Контрольні питання і завдання:

1. Назвіть філософів античності, які розвивали атомістичні погляди на природу.

2. Чим відрізняється ідея Платона від форми Аристотеля?

3. Що спільного та відмінного між поняттями енкратея, атараксія, апатія?

4. Розкрийте співвідношення понять «антична філософія» та «давньогрецька філософія».

5. Позначте основні напрями розвитку ідей в античній натурфілософії.

6. Поясніть позитивні та негативні сторони діяльності давньогрецьких софістів.

7. Назвіть особливості та здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії.

8. Які риси грецької культури сприяли появі філософії?

9. Як потрібно розуміти міркування про те, що все складається з вогню, води…?

10. Міркування, що в світі панують постійні зміни є відображенням позиції Геракліта чи елеатів?

11. Порівняйте грецькі поняття скептик, стоїк, цинік з сучасним змістом цих слів.

12. Чим обумовлене різноманіття напрямків і шкіл в античній Греції?

Тема 3. Філософія Середньовіччя та Нового часу План:

1. Характерні риси середньовічної філософії.

1. Патристика. Августин Блаженний.

2. Схоластика. Полеміка про універсалії. Фома Аквінський.

3. Методологія і гносеологія як пріоритетні теми філософії Нового часу.

4. Філософія емпіризму. Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк.

5. Філософія раціоналізму. Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц.

Основні поняття: Середньовіччя, патристика, схоластика, містика, теоцентризм, креаціонізм, символізм, універсалії, номіналізм, реалізм, Новий час, гносеологія, емпіризм, сенсуалізм, індукція, раціоналізм, матеріалізм, ідеалізм, суб’єктивний ідеалізм, субстанція, дуалізм, раціоналізм.

Методичні рекомендації:

Специфіка середньовічної філософії зумовлена впливом християнського світогляду, його ідеями теоцентризму, креаціонізму, провіденціалізму, одкровення, символізму. У розвитку філософії цього періоду виділяють патристику і схоластику.

Для філософії патристики характерні пошуки раціонального обгрунтування догматів віри, переосмислення питання співвідношення віри і розуму. Бог, за Августином, є вищою сутністю, причиною існування будь-якого сущого, його творцем, найвищим благом і причиною будь-якого блага. Основою духовного життя є воля, а не розум, оскільки сутність проявляється в активності, а не пасивності. Метою і суттю людського життя є щастя, яке досягається пізнанням Бога та випробовуванням душі. Істину про Бога пізнає не розум, а віра, але вони не взаємовиключаються, а доповнюють одне одного. Августин висуває ідею про єдність людської та божественної історії, її змістом є боротьба двох царств (градів) – Божого і земного.

Для філософії схоластики важлива суперечка навколо проблеми універсалій (загальних понять). Номіналісти та реалісти. Співвідношення віри і розуму Т. Аквінський визначає як їх гармонію. Основою пізнавальної діяльності є інтелектуальна функція душі. Розум є опорою для будь-яких вольових дій чи просто свободи волі. Пізнавальний процес трактує як уподібнення суб’єкта і суб’єкта, їх своєрідне мислиме об’єднання.

Розглядаючи питання теми необхідно проаналізувати соціально-культурні передумови формування філософії даного періоду, в якій на перший план виходять проблеми гносеології, методології наукового пізнання, критеріїв істинності знання тощо.

Розвиток філософії цього періоду визначається формуванням двох стратегічних методологій: емпіризму, представленого філософією Ф.Бекона, Дж.Локка та раціоналізму, представниками якого були Р.Декарт, Б.Спіноза. Філософія Декарта є раціонально обгрунтованим образом світу, де важливе місце належить вченню про субстанцію (у Декарта дуалізм).

Суперечливість поглядів Нового часу представлена суб’єктивно-ідеалістичною філософією Дж.Берклі та Д.Юма. Берклі виступає з критикою матеріалізму та поняття матерії. Для нього бути означає „бути у сприйнятті”. Ці ідеї продовжує Юм, виражаючи скептичну позицію щодо проблеми духу і матерії, яка, на його думку, теоретично не може бути вирішена. Оскільки весь досвід грунтується лише на сприйнятті та впорядкуванні вражень і уявлень, а отже з нього виключений зовнішній світ, що об’єктивно існує.