2. Спільне засідання членів організації, колективу: театральне зібрання, земське зібрання.

ЗБІРНІСТЬ. Збірні іменники не мають форм множини, бо форма однини в них виражає не один предмет чи істоту, а об’єднання багатьох предметів чи істот, які не підлягають лічбі: густе волосся, глибоке коріння, малярське приладдя, веселе жіноцтво. Деякі створені за аналогічними моделями слова не мають категорії збірності, тому вони вживаються і в однині, і в множині: учасник змагання і спортивні змагання, зі знанням справи і неабиякі знання, малярське знаряддя і переворот у знаряддях виробництва, без жодного зусилля і докладати зусиль.

ЗБОКУ - З БОКУ

Збоку, присл. З бічної сторони, осторонь; у знач, прийм. Збоку біля стіни недбало лежали й стояли прихилені лопати, кайла, свердла (О.Досвітній); Збоку дивлячись – Христя не наймичка, а дочка рідна (Панас Мирний); Рідкодуб і Карась мовчки йшли збоку созівських гарб (І.Кириленко).

З боку, ім. з прийм. Візникова спина сонно хиталась з боку на бік (М.Коцюбинський).

ЗБРОЙНИЙ - ОЗБРОЄНИЙ

Збройний. 1. Який відбувається, здійснюється із застосуванням зброї: збройний виступ, збройний конфлікт, збройний напад, збройний опір, збройна боротьба, збройне повстання, збройні сили, збройні сутички.

2. Те саме, що озброєний: збройний загін, збройний люд.

Озброєний. Дієприкм. від озброїти; у знач, прикм. – який має при собі зброю, забезпечений зброєю: добре озброєний, озброєний вогнепальною зброєю, озброєний до зубів, озброєний загін, озброєні люди.

ЗБРУЯ, -ї, ор. -єю. Предмети для запрягання або сідлання коней та інших тварин; упряж; заст. – спорядження воїна. Запорожці напували коней, лагодили збрую і зброю (В.Малик); [Маруся:] Буду тобі козацькую збрую готувати (І.Нечуй-Левицький).

ЗВАРЮВАНИЙ - ЗВАРЮВАЛЬНИЙ

Зварюваний. У техніці –дієприкм. від зварювати – якого зварюють, зварили; також у значенні прикметника: зварюване з’єднання, зварюваний стик, зварюваний шов, зварювані рейки.

Зварювальний, прикм. У техніці – пов’язаний із зварюванням; призначений для зварювання: зварювальна дуга, зварювальний апарат, зварювальний електрод.

ЗВЕРТАННЯ - ЗВЕРНЕННЯ

Звертання, р. мн. -ань. 1. Дія за знач. звертати, звертатися: звертання з шляху, звертання дитини до дорослого.

2. Вислів, думка, прохання тощо, спрямовані до когось; у мовознавстві – слово або словосполучення, що називають особу чи предмет, до яких звертаються: епітетне звертання, риторичне звертання, займенникове звертання. Див. ще кличний відмінок.

Звернення, р. мн. -ень. 1. Дія за знач, звернути, звернутися: звернення до оперного жанру.

2. Сповіщення, розпорядження або заклик, привітальна промова тощо, адресовані народові, якомусь колективові, організації та ін.: звернення до народу, звернення до селян.

ЗВЕРХУ - З ВЕРХУ, З ВЕРХА

Зверху, присл. У верхній частині чогось; у напрямі вниз тощо; у знач, прийм. – Еге, "добре". А як дід зверху костуром? (М.Коцюбинський); Рожева зоря зайнялася над землею, зверху її простяглася чорна хмара (Панас Мирний); Три хлопці з кошиками йшли, Гранати в кошиках несли, А зверху кожної корзини – Лежали свіжі апельсини (І.Нехода).

З верху, з верха, ім. з прийм. Затремтіли окремі вогники, їхні сліпучі іскри, розбризкуючись у повітрі, перекидалися з верху на верх (М.Стельмах); Дивлюсь, вже Хаброня топить, бо дим йде з верха (І.Нечуй-Левицький).

звершувати див. завершувати.

ЗВЕЧОРА - З ВЕЧОРА

Звечора, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу. – Я ще вчора звечора наказав Омелькові, щоб усе готово до від’їзду було (Панас Мирний); Густі хмари, що звечора вкривали небо, зникли (З.Тулуб); Тато з мамою ще ввечері говорили, на яке поле їм іти, що там робити. В них кожен день починається звечора (А.М’ястківський).

