- •Міністерство охорони здоров'я україни
- •Затверджено
- •Методики діагностики, лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом
- •1. Природжений сифіліс
- •2. Ранній сифіліс
- •2.1. Первинний сифіліс
- •2.2. Вторинний сифіліс
- •2.3. Ранній сифіліс, латентний (прихований)
- •4. Латентний сифіліс не уточнений як ранній або пізній
- •Лікування хворих на сифіліс
- •1.1. Загальні принципи
- •1.2. Лікування дорослих
- •1.3. Лікування дітей
- •Лікування дітей, хворих на сифіліс, віком більше 6 місяців
- •1.4. Лікування вагітних
- •1.5. Сифіліс у поєднанні з іншими венеричними хворобами
- •1.6. Лікування сифілісу у осіб, хворих на снід та у віл-інфікованих
- •1.7. Прискорені схеми амбулаторного лікування сифілісу
- •1.8. Резервні методи лікування хворих на сифіліс
- •Пероральна десенсибілізація для пацієнтів з позитивною пробою на пеніцилін
- •1.9. Клініко-cерологічний контроль результатів лікування.
- •Тривалість, обсяг і періодичність клініко-серологічного контролю після лікування сифілісу
- •Гонорея
- •Лікування гонореї
- •Хламідіоз
- •Мікоплазmоз сечостатевий
- •Генітальний герпес
- •Стандарти діагностики та лікування хвороб, які передаються статевим шляхом
- •Інструкція з профілактики трансфузійного сифілісу в роботі станцій, відділень переливання крові та шкірно-венерологічних диспансерів, лікувально-профілактичних закладів
- •На заклади служби крові покладено обовязки щодо виконання наступних заходів:
- •1. Відбір донорів
- •2. Обстеження донорів та осіб, що виявили бажання здати кров:
- •3. Заходи при виявлені осіб з позитивними імунологічними реакціями та таких, відносно яких є підстави запідозрити у них наявність захворювання на сифіліс:
- •Журнал Обліку осіб, які відсторонені від крово/плазмоздачі з причини клінічної підозри на сифіліс
- •Журнал Обліку донорів, у яких виявлені позитивні, слабопозитивні та сумнівні серологічні реакції при обстеженні на сифіліс, клінічної підозри на сифіліс
- •Затверджено
- •Примірне положення про шкірно-венерологічний диспансер
- •Інструктивно-методична вказівка по виявленню інфекцій, які передаються статевим шляхом у хворих з запальними процесами сечостатевої сфери
- •Примірне положення про лікаря-дерматовенеролога
- •Затверджено
- •Перелік заходів у мережі лікувально-профілактичних закладів з виявлення інфекцій, які передаються статевим шляхом
1.7. Прискорені схеми амбулаторного лікування сифілісу
Епідеміологічні дослідження показують, що основним резервуаром сифілітичної інфекції є так звані групи підвищеного ризику. До цих груп звичайно відносять наркоманів, алкоголіків, повій, волоцюг, осіб без певних занять, біженців та ін. Перебуваючи в конфлікті з суспільними нормами поведінки, ці люди негативно ставляться до лікування венеричних хвороб в офіційно визнаних установах і досить часто ухиляються від лікування. В силу обєктивних причин, ефективність диспансерної роботи серед таких контингентів вкрай низька. Найбільш дієві в даній ситуації схеми лікування сифілісу в умовах амбулаторії.
Наводяться схеми лікування із застосуванням бензилпеніцилінів пролонгованої дії — прокаїну і бензатину.
Схеми лікування
превентивне лікування — бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД, одноразово;
сифіліс первинний — прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю, бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю одночасно;
сифіліс вторинний свіжий — прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю, бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю. Через 7 днів повторна ін’єкція 2,4 млн. ОД бензатин-бензилпеніциліну;
сифіліс вторинний рецидивний, сифіліс ранній прихований — прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю, бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю. Через 7 днів бензатин-бензилпеніцилін по 2,4 млн. ОД в обидві сідниці.
1.8. Резервні методи лікування хворих на сифіліс
Проблеми стійкості Treponema pallidum до специфічних препаратів вибору — пеніцилінів практично не існує. Не знайдено клінічних або мікробіологічних доказів того, що збудник сифілісу може мати бета-лактамази чи інші механізми, що знижують чутливість до антибіотиків. Тому поняття резервні методи лікування сифілісу пов’язане з непереносимістю пеніциліну з боку організму хворого. Оскільки токсичність пеніцилінів у порівнянні з багатьма іншими антибіотиками досить низька, тому мова йде про алергічні реакції на пеніцилін.
Перед початком пеніцилінотерапії пацієнт(ка) ретельно розпитується про лікарську непереносимість та інші алергічні реакції в анамнезі. На основі ретельного опитування всі хворі поділяються на дві групи:
Група А — без алергії на пеніцилін в анамнезі.
Група Б — з чітко встановленою наявністю алергії до пеніциліну в анамнезі.
Хворим групи А проводиться провокаційна проба на переносимість (введення внутрішньошкірно 0,1мл ізотонічного розчину, що містить пеніцилін 1:10 000 від терапевтичної концентрації). При позитивній внутрішньошкірній пробі, та при відсутності анафілактичних реакцій в анамнезі проводиться специфічна гіпосенсибилізація шляхом перорального призначення суспензії феноксіметілпеніциліну за відповідною схемою (стор. 15-16). Хворим групи Б провокаційні проби не проводяться, а призначається специфічний імунологічний тест (РАЛ — реакція агломерації лімфоцитів), яка дозволяє встановити сенсибілізацію in vitro. Хворим групи Б лікування проводиться лише в умовах стаціонару.
Слід пам’ятати, що відмовлятись від пеніцилінотерапії сифілісу треба лише за умови вираженої непереносимості, коли вживання цього антибіотика абсолютно небезпечне для хворого, незважаючи на специфічну десенсибілізацію. Є можливість розвитку анафілактичного шоку, синдрому Лайєла та інших подібних реакцій. У багатьох випадках, коли непереносимість проявляється лише висипом або незначним нездужанням, призначення антигістаміних препаратів, діуретиків, або кортикостероїдів дозволяє продовжити специфічну терапію. Конкретне рішення про відміну пеніциліну і перехід на резервні методи приймається за багатьох обставин (анамнез, клініка, стан організму, тощо). У практиці часто трапляються випадки, коли пеніцилін хворому на сифіліс не призначають тільки тому, що пацієнт вказав на непереносимість. Непереносимість повинна бути об’єктивно встановлена за допомогою специфічних імунологічних тестів — внутрішньошкірної проби та РАЛ з даною субстанцією. При наявності моноспецифічної позитивної реакції на пеніцилін рекомендовано спробувати провести специфічну десенсибілізацію, яка проводиться за відповідною методикою обов’язково в умовах стаціонару під наглядом алерголога.
Методика пероральної специфічної десенсибілізації у хворих з позитивною моноспецифічною шкірною пробою на пеніцилін.
Десенсибілізація проводиться шляхом перорального прийому наростаючих доз феноксиметилпеніциліну у формі водної суспензії (таблиця 2). Відповідна доза феноксиметилпеніциліну — 1,3 млн. ОД розводиться в 30мл води для ін’єкцій та приймається перорально дрібними частинами кожні 15 хвилин у наростаючій кількості. Загальний час десенсибілізації — 3 години 45 хвилин.
Таблиця 2