14. Класифікація: типи та види боліт
Болото - ділянка земної поверхні, постійно або більшу частину року насичений водою й покритий специфічною болотною рослинністю. Відповідна екосистема характеризується нагромадженням у верхніх обріях субстрату мертвих рослинних залишків, що не розклалися, у часом преобертових у торф. Болота виникають при заростанні озер, у результаті перезволоження ґрунту, при неглибокому заляганні ґрунтових вод і таке інш.
В основу класифікацій боліт покладено три основні причини, що визначають водний режим: 1) геоморфологічні умови залягання і зв’язані з ними умови водного живлення болотних масивів; 2) рельєф поверхні болотних масивів, що визначає умови стікання та їх проточності, 3) рослинний покрив і закономірності його розподілу по території болотних масивів.
Розрізняють верхівкові, низинні й перехідні болота. По переважній рослинності розрізняють лісові, кустарничкові, трав'яні, мохові болота; по мікрорельєфі розрізняють горбисті, плоскі й опуклі болота. Болотні ґрунти - ґрунту, що формуються в умовах тривалого або постійного надлишкового зволоження (заболочування) під вологолюбною болотною рослинністю. Звичайно болотні ґрунти формуються в лісовій зоні помірних поясів. Після осушення на болотних ґрунтах вирощують сільськогосподарські культури, добувають торф. Болотні ґрунти поширені в РФ, Білорусії, Україні, Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Індонезії й ін. Болотні ґрунти підрозділяються на торф'яні й торфино - глеєві.
По комплексу умов водяного і пов’язаного з ним мінерального живлення, характеру рослинності та висотного розташування по відношенні до оточуючої місцевості відрізняють три основні типи боліт:
1. Низинні (евтрофні) [18] - тип боліт з багатим водно - мінеральним харчуванням, в основному за рахунок ґрунтових вод. Розташовані в заплавах рік, по берегах озер, у місцях виходу ключів, у низьких місцях. Характерна рослинність - вільха, береза, осока, очерет, рогоз, зелені мохи. У районах з помірним кліматом - це часто лісові (з березою й вільхою) або трав'яні (з осоками, очеретом, рогозом) болота. Трав'яні болота в дельтах Волги, Кубані, Дону, Дунаю, Дніпра називають плавнями, сполучаючись із протоками, озерами, лиманами, ериками й іншими мікроводоймами первинної й вторинної дельти. У низов'ях рік пустельних і напівпустельних регіонів (або, Сирдар’я, Амудар'я, Тарим та інш.) заболочені ділянки і їхня рослинність називається тугаї.
Низинні болота, в живленні яких крім атмосферних опадів, приймають участь поверхневі та ґрунтові води. На низинних болотах поширена вимоглива до умов мінерального живлення евтрофна рослинність, тому їх ще називають евтрофними або трав’яними болотами.
Низинні - розташовані в низьких місцях, характерна рослинність - вільха, береза, осока, очерет, рогоз.
2. Верхові болота, живлення яких здійснюється за рахунок атмосферних опадів. На цих болотах проростає оліготрофна рослинність, мало вимоглива до вмісту поживних речовин в ґрунті. Верхові болота мають випуклу форму поверхні їх ще називають оліготрофними або моховими болотами.
Верхові - розташовані на вододілах, вода в них різко кисла, рослинність - модрина, багно, кассандра, журавлина, пухівка, шейхцерія. У свою чергу вони діляться на два типи:
Верхівкові (олиготрофні) - розташовані звичайно на плоских вододілах, харчуються тільки за рахунок атмосферних опадів, де дуже мало мінеральних речовин, вода в них різко кисла, рослинність - панують сфагнові мохи, багато чагарничків: верес, багно, кассандра, лохина, журавлина; росте пухівка, шейхцерія; зустрічаються болотні форми модрини й сосни? карликові берізки. Через нагромадження торфу поверхня болота згодом може стати опуклої. У свою чергу вони діляться на два типи:
Лісові - покриті низькою сосною, вересковими чагарниками, сфагнумом.
