Захворювання та ушкодження сечостатевих органів План

1.Обстеження хворих із захворюваннями сечостатевих органів.

2.Природжені вади розвитку сечостатевих органів.

3.Ушкодження сечостатевих органів.

4.Гнійно-запальні захворювання нирок і сечового міхура.

5.Сечокам'яна хвороба.

6.Захворювання передміхурової залози.

7.Пухлини нирок, сечового міхура і передміхурової залози.

8. Захворювання яєчок і статевого члена. 9.Догляд за урологічними хворими.

Хворі з ушкодженнями і захворюваннями сечостатевих орга­нів скаржаться на біль у поперековій ділянці, який може бути гострим, колікоподібним, тупим, постійним. Він може віддавати в промежину, пахвинну ділянку, зовнішні статеві органи. У хво­рих виникають розлади сечовипускання (дизурія), які проявля­ються частим сечовипусканням (полакіурія) або його затрим­кою. Змінюються колір і прозорість сечі (помутніння, гематурія та ін.).

Хворі іноді відчувають неприємні відчуття (важкість, стис­нення) у поперековій ділянці. Розвивається набряк повік, зни­жується гострота зору.

Під час огляду і пальпації поперекової ділянки, живота і зовнішніх статевих органів виявляють припухлість (щільну чи м'яку), набряк і почервоніння шкіри. При болю в нирках хворі згинають тулуб у бік ураження. У нормі, як правило, нирки не пальпуються. Вони пальпуються лише при збільшенні органа в 1,5—2 рази, а також при нефроптозі чи патологічній рухливості.

Постукування роблять з метою визначення болючості в прое­кції нирок (симптом Пастернацького).

Сечовий міхур пальпується тільки тоді, коли він заповнений сечею.

Цистоскопія — огляд слизової оболонки сечового міхура та устя сечоводів через металеву трубку, яка має оптичну систему і джерело світла.

Хромоцистоскопія дає можливість дослідити функції нирок (внутрішньовенно вводять 4 мл 0,4 % розчину індигокарміну, а в сечовий міхур — цистоскоп).

Ретроградна пієлографія дозволяє отримати рентгенограму ниркової миски і сечоводу. За допомогою маніпуляційного цис­тоскопа проводять катетеризацію одного або двох сечоводів тон­кими катетерами, через які вводять водорозчинні контрастні пре­парати (уротраст, кардіотраст).

На оглядовому знімку можна виявити камені, контури збіль­шених нирок.

Внутрішньовенна урографія, окрім контрастування ниркової миски і сечоводу, дозволяє визначити функціональну здатність

кожної нирки виділяти сергозин. Знімки роблять через 10, 20 і ЗО хв після внутрішньовенного введення 40 % розчину сергозину

За підозри на пухлину сечового міхура або розрив його стін­ки проводять цистографію.

Інформацію про стан ниркової паренхіми, ниркових мисок сечового міхура і передміхурової залози отримують під час УЗД.

За допомогою радіоізотопів проводять сканування нирок.

Аортографію і венокавографію виконують за підозри на пух­лину нирки або надниркових залоз.

Для діагностики захворювань сечовидільної системи прово­дять загальний аналіз сечі, проби Каковського —Аддіса і Нечипоренка. Для визначення функціонального стану нирок викори­стовують пробу Зимницького.

Природжені вади розвитку сечостатевих органів. Екстрофія сечового міхура — недорозвинення передньої стінки сечового міхура та передньої стінки черевної порожнини над ним з розділенням кісток лобкового симфізу і випаданням через де­фект черевної стінки слизової оболонки сечового міхура.

У дітей з такою вадою розвитку через порушення з'єднання лобкових кісток спостерігається качина хода. Ця вада часто ком­бінується з іншими дефектами, зокрема, з неопущенням яєчок.

Лікування хірургічне (складна пластична операція).

До вад розвитку сечівника відносять епіспадію (отвір сечів­ника розміщений на передній поверхні статевого члена) та гіпо­спадію (отвір сечівника розміщений на задній поверхні статево­го члена).

Операцію виконують у віці 3 — 6 років.

Фімоз — звуження отвору крайньої плоті статевого члена. Під нею (між нею і головкою) накопичується сеча та смегма, що призводить до запалення як плоті, так і головки статевого члена, тобто виникає баланопостит. У дорослих ця вада може порушу­вати статеву функцію. Насильне зміщення крайньої плоті над го­ловкою може спричинити защемлення головки, тобто парафімоз.

Лікування хірургічне (видалення дистальної частини край­ньої плоті, де її отвір широкий).

Крипторхізм — неопущення яєчка в мошонку.

Вада може бути одно- та двобічною. Якщо яєчка затримують­ся в черевній порожнині, тобто їх немає в пахвинному каналі, вада називається анорхізмом (за відсутності одного яєчка -

монорхізмом). Неопущене яєчко може розміщуватися на різних рівнях у пахвинному каналі або за його зовнішнім кільцем, але воно фіксується над апоневрозом зовнішнього косого м'яза спай­ками. Яєчко, як правило, гіпоплазоване. У разі внутрішньочерев­ного його розташування потрібна оперативна ревізія черевної по­рожнини. Лікування вади оперативне.

