов дії несприятливих чинників, зміни економічної кон'юнктури

Страхові зобов'язання — це специфічні зобов'язання страхової компанії перед страхувальниками, страховими посередниками, брокерами, цедентами, перестраховиками, об'єднаннями страховиків тощо.

Ймовірнісний характер страхової діяльності, який обумовлює невизначеність часу та обсягів погашення страхових зобов'язань, відрізняє страхові зобов'язання від інших.

Основними чинниками, які забезпечують фінансову надійність страхової компанії:

— достатній власний капітал;

— формування збалансованого страхового портфеля;

— достатні страхові резерви;

— ефективна тарифна політика;

— ефективне управління активами;

— перестрахування.

На початкових етапах розвитку страхової компанії фінансова надійність забезпечується здебільшого розмірами і якістю статутного капіталу, а в подальшому й іншими елементами власного капіталу: резервним капіталом, вільними резервами, нерозподіленим прибутком. З розвитком страхової діяльності зростає роль інших чинників.

Формування збалансованого страхового портфеля. Поняття «страховий портфель» - фактична кількість застрахованих об'єктів або діючих договорів страхування на певній території. Від величини та якості страхового портфеля залежать головні вхідні та вихідні грошові потоки страховика (суми надходжень страхових премій, обсяги й коливання страхових виплат); склад і величина страхових резервів; інвестиційні можливості; обсяги витрат на ведення справи; фінансові результати і, врешті-решт — ринкова вартість самої страхової компанії. Страховий портфель можна асоціювати з наявністю у страховика можливості вести бізнес у ринковому середовищі.

Для перспективного забезпечення фінансової стійкості страхових операцій, а отже — фінансової надійності страхової компанії в цілому, важливо досягти й зберігати збалансованість портфеля.

Під збалансованістю страхового портфеля розуміється його диверсифікованість, стабільність розвитку різних видів страхування, відповідність платежів і виплат компанії, укладених та припинених договорів, сформованих резервів та зобов'язань, договорів, за якими відбуваються виплати, та беззбиткових договорів. Для збалансування страхового портфеля важливе значення має його величина, однорідність, рівновага та стабільність. Збалансований, однорідний страховий портфель убезпечує страхову компанію від фінансових потрясінь, надає можливість у нормальному режимі забезпечувати страхувальникам страховий захист,

Фінансовою основою страхового захисту є страхові резерви. Вони є найважливішим чинником фінансової надійності страховика. Склад страхових резервів і їх обсяги залежать від здійснюваних страховиком видів страхування, строків дії договорів, рівномірності розподілу ризиків у часі тощо. Джерелом формування страхових резервів є страхові премії.

Достатність страхових резервів залежить від двох чинників:

а) від обраних методів формування страхових резервів;

б) від точності визначення страхової премії (як ціни за страхову послугу) за укладеними договорами страхування.

Тарифна політика являє собою процес розробки, обґрунтування та визначення порядку застосування страхового тарифу.

Тарифну політику можна вважати ефективною, якщо тарифи на страхові послуги:

а) забезпечують еквівалентність страхових відносин між страховиком та усією сукупністю страхувальників даного страховика;

б) відповідають платоспроможному попиту страхувальників;

в) є гнучкими, передбачають можливість розширення обсягу страхової відповідальності;

г) забезпечують рентабельність страхових операцій;

д) характеризуються достатньою стабільністю протягом тривалого часу.

Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів і власних коштів, є додатковою гарантією виконання його страхових зобов'язань. Законодавчо встановлений перелік дозволених активів, а також принципи ефективного управління активами.

Специфічним чинником досягнення фінансової надійності, який притаманний лише страховим організаціям, виступає перестрахування. Зміст перестрахування полягає у передачі частини відповідальності страховика за певну плату іншому страховику (перестраховику). Така передача частини ризику від одного страховика до іншого фактично означає вирівнювання страхових сум, на які застраховані різноманітні об'єкти. Вирівнювання ж страхових сум веде до оптимізації та збалансування страхового портфеля, а, отже — до підвищення стійкості та платоспроможності страховика при здійсненні страхових операцій. Саме перестрахування як унікальне економічне явище нівелює загрози фінансовій стійкості страховика, пов'язані з прийняттям на страхування об'єктів зі значною вартістю, незбалансованим страховим портфелем, коливанням технічних результатів страхової діяльності. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики, сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування без додаткової загрози фінансовій надійності страховика.

Головне завдання страховика при цьому — визначити пропорції розподілу ризику між собою і перестраховиком, тобто розмір власного утримання і розмір цесії. Розмір власного утримання залежить від виду страхування, характеру ризику, його ймовірності, максимально можливого розміру збитку тощо. Одним із найважливіших критеріїв визначення розміру власного утримання є розмір власного та залученого капіталу страховика. Українське законодавство безпосередньо регулює максимальний розмір власного утримання страховика за окремим об'єктом страхування, зобов'язуючи страховиків укладати договори перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних та страхових резервів.