Догляд за хворими в хірургічному відділенні. Підготовка хворих до операції План

1.Лікарський план обстеження і лікування хворого.

2.Режим у хірургічному відділенні. Профілактика внутрішньо- лікарняної інфекції. Види і способи прибирання приміщень. Прибирання перев'язочної та операційного блоку.

3.Показання та протипоказання до операції (абсолютні, відносні)- Передопераційна підготовка. Особливості підготовки хворих до екстрених операцій.

4.Транспортування хворого в операційну.

Лікарський план обстеження і лікування хворого включає: опитування (скарги, збирання анамнезу), об'єктивне обстеження, насамперед оцінку загального стану хворого, обстеження ура­женого органа чи системи (огляд, пальпація, перкусія, аускуль­тація, спеціальні методи дослідження). План лікування включає виконання внутрішньовенних, внутрішньом'язових чи підшкір­них ін'єкцій, пероральне приймання ліків, промивання шлунку, катетеризацію і промивання сечового міхура, виконання клізм та найпростіших фізіотерапевтичних процедур, підготовку хворого до операції. Ознайомившись з лікарським планом обстеження і лікування хворого, медсестра чи фельдшер можуть правильно провести передопераційну підготовку хворого, виконати всі при­значення лікаря.

Режим у хірургічному відділенні — це комплекс заходів, спрямованих на профілактику внутрішньолікарняної інфекції, а також організація праці медперсоналу, що забезпечує оптимі- зацію лікувально-діагностичного процесу і створення найкращих умов для одужання хворих. У кожному лікувальному закладі дотримуються певного режиму.

Лікувально-охоронний режим забезпечує хворому фізичний і психічний спокій. Розрізняють суворий постільний режим, ко­ли хворому забороняється активно рухатися в ліжку; постільний режим, коли хворому дозволяється повертатися в ліжку; і напів- постільний режим, коли хворому дозволяється вставати з ліжка, ходити до туалету. Загальний режим — це такий режим, коли хворому дозволяється ходити по відділенню.

Режим призначає лікар залежно від стану хворого. У відді­ленні не можна голосно розмовляти, порушувати спокій хворих. Прибирання палат слід проводити в суворо визначений час. Меб­лі й обладнання треба пересувати обережно. Допускається тіль­ки світлова сигналізація.

Хірургічне відділення розраховане на 60 ліжок. У ньому є "чиста" і "гнійна" перев'язочні, маніпуляційні, буфет, ванні кім­нати, санітарний вузол, який з'єднується з відділенням через тамбур, кімната для білизни, окремі приміщення для брудної бі­лизни, кімнати медперсоналу. Операційний блок може бути у відділенні або розміщуватися в окремому приміщенні.

У хірургічному відділенні є також пост медсестри, який розмі­щується так, щоб вона могла побачити чи почути сигнал з палати.

Медичний персонал повинен дотримуватися правил особистої гігієни. Усі медичні працівники повинні ретельно слідкувати за чистотою свого тіла. Особливе значення має догляд за руками. Мити руки необхідно не тільки перед їдою і після відвідування туалету, але й перед кожною медичною маніпуляцією і після неї. Миють руки щіткою, щоб добре очистити від бруду навколоніг- тьові простори і нігті. Для догляду за шкірою застосовуються та­кож спеціальні креми і дезінфекційні розчини. Мити підлогу і прибирати санітарний вузол потрібно в гумових рукавичках. Ніг­ті слід коротко остригати. Не рекомендується фарбувати нігті лаком.

Голову потрібно мити не рідше ніж 1 раз на тиждень. На го­лову обов'язково треба надягати шапочку або косинку. Не реко­мендується користуватися косметикою і надягати прикраси.

Велике значення має догляд за ротовою порожниною. Чисти­ти зуби потрібно 2 рази на добу. Після їди треба полоскати рот.

По відділенню потрібно ходити в змінному взутті. Не можна ходити у взутті на підборах.

Відвідувати хворих можна лише з дозволу завідуючого відді­ленням або лікаря в дні і години, які встановлені розпорядком лікувального закладу. Бажано, щоб до хворого приходили не більше ніж 2 відвідувачі. Візит у середньому повинен тривати 10 — 15 хв. Якщо відвідувачі приходять із дітьми, необхідно, щоб вони також поводили себе стримано, не бігали по палаті чи коридору.

