Автопортрет. 1833.
Натурщики. 1817.
Ясно відчувається романтичний пафос картини «Останній день Помпеї».
Останній день Помпеї. 1830—1833 гг.
Величезне полотно “Останній день Помпеї” (1826-1832) мало надзвичайний успіх в Італії, а потім і в Росії. Брюллов сміливо переступив тут кордони античної і християнської міфології, в сферах якої протягом століть перебував історичний живопис. Художник хотів розкрити в “Останньому дні Помпеї” картину загибелі античного світу і настання нової ери.
Народження нового світу на уламках старого, що розсипається на порох, -- основна ідея, що пронизує картину Брюллова. Йому, як сучаснику соціальних переворотів на Заході, історичний розвиток уявлявся закономірною зміною однієї епохи іншою. Цим новим світовідчуттям Брюллов і пронизав свою картину.
Грандіозний задум “Помпеї” привів художника до зображення широкої народної сцени, героєм якої є не окремі люди, а сам народ. Подія, зображена художником, цілком захоплює всіх, старих і малих. Кожен персонаж є тут учасником історичної драми, яка сприймається ним з надзвичайною силою почуттів.
В картині «Останній день Помпеї» наявне протиставлення відчуття катастрофи, трагічної безвиході і самовідданості, духовної краси людей в момент смертельної небезпеки. В цьому полотні червоною ниткою проходить зв'язок ідеї картини з російською дійсністю початку 19 ст. Як засоби художньої виразності можна відмітити сміливість кольорового рішення, контрасти кольору й світла, світлові рефлекси.
Красою й виразністю відрізняються твори Брюллова італійського періоду, жіночі образи («Вершниця», «Італійський полудень»).
Італійський ранок. 1823. Італійський полудень. 1827.
Вершниця. 1832. Портрет сестер о. Та о. Шишмарьових. 1839.
Портрет світлішої княгині Єлизавети Салтикової. 1838. Туркеня. 1836-39.
Якщо в релігійних композиціях Брюллов майже цілком залишався в колі класицизму, то в своїх прекрасних за життєвим почуттям портретах він близько підійшов до реалізму. Кращі портрети Брюллова складають одну з славетних сторінок історії російського і світового мистецтва. Його “Автопортрет”, а також портрети А.Н.Струговщикова, П.Кукольника, І.А.Крилова, Я.Ф.Яненко, М.Ланчі, відрізняються надзвичайним різноманіттям і багатством характеристик, правдивістю тону, силою пластичного рисунка, блиском техніки. В чоловічих портретах ми знаходимо втілення сили, мужності, розуму, мрії, спраги до пізнання незвіданого, натхнення. Відома участь Брюллова в долі нашого Т.Г.Шевченка. Так само блискуче був виконаний ним портрет В.А.Жуковського, розіграний в лотерею, а за отримані гроші Шевченко був викуплений з кріпацтва.
Портрет письменника Н.В.Кукольника 1836. Портрет В.А.Жуковського. 1837.
Портрет байкаря Івана Андрійовича Крилова 1839. Портрет письменника і видавця Олександра
Струговщикова 1840.
Портрет графині Юлії Павлівни Самойлової з
прийомною дочкою Амаліцією Пачіні. Б. 1842 Портрет княгині М.П.Волконської. 1840-45.
Автопортрет.1848. Портрет Євгена та Емілії Мюсар (вершники). 1849.
Портрет археолога Мікеланджело Ланчі. 1851.
Іванов Олександр Андрійович (1806-1858)
Інший видатний художник цього часу – Олександр Олександрович Іванов (1806-1858) – син і учень О.І.Іванова. Його юність пройшла серед друзів батька, які сповідували визвольні ідеї. Йому було 19 років, коли відбулось повстання декабристів. Всі ці події до глибини душі вразили молодого художника. І тому в його творах “Йосип, що тлумачить сни ув’язненим з ним в темниці виночерпію та хлібодару”, а також “Беллерофонт, що йде в похід проти химери”, які вразили зрілою майстерністю і перша навіть була відмічена золотою медаллю, керівники Академії та Товариства заохочення художників вбачали неповагу до існуючого ладу. В решті решт президент Академії Олєнін знайшов доцільним відправити молодого Іванова до Італії.
