Тема 32. Мистецтво Західної Європи кінця хvііі – поч. Хіх ст.
План.
Вступ. Загальна характеристика.
Французьке мистецтво останньої чверті ХVІІІ – І третини ХІХ ст. Ампір.
Класицизм і ампір в скульптурі.
Ампір й академізм в живописі.
Романтизм 20-30-х років.
Мистецтво Англії кін. ХVІІІ – І пол.. ХІХ ст...
Вступ. Загальна характеристика.
Промисловим переворотом в Англії ХVІІІ ст. і Французькою буржуазною революцією 1789-1794 рр. було покладено початок епохи капіталізму в Європі. Це стало новою епохою і в європейській художній культурі. Відкритий зв’язок творчості більшості передових митців з суспільно-політичною боротьбою – характерна риса культури ХІХ ст. Це проявилось у прагненні до відображення загальних суспільних протиріч часу, створенню образів, пов’язаних із національно-визвольною і революційною боротьбою своєї епохи.
Як правило, кожний новий напрям мистецтва ХІХ ст. народжується у Франції і тому є логічним прослідкувати його еволюцію на французькому ґрунті. Проте універсалізм в художній сфері, як і в інших сферах, неодмінно приводить до втрати стилістичної єдності. Класицизм – останній великий стиль, притаманний архітектурі, живопису, пластиці, в цей період набуває інших рис і перетворюється на його заключну стадію – ампір. В архітектурі з сер. ХІХ ст. починає панувати еклектика. У живописі і скульптурі поряд з класицизмом, який все більше набуває рис академічної схеми (він і назву отримує «академізм»), з 20-х років ХІХ ст. народжується сильний романтичний напрям; з 40-х – зусиллями барбізонців і таких майстрів, як Курбе, Дом’є, розвивається реалізм, підтриманий настроями, пов’язаними із загальним підйомом пролетарського руху.
В останній третині ХІХ ст., після падіння Паризької Комуни, в переломний для західноєвропейського реалізму час, позиції академізму знову укріплюються, він стає офіційним мистецтвом, виразником смаків урядових кіл. Утворення імпресіонізму було природною реакцією на академізм. Імпресіонізм змінюється неоімпресіонізмом. Але вже художники, умовно об’єднані в групу пост-імпресіоністів, -- Ван Гог, Гоген і Сезанн – жодним чином не являють єдиної течії в мистецтві. Тому що в ІІ пол. ХІХ ст., із загостренням протиріч капіталістичного світу, на зміну цілісним художнім течіям приходять у мистецтво великі творчі індивідуальності, кожна з яких утверджує свої закони творчості, має свою художню систему.
Французьке мистецтво останньої чверті хvііі – і третини хіх ст.
Стиль ампір - найвища точка, а одночасно і завершальний акорд класицизму. Становлення і розквіт ампіру прийшлись на відносно невеликий відрізок час з 1799 року до реставрації династії Бурбонів у 1815 р. Велика Французька революція, яка розпочалась з ідеалів "Свободи, Рівності, Братства", змінилась Директорією і новою імперією Наполеона Бонапарта.
Французька революція (1789—1799) Перша республіка (1792—1804) Перша імперія (1804—1814) Реставрація Бурбонів (1814—1830)
Ампір (фр. empire — імперія) — стиль в архітектурі, декоративно-прикладному та образотворчому мистецтві І третини 19 ст. в країнах Європи, що завершив розвиток класицизму. Стиль ампір склався у Франції в епоху Наполеона Бонапарта, а потім розповсюдився у багатьох країнах. Відмінні риси цього стилю — урочистість, надзвичайність, величність, масивність крупних об'ємів, багатство декору. Художники, що працювали в стилі ампір, черпали своє натхнення в елементах античного орнаменту, але вони (на відміну від класицизму) орієнтувались в основному не на грецьку, а на римську античність. Мотиви декору й архітектури в мистецтві ампіру повторювали ще й давньоєгипетське мистецтво, в зв’язку з єгипетським походом Бонапарта. Для архітектури ампіру характерні монументальність, геометрична правильність об'ємів і цілісність (тріумфальні арки, колони, палаци). Парадні палацові інтер’єри багато прикрашались живописними панно, навіяними помпеянськими розписами, рельєфами, що нагадували єгипетських сфінксів, вазами, меблями і бронзою античного типу. Декор був нерідко перевантажений арабесками (Арабеска (іт. arabesco, фр. arabesque - "арабський") - європейська назва складного східного середньовічного орнаменту, що складався, в основному, з геометричних, каліграфічних і рослинних елементів і створеного на основі точного математичного розрахунку), пальметами, фантастичними мотивами з етруського мистецтва і воєнною атрибутикою римського походження (обладунками, щитами, мечами, вінками, геральдичними орлами тощо). Ампір через численні атрибути і символи утверджував ідею імператорської величі.
В часи імперії Наполеона, котрий вбачав призначення мистецтва у прославлянні своєї особи і своїх військових подвигів, мистецтво знову, як при Людовіку XIV, стає строго регламентованим і ним опікується держава. При Наполеоні художні особливості стилю ампір в архітектурі проявляються в широкому застосуванні ордерної системи, в протиставленні великих площин стін концентрованим декоративним деталям, в переважанні прямолінійних абрисів, масивних геометричних об'ємів. Будівлям самого різного призначення стали надавати античних архітектурних форм. Так, П’єр Віньйон (1762—1828) при будівлі паризької церкви Мадлен, що доповнювала ансамбль площі Злагоди, звернувся до величної і компактної форми периптера.