Грядово - мочажинні - схожі на лісові, але покриті торф'яними купинами, і дерева на них практично не зустрічаються.
У цілому по типі переважної рослинності розрізняють: лісові, кустарничкові, трав'яні й мохові болота.
3. Перехідні болота змішаного живлення з мезотрофною рослинністю їх також називають мезатрофними або лісовими болотами.
Перехідні (мезотрофні) - по характері рослинності й помірному мінеральному харчуванню перебувають між низинними й верхівковими болотами. З дерев звичайні береза, сосна, модрина. Трави ті ж, що й на низинних болотах, але не так рясні; характерні чагарнички; мохи зустрічаються як сфагнові, так і зелені.
Перехідні - характерна береза, сосна, осоки, сфагнові мохи.
Відома класифікація боліт, за іншими ознаками.
За умовами залягання в рельєфу місцевості розрізняють болота заплавні. долинні, схилові, вододільні та притерасні.
По типі мікрорельєфу: горбисті, плоскі, опуклі й та інш.
По типі макрорельєфу: долинні, заплавні, схилові, вододільні і таке інш.
По типі клімату: субарктичні (в областях вічної мерзлоти), помірні (більшість боліт РФ, Прибалтики, СНД і ЄС); тропічні й субтропічні. До тропічних боліт ставляться, наприклад, болота Окаванго в Південній Африці й болота Парани в Південній Америці. Клімат визначає флору й фауну боліт.
Заплавні болотні масиви, що покривають повністю широкі заплави річок, характерні тим, що стікання води з таких масивів має місце по всьому фронту дренування їх річкою. Ці масиви мають або цілком горизонтальну поверхні, або слабо нахилену в бік русла ручки. Заплавні болота масиви можуть мати одночасно декілька джерел живлення: ґрунтовими водами, атмосферними опадами, що випадають безпосередньо на поверхню болота, та за рахунок річкових вод, що затоплюють їх під час розливів річок.
Притерасні болотні масиви відрізняються від заплавних тим, що в результаті свого більш високого розташування, по відношенню до рівня води в річці, вони не затоплюються річними водами в період паводків та поверхнею. І заплавні, і притерасні болотні масиви відносяться до групи долинних боліт. До цієї ж групи відносяться менш поширенні болотні масиви старорічищ.
До болотних масивів вододільних міжрічкових просторів входять болотні масиви: вододільні плакорного залягання, вододільно - схилового плакорного залягання, котловинного залягання.
Болота вододільні плакорного залягання характеризуються тим, що вони розташовуються на місцевості в найбільш високих точках річкових вододілів, з них води стікають в різних напрямках і надходять в різні річкові басейни. В зв’язку з майже повною відсутністю ґрунтового живлення для них єдиним джерелом живлення являються атмосферні опади.
Болота вододільно - схилові розташовуються на пологих схилах міжрічкових просторів. На таки болотних масивах води стікають в залежності від рельєфу та розташування масиву або в напрямку загального схилу в один водоприймач, або в напрямку схилу до головної річки і в напрямку або притоків, по відношенню до котрих масив займає вододільне положення. Для цих окремих понижених ділянках цих масивів спостерігають транзитні фільтраційні потоки, що проходять через болото в бік загального похилу місцевості.
Для боліт котловинного залягання характерна наявність стікання води до болотного масиві зі схилів котловини, що оточує болото. Такі масиви можуть розташовуватися з повністю замкнених і безстічних котловинах, в пониженнях проточного характеру, а також в котловинах, із яких здійснюються стік води один або декількома струмками водоприймачами при відсутності в падаючих потоків. При котловинному заляганні болотні живлення відбуваються за рахунок атмосферних опадів з поверхневого стоку. При глибоких котловинах доля ґрунтового живлення може бути значною в загальному живленні і болотного масиву.
В зонах нестійкого та недостатнього зволоження ґрунтові води являються основним видом живлення болотних масивів. Тому болота в цих зонах приурочені лише до глибоких впадин та річкових долин.