Медична сестра (постова, палатна) стаціонару виконує дуже важливу роботу. Одним з її функціональних обов'язків є догляд за хворими. Вона повинна ознайомити хворих з правилами внут­рішнього розпорядку і режимом, умивати і годувати важкохворих, слідкувати за своєчасним прийманням гігієнічних ванн і заміною білизни, здійснювати контроль за чистотою палат і організацією їх прибирання. Палатній медсестрі доводиться спілкуватися з родичами хворих. Розмовляти з ними треба чемно. Відвідувачів, які перебувають у нетверезому стані, а також з респіраторними та іншими захворюваннями вона не повинна допускати у відді­лення.

Одяг медичного персоналу повинен бути пошитий з бавов­няної тканини. У хірургічному відділенні бажано носити штани зеленого або білого кольору та спеціальну курточку. Співробіт-

ники відділення можуть бути носіями антибіотикорезистентних штамів стафілококів. Тому кожний співробітник повинен пройти бактеріологічне обстеження на носійство патогенних мікроорга­нізмів (беруть мазки з носової частини глотки).Особи з гостри­ми і хронічними запальними захворюваннями не допускаються до роботи у хірургічному відділенні до повного одужання. Об­стеження персоналу на носійство патогенного стафілокока про­водять 1 раз на 3 міс. У разі виявлення носійства патогенного стафілокока проводять санацію медичного персоналу. З цією ме­тою застосовують розчини фурациліну, риванолу, калію перман­ганату чи борної кислоти, настій листків евкаліпту, водний роз­чин Люголя, стафілококовий бактеріофаг, лізоцим, хлоргексидин, хлорфіліпт тощо. Після завершення санації знову проводять бак­теріологічні дослідження.

Гігієнічний режим у хірургічному стаціонарі забезпечує про­філактику внутрішньолікарняної інфекції. Профілактика внут- рішньолікарняної інфекції в усіх країнах є досить актуальною проблемою. За останні 10 років, за даними ВООЗ, кількість ви­падків внутрішньолікарняної інфекції значно зросла. Внутріш­ньо лікарняні інфекції можуть призвести до смерті пацієнта, а при відносно сприятливому перебігу хвороби збільшують термін перебування пацієнта в стаціонарі. За визначенням Європейсь­кого регіонального бюро ВООЗ, внутрішньолікарняна інфек­ція — це будь-яке клінічно розпізнане інфекційне захворюван­ня, що уражує хворого під час перебування його в лікарні, або ж інфекційне захворювання медичних працівників унаслідок їх ро­боти в даному лікувальному закладі. Внутрішньолікарняна ін­фекція найчастіше поширюється гювітряно-краплинним шляхом. З метою профілактики внутрішньолікарняної інфекції проводять заходи, спрямовані на забезпечення чистоти повітря. Важливе значення має правильний і постійний повітрообмін у приміщен­нях хірургічного стаціонару. Вентиляція найкраще здійснюється за допомогою кондиціонерів, а за їх відсутності — за допомогою систематичного провітрювання приміщень через вікна і фраму­ги. У сучасних лікарнях широко використовується припливно- витяжна вентиляція із застосуванням повітряних фільтрів. Для дезінфекції повітря застосовують УФ-опромінення. Бактерицид­ні лампи в перев'язочних і операційних вмикають за 1 год до по­чатку операції і перев'язок, а також після процедур або приби-

рання. Можна також проводити хімічну дезінфекцію повітря шляхом розпилення спеціального аерозолю. Асептичності повіт­ря хірургічних приміщень можна досягти використанням матері­алів, які мають бактерицидну дію (похідні фенолу і трихлорфе- нолу, хлорамін, формальдегід, срібло та ін.). їх застосовують для імпрегнації постільної і натільної білизни, халатів, перев'я­зувального матеріалу (бактерицидність зберігається від кількох тижнів до 1 року). Ефективним є нанесення на поверхню стін та інших предметів плівки, різних лаків і фарб, що містять бакте­рицидні речовини. До методів дезінфекції повітря також відно­сять прибирання приміщень.

