- •Міністерство охорони здоров'я україни
- •Затверджено
- •Методики діагностики, лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом
- •1. Природжений сифіліс
- •2. Ранній сифіліс
- •2.1. Первинний сифіліс
- •2.2. Вторинний сифіліс
- •2.3. Ранній сифіліс, латентний (прихований)
- •4. Латентний сифіліс не уточнений як ранній або пізній
- •Лікування хворих на сифіліс
- •1.1. Загальні принципи
- •1.2. Лікування дорослих
- •1.3. Лікування дітей
- •Лікування дітей, хворих на сифіліс, віком більше 6 місяців
- •1.4. Лікування вагітних
- •1.5. Сифіліс у поєднанні з іншими венеричними хворобами
- •1.6. Лікування сифілісу у осіб, хворих на снід та у віл-інфікованих
- •1.7. Прискорені схеми амбулаторного лікування сифілісу
- •1.8. Резервні методи лікування хворих на сифіліс
- •Пероральна десенсибілізація для пацієнтів з позитивною пробою на пеніцилін
- •1.9. Клініко-cерологічний контроль результатів лікування.
- •Тривалість, обсяг і періодичність клініко-серологічного контролю після лікування сифілісу
- •Гонорея
- •Лікування гонореї
- •Хламідіоз
- •Мікоплазmоз сечостатевий
- •Генітальний герпес
- •Стандарти діагностики та лікування хвороб, які передаються статевим шляхом
- •Інструкція з профілактики трансфузійного сифілісу в роботі станцій, відділень переливання крові та шкірно-венерологічних диспансерів, лікувально-профілактичних закладів
- •На заклади служби крові покладено обовязки щодо виконання наступних заходів:
- •1. Відбір донорів
- •2. Обстеження донорів та осіб, що виявили бажання здати кров:
- •3. Заходи при виявлені осіб з позитивними імунологічними реакціями та таких, відносно яких є підстави запідозрити у них наявність захворювання на сифіліс:
- •Журнал Обліку осіб, які відсторонені від крово/плазмоздачі з причини клінічної підозри на сифіліс
- •Журнал Обліку донорів, у яких виявлені позитивні, слабопозитивні та сумнівні серологічні реакції при обстеженні на сифіліс, клінічної підозри на сифіліс
- •Затверджено
- •Примірне положення про шкірно-венерологічний диспансер
- •Інструктивно-методична вказівка по виявленню інфекцій, які передаються статевим шляхом у хворих з запальними процесами сечостатевої сфери
- •Примірне положення про лікаря-дерматовенеролога
- •Затверджено
- •Перелік заходів у мережі лікувально-профілактичних закладів з виявлення інфекцій, які передаються статевим шляхом
Хламідіоз
(випадки, передбачені шифром А.56 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).
Коротка клінічна характеристика
Інфікування Сhlаmуdіа tгасhоmаtis викликає уретрит, епідидиміт, цервіцит, сальпінгіт та інші синдроми, що виникають при передачі інфекції в переважній більшості статевим шляхом. Можливий безсимптомний перебіг. Інші синдроми, викликані Сhlаmуdіа tгасhоmаtis включають лімфогранульоматоз венеричний і трахому.
Лабораторні критерії діагнозу:
виділення Сhlаmуdіа tгасhоmаtis при культуральному методі дослідження, або
виявлення Сhlаmуdіа tгасhоmаtis в клінічних зразках шляхом визначення антигену (методом прямої і непрямої імунофлуоресценції), або
виявлення нуклеїнової кислоти збудника (методом полімеразної ланцюгової реакції), або
виявлення морфологічних структур Сhlаmуdіа tгасhоmаtis в мазках, пофарбованих за Романовським-Гімзою* та
виявлення IgG та IgA в сироватці крові методом ІФА.
Примітка:
* зважаючи на низьку чутливість методу, застосування дозволяється на період до впровадження вищевикладених сучасних лабораторних методик.
Лікування хламідіозу
Chlamydia trachomatis — облігатний внутрішньоклітинний паразит, якому притаманна стійкість до багатьох антибіотиків. При сечостатевому хламідіозі застосовують етіотропну, патогенетичну і симптоматичну терапію. Результати лікування залежать не тільки від своєчасності встановлення діагнозу захворювання, але й від ретельності та достатньої тривалості терапії. Вибір засобів терапії визначається наявністю ускладнень. Використовують ті засоби, які необхідні конкретному хворому, в залежності від локалізації запального процесу, характеру патологічних змін і загального стану організму. Найбільше значення в етіотропній терапії урогенітальної хламідійної інфекції мають антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, фторхінолони. Курс лікування триває 14-21 днів (при простатитах і хворобі Рейтера — до 1 місяця і більше). При необхідності курси лікування повторюють.
Хвороба Рейтера — хронічне захворювання, схильне до рецидивів, яке характеризується поєднаним ураженням сечостатевих органів (уретрит, простатит, вульвовагініт), суглобів (реактивний артрит), очей (кон’юнктивіт, увеїт, ірит), а також нерідко шкіри і слизових оболонок (баланіт, кератодермія, ерозії порожнини рота).
Лікувальні заходи при хворобі Рейтера можна умовно розділити на 3 основні напрямки:
Антитибактеріальна терапія.
Протизапальна терапія суглобового процесу.
Реабілітація.
