1. Поняття по організацію взаємодії

Організація взаємодії – це вид організаційної діяльності який відображає процес створення структури управління підприємством. Організація взаємодії передбачає встановлення взаємин, які пов’язують рівні управління, забезпечують координацію та розподіл завдань, а також поділ підприємства на окремі виробничі підрозділи. Основним процесом є процес делегування повноважень.

Повноваження – це обмежене право використовувати певні ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання певних завдань. Делегування повноважень завжди є юридично оформленим і повноваження делегуються посаді зверху вниз. Делегування відповідальності не відбувається.

Існує два типи розподілу повноважень:

- лінійний – це повноваження, які передаються від начальника безпосередньо підлеглому і далі іншим підлеглим; делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління в організації.

- функціональні – це повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників.

Види функціональних повноважень:

• рекомендаційні

• обов’язкові

• паралельні.

2. Види організаційних структур управління

Організаційна структура управління – це впорядкована система органів управління, виробничих підрозділів, що дає можливість ефективно управляти підприємством.

Лінійна структура - це тип організаційної структури, побудованої за принципами єдиноначальності та централізму, у якій керівник одноособово виконує весь комплекс робіт з управління організацією або окремим підрозділом.

Функціональна структура – це тип організаційної структури, побудованої за принципом поділу функцій управління між окремими управлінськими підрозділами організації та у якій керівник кожного лінійного підрозділу підпорядкований одночасно керівникам кількох функціональних підрозділів.

Лінійно-функціональна структура – це тип організаційної структури, яка ґрунтується на комбінації принципів лінійної та функціональної побудови організації. Для такої структури характерні лінійна вертикаль управління та спеціалізація управлінської праці за функціями.

Тема 5: Мотивація як функція менеджменту

1. Основні поняття, зміст та класифікація теорій мотиватиції.

2. Матеріальне стимулювання праці.

1. Основні поняття, зміст та класифікація теорій мотиватиції.

Мотивація – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших на виконання цілей організації.

Всі сучасні теорії мотивації будуються на таких поняттях: потреба та винагорода.

Потреба – відчуття психологічної, фізичної нестачі чогось.

Мотив (спонукання) – це потреба, яка викликає у людини стан спрямованості на виконання певних дій для задоволення такої потреби.

Винагорода – це все те, що людина вважає цінним для себе.

Винагорода внутрішня: робота, зміст трудового процесу.

Винагорода зовнішня: заробітна плата, кабінет, автомобіль, санаторій, дитячий садок.

Мотиваційні теорії поділяються на дві великі групи: змістовні (зосередженні на вивчені та аналізі змісту факторів мотивації) і теорії процесу мотивації (концентрують увагу на побудові та здійсненні процесу мотивації).

До теорій змісту мотивації належать: теорія ієрархії потреб А.Маслоу, теорія ERG К.Альдерфера, теорія набутих потреб Д.МакКлелланда, теорія «мотиваційної гігієни» Ф.Герцберга, теорія потреб М.Туган-Барановського.

Теорія ієрархії потреб А.Маслоу – це одна із теорій змісту мотивації, в основу якої покладено припущення, що мотивація людини в організації визначається комплексом потреб, причому потреби кожного індивіда (фізіологічні, у безпеці, соціальні, у повазі, у самореалізації) задовольняються в ієрархічному порядку.

Теорія набутих потреб Д.МакКлелланда – це одна із теорій змісту мотивації, згідно з якою поведінку людини в організації визначають одночасно три такі, набуті нею під впливом життєвих обставин, досвіду і навчання, групи потреб: 1) в успіху, 2) у владі, 3) у співучасті.

Теорія «мотиваційної гігієни» Ф.Герцберга – це одна із теорій змісту мотивації, яка стверджує, що для створення ситуації мотивації керівник має забезпечити для підлеглих наявність не тільки «гігієнічних» факторів, пов’язаних із середовищем, у якому здійснюється робота (прийнятий рівень заробітної, умови праці, взаємовідносини з начальником), але й «мотиваційних» факторів, пов’язаних із змістовністю самої роботи (визнання досягнень і результатів, відповідальність, професійне і службове зростання).

До теорій процесу мотивації відносять: теорія сподівань В.Врума, теорія справедливості С.Адамса, комплексна теорія мотивації Портера-Лоулера.

Теорія сподівань В.Врума – це одна із теорій процесу мотивації, яка ґрунтується на передбаченні, що мотивація людини в організації залежить від її уявлення щодо власної спроможності виконати робоче завдання, щодо достатності винагородження його виконання і щодо можливостей одержати бажану винагороду. Якщо хоча б одне з трьох уявлень буде негативним, то слабкою буде і мотивація до діяльності людини вцілому.

Теорія справедливості С.Адамса – це одна із теорій процесу мотивації, яка пояснює процес мотивації тим, наскільки справедливо людина сприймає винагороду власного трудового внеску в результати діяльності організації порівняно з винагородою і внесками інших її співробітників.

Комплексна теорія мотивації Портера-Лоулера – на думку її авторів мотивація є одночасно функцією потреб, умінь та здібностей людини, витрачених нею зусиль, отриманих результатів, винагород і сприйняття нею справедливості винагороди.