Розрізняють щоденне дворазове (планове) прибирання, поточ­не прибирання після перев'язок чи заміни білизни і щотижневе генеральне прибирання. Прибирання повинне бути вологим із застосуванням мильно-содового розчину. За наявності внутріш- ньолікарняної інфекції застосовують мийні і дезінфекційні засоби.

Для дезінфекції приміщень хірургічного стаціонару застосовують такі засоби: 1 % розчин хлораміну Б, 0,75 % розчин хло- раміну з 0,5 % мийним засобом, 0,2 % розчин дезоксону-1, 2 % розчин дихлору-1, препарат С-4, хлорангіон, гембар, бацилоцид расант, бацилол, бацилол плюс, мікробак-форте, сокрена, сані- фект-128, клорсепт, одо-бан, дескозал, мельсепт СФ та ін.

Ліжка, тумбочки, столи та стільці обробляють 1 % розчином хлораміну не рідше ніж 1 раз на тиждень. Крім того, проводять щоденне вологе прибирання столів, стільців, тумбочок і підлоги; З рази на тиждень — телевізорів і ліжок.

Тумбочки протирають серветкою, змоченою дезінфекційним розчином. Металеві частини меблів протирають засобом, який містить фенол, і етиловим спиртом. Стільці й інші меблі, окрім; синтетичних матеріалів, обробляють 1 % розчином хлораміну а меблі з обшивкою з тканин — 3 % розчином формальдегіду; Для обробки поверхонь застосовують сучасні дезінфекційні "засоби: лізоформін спеціальний деконекс, гембар, бацилоцид расант, мікробак-форте, саніфект-128, клорсепт тощо.

Ванни, раковини, крани і бачки протирають серветкою, змо­ченою мийно-дезінфекційними засобами або двічі протирають освітленим розчином хлорного вапна, 1 % розчином хлораміну. Можна застосовувати також сучасні дезінфектанти: мельсепт СФ, одо-бан, клорсепт тощо.

Лікувально-діагностичну апаратуру, штативи для інфузій, ша­фи, медичні столики, операційні столи обробляють 1 % розчи­ном хлораміну, крісла і каталки — 0,5 % освітленим розчином хлорного вапна. Тапочки та інше взуття протирають тампоном, змоченим 25 % розчином формаліну або 40 % розчином оцтової кислоти і кладуть на 3 год у поліетиленові мішки, після чого ви­ймають і провітрюють протягом 10—12 год.

Для обробки лікувально-діагностичної апаратури також засто­совують такі дезінфектанти: деконекс, дезоформ, лізоформін-3000, дисмозон пур тощо.

За відсутності протипоказань хворі проходять санітарну об­робку із заміною натільної і постільної білизни не рідше ніж 1 раз на 10 днів. Голити хворих треба двічі на тиждень, підстри­гати їм волосся — у разі необхідності.

Хворі, яким був призначений загальний режим, приймають їжу в їдальні. Важкохворих годує палатна медсестра. Якщо хво­рі самі не можуть їсти, медсестра годує їх з ложки, піднявши го­ловний кінець ліжка або притримуючи голову хворого рукою. Рідку їжу хворому дають з поїльника. Якщо хворий не може приймати їжу через рот, застосовують штучне ентеральне зондо- ве і парентеральне годування. Для дезінфекції посуду застосо­вують сучасні дезінфектанти (хлорангіон, скорена, одо-бан, мель- септ СФ).

Після їди хворий повинен прополоскати рот кип'яченою во­дою. Якщо він не в змозі зробити це самостійно, медсестра очи­щає йому рот марлевим тампоном, змоченим у воді. Технічний персонал до роздачі їжі не допускається.

Перев'язочну прибирають щоденно, підлогу і меблі обробля­ють дезінфекційними розчинами, 1 раз на місяць проводять бак­теріологічні дослідження (посіви з повітря, перев'язувального матеріалу, інструментарію). Медсестри щодня обробляють руки, надягають стерильний халат, маску і гумові рукавички, розклада­ють стерильні інструменти і перев'язувальний матеріал. У пере­в'язочній увесь персонал і лікарі повинні працювати в масках.