З вечора, ім. з прийм. – Ох, панно Замойська!.. Танцював би з тобою з вечора до ранку, а з ранку до вечора (І. Нечуй-Левицький).

звиклий див. звичайний.

ЗВИНУВАЧУВАТИ - ОБВИНУВАЧУВАТИ, -ую, -уєш (кого, що в чому). Вживаються паралельно, проте в судочинстві – переважно обвинувачувати (також пох.: обвинувачення, обвинувальний).

ЗВИТЯГА. Перемога в бою, у війні; героїчний подвиг, геройство. – Вперед, братове, я вже бачу Наступну радість в нас гарячу, Звитягу військ моїх нову! (Я.Шпорта); Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах! (Л.Костенко). Пор. навичка.

звичаєвий див. звичайний.

ЗВИЧАЙ - ЗВИЧКА

Звичай, -ю, ор. -єм. 1. Загальноприйнятий порядок, прийняті правила громадської поведінки; давній традиційно усталений порядок святкування, відзначення пам’ятних і урочистих подій: за старим українським звичаєм.

2. Ввічливість, пристойність у поведінці, манерах, діях. Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? (Т.Шевченко); [Хвесько Андибер:] Де ж козаку бідному звичаю навчитися? (О.Олесь).

Звичка. Певний спосіб дій, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стало звичним, постійним для кого-небудь; уміння, навики, набуті тренуванням, тривалим досвідом тощо: за звичкою, звичка до розкошів, взяти собі за звичку, проти звички, увійти в звичку.

ЗВИЧАЙНИЙ - ЗВИЧНИЙ -ЗВИКЛИЙ - ЗВИЧАЄВИЙ

Звичайний. 1. Який нічим не виділяється серед інших: звичайний лист, звичайний робітник, звичайна дівчина, звичайна селянська хата, звичайна зовнішність.

2. Те саме, що звичний 2: звичайна плата, звичайна справа, звичайна річ, звичайне явище, звичайні умови, у звичайному порядку.

3. Який звичайно відбувається або часто буває, повторюється тощо: звичайний в осінню пору туман, звичайний гомін, звичайне життя.

4. Вихований, ввічливий: звичайний хлопець. Якось вони собі гуляли Удвох на улиці, знайшли Дві палички та й понесли Додому матерям на дрова. Звичайні діточки! (Т.Шевченко); – Яка звичайна та слухняна дівчина! (Б.Грінченко); Пан сідає, просить господаря і господиню сісти, але ж звичайні, ніде правди діти, стоять перед паном, не сміють... (В.Коховський). Пох. звичайність. [Горнов:] Вони ж кажуть, що я хам; а від хама якої їм звичайності? (М.Кропивницький).

Звичний. 1. Який став чиєюсь звичкою, до якого хтось привчився тощо: звична команда, звична праця (робота), звична точність, звична розкіш, звичне заняття, звичні дії. Люди на війні втрачають звичні уявлення і набувають нових нахилів та звичок (С.Голованівський).

2. Який не має в собі нічого нового, несподіваного для когось: звична форма, звична хвороба, звичне явище. Сагайдачний замовк, але цікавість переборола його звичну стриманість (З.Тулуб); Марія взяла плаща і пішла з двору.. Тікала од звичних кімнат, звичних стосунків, звичних речей (В.Дрозд); Була якась непевність і порожнеча... Щось схоже до кімнати, з якої повиносили старі і звичні меблі, а інших ще не занесли... (Вас. Шевчук).

3. Те саме, що звичайний 3: звичний рух, звичним жестом, звична поза, звичні думки. Щасливий той, кому пером дано Небачене у звичному відкрити, – Його словам судилось вічно жити, З роками лиш міцніти, як вино! (Л.Забашта).

4. Який звик, пристосувався до чогось: звичне око, звичні пальці, звичний до порядку, звичний до роботи, звичне вухо почуло далекий грім, звичні до моря рибалки.

Звиклий. Дієприкм. від звикнути; у знач, прикм. – до якого звик хтось; повсякденний, добре знайомий; призвичаєний до чогось, натренований. Раптом машина стала. Чого це ? Пасажири, очевидно звиклі вже до таких зупинок, заворушилися, дістаючи гроші (Ю.Мокрієв); Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги (М.Коцюбинський); Усе нібито було спокійно, але звикле козацьке око помітило, як зірвалися з болота дикі качки (З.Тулуб).

Звичаєвий. Який стосується звичаю: звичаєве свято. У словосп. звичаєве право (сукупність звичаїв, які стали нормами права внаслідок санкціонування їх державою).

звичка див. звичай.

звичний див. звичайний.