За характером рослинності й режиму харчування рослин розрізняють низинне, перехідні й верхівкові болота. Для низинних боліт характерні евтрофні рослини (вимогливі до мінеральних елементів), розташовані в низьких місцях (наприклад, у долинах рік). Середня частина болота лежить на одному рівні з окраїнами або нижче їх, іноді поверхня похила. Низинні болота бувають: намивного й ґрунтового харчування. Перші утворяться в долинах рік, по берегах озер, багаті мінеральними солями. Високозольний торф у них перемішаний з піском і мулом, принесеними річкову, сніговий або дощову воду. У помірному кліматі це болота лісові (вільха, береза, іноді хвойні - «согри») або трав'яні - з осоками, очеретом, рогозом. Великі трав'яні болото в дельтах Дніпра, Дону, Волги, Кубані, Дунаю, Амудар'ї називаються плавнями. На Болото намивного харчування квіткові рослини дають більшу масу, мохи розвинені слабко. Болото ґрунтового харчування часто утворяться під схилами річкових терас, у місцях виходу ключів. Для них характерний потужний килим мохів і слабкий розвиток трав'янистих рослин. Фауна низинних Болото різноманітне: водяного пацюка, полівки, нерідко видри, особливо багато птахів (кулики, болотні курочки, деркачі та інш.); у гніздової період і при перельоті багато гусаків і утік. У південноруських плавнях зустрічаються кабан, очеретяний кіт, фламінго, пелікани. Для перехідних Болото характерні мезотрофні рослини (помірного мінерального харчування): звичайна береза, часті сосна, осоки, суцільний килим зі сфагнових мохів. Для верхівкових Болото характерні олиготрофні рослини (невимогливі до зольних елементів). Вода в цих болотах різко кисла, цвіту сподіваючись, багата гумусовими кислотами. Торф малозольний (1,5 … 4,0 % золи). Розташовано верхівкові Болото звичайно на вододілах. Поверхня їх у середині опукла, тому що торф у центрі боліт накопичується інтенсивніше, ніж на периферії. Флора бідна (з дерев - сосна, до В. від Єнісею - модрина; із чагарників - верескові: багно, кассандра, журавлина; із трав - пухівка піхвова, шейхцерія, очеретник). Суцільний килим сфагнових мохів, що утворять верхній шар торфу товщиною до 5 м. Наростання мохів за рік визначають по росичці; вона утворить щорічно на поверхні мохів розетку листів, що потім покривається мохами й залишається в торфі; відстань між розетками відповідає річному приросту мохового килима. Інший спосіб визначення річного приросту торфу - по спилу в кореневої шийки сосни. Середній приріст торфу за 1000 років - близько 1 м. Найбільш древні торфовища утворилися близько 1 млн. років тому.
Розрізняють 2 типи верхівкових боліт: лісові верхівкові. Болото покриті низькою сосною (на схід Єнісею - модриною), у низинному ярусі - верескові чагарнички з пухівкою й килим сфагнуму. Грядово - мочежинні верхівкові Болото мають хвилясту поверхню з довгими грядами (або купинами) торфу висотою до 70 см і зниженнями (мочежинами) між грядами. На підвищеннях рослинність така ж, як на лісових болотах, але сосни тут нижче (висотою до 1 м), часто одиничні. У мочежинах рідкі й низькі трави - пухівка, шейхцерія та інш., нагодований водою й частково занурений у неї сфагнум. У ході утворення верхівкове Болото проходить ряд стадій, починаючи з водойми або заболоченої суши; кожна стадія залишає шар торфу певного ботанічного складу (рис. 2). Фауна верхівкових Болото бідна: лось, вовк (улітку), глухарі, білі куріпки, журавлі.
Рис. 14. 1. Схема (розріз) будови опуклого болота, утвореного заростанням озера: 1 - мінеральне дно; 2 - прісноводний мергель; 3 - сапропеліт; 4 - очеретяний торф; 5 - хвощовий торф; 6 - осоковий торф; 7 - лісовий торф; 8 - гіпсовий торф; 9 – шейхцеріево - сфагновий торф; 10 – пушицево - сфагновий торф; 11 - сфагновий торф із пнями сосни.