Палати повинні бути на 1 —4 ліжка. У них встановлюють лю­мінесцентну лампу денного світла або електричну з матовим пла­фоном, нічники.

Ліжка повинні бути нікельованими або пофарбованими олій­ною фарбою. Для важкохворих потрібні функціональні ліжка,

до яких підводиться кисень. Такі ліжка оснащені радіоприйма­чем з навушниками. Повинна бути кнопка для електричного або звукового сигналу.

В операційному блоці проводять усі необхідні заходи, щоб за­побігти занесенню екзогенної інфекції. У ньому виділяють такі зони: стерильну зону — операційну, стерилізаційну; зону суворо­го режиму — передопераційну, наркозну, приміщення для миття; зону обмеженого режиму — приміщення для медсестер і хірургів, для зберігання крові і переносної апаратури, чистої білизни; зону загального режиму — кабінети завідуючого, старшої медсестри, приміщення для брудної білизни. Співробітники операційного блоку ^повинні бути одягнені в спеціальний одяг. Виходити за межі операційного блоку в такому одязі суворо заборонено.

Стіни приміщення операційного блоку фарбують до стелі олій­ною фарбою або покривають кахельною плиткою. Підлога повин­на бути покритою метлахською плиткою.

В операційному блоці проводять попереднє (зранку), поточне (під час операції), заключне (після операції) і генеральне (1 раз на тиждень) прибирання.

В операційних блоках використовують повітроочищувачі, при­пливно-витяжну вентиляцію. Повітря дезінфікують УФ-проме- нями, настінними або стельовими бактерицидними опромінюва- чами. Кондиціонування повітря здійснюють місцево або центра­лізовано.

Мета передопераційної підготовки — зниження ризику роз­витку інтра- і післяопераційних ускладнень.

Показання до операції можуть бути абсолютними і відносними.

Абсолютними показаннями до операції є захворюван­ня (або стани), які загрожують життю хворого і можуть бути ліквідовані тільки хірургічним методом. Абсолютні, показання, за якими виконують екстрені операції, називають життєвими. До цієї групи показань відносять асфіксію, кровотечу будь-якої етіо­логії, гострі захворювання органів черевної порожнини.

Абсолютними показаннями до планової операції є злоякісні новоутворення, стеноз стравоходу, стеноз вихідного відділу шлун­ка, механічна жовтяниця тощо.

Відносними показаннями до операції є захворювання, які можна вилікувати лише хірургічним методом, але такі, що не загрожують життю хворого (незащемлені грижі живота, жовчно-

кам'яна хвороба, доброякісні пухлини); захворювання, лікуван­ня яких можна проводити як хірургічним, так і консервативним методами (неускладнена виразкова хвороба шлунка і дванадця­типалої кишки, облітераційні захворювання судин нижніх кінці­вок з ішемією І —III ступеня тощо).

Протипоказання до операції теж можуть бути абсолютними і відносними. До абсолютних протипоказань відносять стан шоку (крім геморагічного шоку при невпинній кровотечі), гостру стадію інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. До відносних протипоказань відносять будь-яке супутнє за­хворювання, але найбільшу небезпеку становлять захворювання серцево-судинної (ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, гіпертонічна хвороба, аритмії) і дихальної систем (хронічний брон­хіт, емфізема легень, бронхіальна астма), нирок (хронічна нирко­ва недостатність, хронічний пієлонефрит або гломерулонефрит), печінки (гострий і хронічний гепатит, печінкова недостатність, цироз печінки), а також ожиріння, цукровий діабет, деякі захво­рювання системи крові.

Виділяють такі види передопераційної підготовки: психологіч­ну, загальносоматичну і спеціальну.

Психологічна підготовка. Лікар зобов'язаний заспо­коїти хворого, допомогти йому пересилити страх перед операці­єю та наркозом. Особам з нестійкою психікою і дітям за 1 —2 дні до операції слід призначити транквілізатори і снодійні.

Загальносоматична підготовка. її проводять з ура­хуванням даних обстеження пацієнта.