Антибактеріальна терапія хламідійної і/або мікоплазменої інфекції проводиться препаратами, описаними у відповідних розділах. При хворобі Рейтера застосування цих препаратів повинне відповідати наступним принципам:
максимальні добові дози;
тривалість терапії 4-6 тижнів (визначається індивідуально для кожного хворого);
переважно внутрішньовенне уведення лікарських препаратів.
Рекомендується призначення імуномодуляторів (тималін, левамізол), індукторів інтерферону (циклоферон, неовір), аутоультрафіолетового опромінення крові, внутрішньовенної і надвенної квантової терапії, а також адаптогенів. Для поліпшення проникнення антибіотика в зону запалення використовуються протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, вобензим).
Поряд з курсом протибактеріальної терапії необхідно застосування протигрибкових препаратів (ністатин, дифлюкан), гепатопротекторів, антигістаминих препаратів, транквілізаторів і полівітамінів.
Для пригнічення запальної активності суглобового процесу в основному використовуються препарати трьох наступних груп:
нестероїдні протизапальні препарати;
кортикостероїди (глюкокортикоїди);
базисні препарати і цитостатики
До групи нестероїдних протизапальних препаратів відносять індометацин, ібупрофен, диклофенак, піроксикам, кетопрофен та ін. Препарати цієї групи призначаються переважно у вигляді свічок або в таблетках. При значній вираженості запального процесу, особливо в гострій стадії можливе застосування інєкційних форм. З метою попередження резистентності рекомендується кожні 10 діб змінювати застосовувані препарати. Глюкокортикоїди (преднізолон, триамцінолон, гідрокортизон, дексаметазон, бетаметазон та ін. припустимо застосовувати в гострій стадії і фазі загострення короткими курсами протягом 5-7 днів з поступовим зниженням дози і переходом на нестероїдні протизапальні засоби. При цьому повинні строго враховуватися протипоказання до стероїдної терапії. Базисні препарати і цитостатики застосовуються при затяжних і хронічних формах хвороби Рейтера при недостатній ефективності перерахованих вище методів лікування. До них відносяться хінолінові похідні — делагіл, плаквеніл, Д-пеніциламін, солі золота, метотрексат, та ін. Призначаються фізіотерапевтичні процедури на уражені суглоби. Використовується фонофорез протеолітичних ферментів і кортикостероїдів, ультрависокі частоти, магнітне поле, інфрачервоний лазер, а також зігрівальні компреси з мазями знеболюючої дії. Реабілітаційні заходи повинні бути спрямовані на відновлення функції опорно-рухового апарата. Лікувальну фізкультуру призначають на найбільш ранніх етапах захворювання і її обсяг поступово збільшують у міру стихання запального процесу в суглобах. При мязових атрофіях проводиться лікувальний масаж. Хворим показане санаторно-курортне лікування після зняття запального суглобового синдрому (радонові, сірководневі ванни, грязелікування).
При лікуванні великими дозами антибіотиків широкого спектру дії необхідно враховувати можливість виникнення дисбактеріозу і кандидозу і призначати належне лікування. Хворим, які тривалий час одержують високі дози антибіотиків широкого спектру дії (тетрацикліни, хінолони, макроліди), рекомендовано прийом есенціале-Н у дозі 300-600мг 3 рази на день, починаючи за 1 тиждень до і закінчуючи через 1 тиждень після антибіотикотерапії.
При протипоказаннях до застосування тетрациклінів, фторхінолонів (вагітні, матері, що годуть дітей, новонароджені, діти до 14 років) або при розвитку побічних явищ призначають макроліди.
Приблизні разові та курсові дози антибактеріальних засобів для лікування хламідіозу.
Тетрацикліни:
Тетрациклін 2-2,5г на добу — 14-21 день, необхідність приймати препарат 4 рази на добу і погана переносимість хворими обмежує його застосування;
Доксициклін (вібраміцин, доксибене, юнідокс) — 0,2-0,3г на добу 14-21 день, внутрішньовенне введення підвищує ефективність, краще сприймається хворими;
Фторхінолони:
Ципрофлокасцин (ципринол), офлоксацин (таривід, заноцин), пефлоксацин (пефлацин, абактал) 0,2-0,5г всередину або в/в два рази на добу, 10-14 днів;
Фторхінолони, які виводяться переважно з сечею, можуть призначатися тривалими курсами: норфлоксацин (ноліцин, уробацид) в добовій дозі 0,8г можуть прийматись хворими до 5-8 тижнів та більше при хронічних простатитах та аднекситах.
Макроліди:
Еритроміцин — 2,0-2,5г на добу 14-21 день, необхідність приймати препарат 4 рази на добу і побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту обмежують його застосування;
азітроміцин (сумамед) — 0,5-1,0г на добу;
джозаміцин (вільпрофен) — 1,2-1,5г/добу;
кларитроміцин (фромілід, клацид) — 0,5-1,0г/добу;
роксітроміцин (рулід) — 0,3-0,45г/добу;
спіраміцин (роваміцин) — 6-9 млн. МО/добу;
мідекаміцин (макропен) — 1,2-1,6 г/добу.
Антибіотики різних фармакологічних груп:
Ріфампіцин — 0,9-1,2г на добу протягом 3-5 тижнів.
Кліндаміцин (далацин) — вунутрішньовенно, або перорально 0,6г кожні 8 годин, курс лікування — 10-14 днів.
Терапія включає також підготовку імунної системи, фізіотерапевтичне і місцеве лікування, боротьбу з супутніми захворюваннями, конгестивними явищами в тазових органах, раціональний розпорядок життя, відповідну дієту (з забороною спиртних напоїв і прянощів).