2. Одномірні та багатомірні стилі керівництва. Адаптивне керівництво.

В залежності від того, скільки ознак покладено в основу характеристики стилю керівництва, вони поділяються на одномірні та багатомірні або ситуаційні.

Найбільш поширені та відомі серед одномірних стилів керівництва є авторитарний, демократичний, ліберальний.

Подальший розвиток одномірних стилів керівництва привів науковців до розробки системи керівництва через структуру та увагу до підлеглих.

Авторитарний керівник не може бути демократом, але він в певній мірі повинен також якусь увагу приділяти стосункам в колективі.

Американські вчені ……….. та Моутон побудували “управлінську гратку”, де виділили п’ять стилів керівництва, які враховують інтереси людей (вертикальна вісь) та інтереси виробництва.

Гратка представляє собою таблицю з дев’яти стрічок і стовпців, кожен може відповідати відповідному стилю керівництва.

1.1 – характеризується мінімальними зусиллями для досягнення необхідних виробничих результатів та збереження членства в організації;

9.1 – максимальна турбота про підприємство поєднується з мінімальною турботою про підлеглих. Керівник надає перевагу поліпшенню техніко-економічних показників шляхом посилення форм контролю та покарань;

1.9 – основна увага приділяється збереженню товариських стосунків в колективі, навіть за рахунок погіршення економічних показників організації;

5. це золота середина, керівник балансує виробничі результати та задовільний рівень морального клімату. Керівник критично сприймає погляди підлеглих, контролює тільки у випадках розбіжностей у конфліктних ситуаціях, приймає сторону більшості.

9.9 – виробничі успіхи зумовлені відданими своїй справі людьми, взаємозалежність цілей організації та виконавців веде до довіри та поваги.

Практична цінність “управлінської гратки” заключається в тому, що за її допомогою можна наперед можна визначити вимоги до тої чи іншої посади згідно штатного розпису, а також оцінити якості претендентів на дані посади.

Для визначення залежності між стилем керівництва та продуктивністю праці американські теоретики почали вивчати не тільки взаємини керівників і підлеглих, а й ситуацію в цілому. Тобто особливості самої організації, системи її цінностей, досвід керівника, характер завдань, що вирішуються.

Так вникли багатомірні або ситуаційні моделі стилів керівництва.

Ситуаційна модель керівництва Фідлера.

Згідно з цією моделлю поведінка керівника повинна враховувати наступні фактори:

1. Відносини між людьми (лояльність підлеглих, довіра їх до керівника);

2. структура задачі (чіткість формулювання завдань, їх структуризація);

3. концентрація влади (обсяг законної влади, посадові повноваження.

Вони встановили, що в тих випадках, коли вирішуються структуризовані завдання, більш ефективним є керівник, орієнтований на задачу, навіть, якщо в нього низький рейтинг. Навпаки, у випадках вирішення складних неструктуризованих завдань, більш ефективними є керівники, орієнтовані на людські стосунки та з високою довірою підлеглих.

Дещо схожими є ситуаційна модель „шлях-ціль Мітчела та Хауса і теорія життєвого циклу Хорсі та Бланшара.

Професор Хаус виділяє чотири стилі керівництва:

1. стиль підтримки (орієнтований на людину);

2. інструментальний стиль (орієнтований на завдання);

3. стиль на засадах участі ;

4. стиль, орієнтований на групові досягнення.

Згідно з названими моделями, вибір стилю керівництва залежить від здатності виконавців відповідати за свою поведінку (так званої зрілості, а також від її обізнаності в розв’язанні конкретних завдань).

На думку Хорсі та Бланшара, зрілість є динамічною характеристикою, тобто характеристикою конкретної ситуації. Залежно від завдання конкретні особи та групи працівників проявляють різний ступінь зрілості, а керівник повинен міняти свою поведінку відповідно до конкретної ситуації.

Ситуаційні моделі підкреслюють необхідність гнучкого керівництва, яке в сучасному менеджменті отримало назву адаптивне керівництво. В кожній ситуації керівник повинен чітко уявляти свої власні можливості, здібності підлеглих, приоду завдань, потреби і повноваження підлеглих, застосовувані стилі керівництва повинні враховувати національні особливості різних країн.

За висловом Ріса Андисиліса, найкращий стиль керівництва – що орієнтується на реальність.