При функціональних розладах серцево-судинної системи ліку­вання проводять разом з терапевтом або кардіологом. Необхідно стежити за тим, щоб у хворого був нормальний AT. Призначати можна лише такі гіпотензивні препарати, які не впливають на пе­ребіг наркозу. Погано переносять операцію хворі з анемією, тому при планових операціях хворим переливають кров, кровозамінни­ки, уводять препарати заліза, вітаміни В^ та ін. При екстрених операціях переливання компонентів крові здійснюють безпосеред­ньо перед операцією, під час неї і в післяопераційний період.

Легеневі ускладнення спостерігаються в 5 —10 % оперованих хворих. Тому перед операцією слід провести лікування гострого та хронічного бронхіту, запальних процесів у верхніх дихальних шляхах.

Чимало захворювань травного каналу супроводжуються кро­вотечею, непрохідністю кишок та диспептичиими розладами, щ₀ призводить до втрати рідини, анемії, авітамінозу, гіпопротеїне- мії, дефіциту електролітів тощо. Ці порушення слід усунути до операції шляхом парентерального введення електролітів, білко­вих препаратів та інших лікарських засобів, що забезпечують відновлення об'єму циркулюючої крові та гомеостазу.

Напередодні і в день операції (за 3 — 4 год) необхідно очисти­ти товсту кишку за допомогою очисної клізми.

За день до операції хворим дають лише легкозасвоювану їжу, а при екстрених операціях, якщо між прийманням їжі і почат­ком операції пройшло менше ніж 5 год, необхідно промити шлу­нок через зонд (щоб запобігти блюванню і регургітації під час наркозу).

Грізним післяопераційним ускладненням є печінкова і нирко­ва недостатність. Щоб запобігти йому, треба ретельно дослідити функції печінки і нирок. Передопераційна підготовка повинна усунути порушення, виявлені під час цих досліджень. Напри­клад, за наявності жовтяниці доцільно ввести вітамін К. При гі- попротеїнемії парентерально вводять білкові препарати та аміно­кислотні суміші.

Спеціальна підготовка. Вона проводиться при деяких оперативних втручаннях. Наприклад, при варикозній хворобі нижніх кінцівок, яка ускладнилася трофічною виразкою, у перед­операційний період проводять спеціальну підготовку з метою знищення на дні виразки бактерій, зменшення індурації тканин і запальних змін у них. Хворим призначають перев'язки, ферменти й антисептики, фізіотерапевтичні процедури протягом 7 —10 днів, а потім виконують хірургічне втручання. Перед плановою опера­цією необхідно здійснити повну санітарну обробку. Для цього ввечері напередодні операції хворий повинен прийняти душ або ванну, надягти чисту білизну. Йому замінюють також постільну білизну. Зранку у день операції медична сестра сухим способом голить волосяний покрив у зоні операції.

Готуючи хворого до екстреної операції, як правило, обмежу­ються тільки голінням волосяного покриву в зоні операції. За необхідності може бути виконана часткова санітарна обробка.

Премедикація — це введення лікарських препаратів до опе­рації. Її проводять з метою профілактики низки ускладнень і

створення найкращих умов для виконання анестезії. Це питання детально розглянуто в розділі "Знеболювання".

Транспортування хворого в операційну і палату здійснюєть­ся носилками, каталками або кріслами-каталками, які накри­вають поліетиленовою плівкою або клейонкою, протирають мар­лею, змоченою 3 % розчином перекису водню з 0,5 % мийним розчином. Після цього їх прикривають чистим простирадлом і покривалом. Перенести хворого на руках можуть дві або три людини. У першому випадку один з них підводить руки під ло­патки хворого, ближче до шиї, а другий — під сідниці і гомілки. Важкохворого переносять так: одна людина тримає голову і гру­ди хворого, друга — поперек і стегно, а третя — гомілки.

З палати хірургічного відділення в операційну хворого транс­портують тільки на каталці. В передопераційній хворого пере­кладають на каталку операційного блоку і перевозять до опера­ційного стола. Після операції хворого транспортують у відділен­ня інтенсивної терапії. Його обов'язково повинен супроводжувати лікар-анестезіолог. Хворого переносять на функціональне ліжко.