Якщо яєчко гіпоплазоване значною мірою, його видаляють, оскільки воно може перероджуватися на злоякісну пухлину.

При пахвинному крипторхізмі яєчко опускають оперативним шляхом у мошонку. Операцію треба виконувати у віці 3—4 ро­ки, оскільки пізніше в яєчку спостерігаються необоротні дистро­фічні зміни.

Варикоцеле — розширення вен сім'яного канатика. Хворі скаржаться на незначний біль у яєчку і пахвинній ділянці, який посилюється під час фізичного навантаження. Під час огляду ви­являють асиметрію мошонки. Пальпаторно визначаються небо- лючі, рухливі, гроноподібні вени сім'яного канатика.

Лікування оперативне.

Ушкодження сечостатевих органів виникають при травмі, падінні з висоти, вогнепальних і ножових пораненнях.

При травмі нирок хворі скаржаться на біль у животі і по­переку. Під час обстеження хворого виявляють припухлість у поперековій ділянці.

За підозри на травму нирок фельдшер повинен госпіталізува­ти хворого, поклавши холод на поперек. Під час транспортуван­ня потрібно вводити кровозамінники.

Діагноз підтверджується під час УЗД, екскреторної урографії і комп'ютерної томографії.

Лікування консервативне. При масивній кровотечі показано оперативне втручання.

Ушкодження сечового міхура часто комбінується з переломами тазових кісток. Розрив сечового міхура може бути внутрішньо- і позаочеревинним. Хворі скаржаться на біль у жи­воті, дизурію, кровотечу із сечівника.

Внутрішньоочеревинні розриви супроводжуються розвитком перитоніту. При позаочеревинних ушкодженнях виникають се­чові запливи і гнійно-септичні ускладнення.

Під час пальпації живота виявляють напруження черевних м'язів.

Діагноз підтверджується під час ретроградної цистографії.

Лікування оперативне.

При ушкодженні сечівника хворі скаржаться на утруд­нене сечовипускання, виділення крові із сечівника. У нижніх від­ділах живота виявляють набряк і гематому. Сечовий міхур пере­повнений, виступає над лобком.

Діагноз підтверджується під час ретроградної уретрографії.

Лікування оперативне.

Гострий пієлонефрит — запалення ниркової миски, чашечок і паренхіми нирки.

Інфікування ниркової паренхіми відбувається гематогенним або висхідним урогенним шляхом.

Гострий пієлонефрит розпочинається з ознобу, підвищення температури тіла до 39 — 40 °С. З'являються пітливість, біль у м'язах і суглобах, головний біль. Можливі здуття живота і блю­вання. Біль у поперековій ділянці іррадіює вниз за ходом сечо­воду. Симптом Пастернацького позитивний. У сечі виявляють піурію і бактеріурію.

Хворих потрібно госпіталізувати.

При лікуванні антибіотиками позитивний ефект спостеріга­ється через 2 — 5 днів.

Піонефроз — гнійне запалення нирки з розплавленням її па­ренхіми. Хворі скаржаться на тупий постійний біль у попереко­вій ділянці. Іноді буває часте болюче сечовипускання. Спостері­гається підвищення температури тіла до 37 — 37,5 °С, Розвива­ється хронічна інтоксикація організму.

Лікування оперативне (нефректомія).

Гідронефроз — розширення ниркових порожнин сечею за наявності атрофії ниркової паренхіми. Перепона відтоку сечі мо­же бути в нирковій чашечці чи мисці, сечоводі, сечовому міхурі або сечівнику.

Розрізняють природжений і набутий гідронефроз. Природже­ний гідронефроз розвивається внаслідок аномалій розвитку се­чових органів (звуження сечоводу, сечівника), стиснення білямискового відділу сечоводу аномальною судиною.

Набутий гідронефроз спостерігається при опущенні нирки, наявності каменя в нирковій мисці, а також при аденомі перед­міхурової залози.

Хворі скаржаться на тупий біль чи відчуття важкості в попе­рековій ділянці і животі. Іноді бувають напади ниркової коліки.

Під час пальпації в підребер'ї визначають утворення круглої форми, що має еластичну консистенцію.

Діагноз підтверджується під час хромоцистоскопії, піелографії, УЗД і комп'ютерної томографії.

Лікування оперативне (нефректомія або пластична операція).

Паранефрит — гостре гнійне запалення навколониркової кліт­ковини. Первинний паранефрит виникає внаслідок гематогенно­го поширення інфекції з віддалених гнійних вогнищ, а вторин­ний — унаслідок поширення гнійного процесу на навколонирко- ву клітковину при абсцесах або карбункулі нирки.

У клінічному перебігу захворювання виділяють серозну ста­дію і стадію гнійної інфільтрації з абсцедуванням. У хворого спостерігаються симптоми урологічного сепсису, біль у попере­ковій ділянці при розміщенні запального вогнища на задній по­верхні нирки, у грудній клітці і плечі — при верхньому паране­фриті, у підребер'ї і поперековій ділянці — при нижньому пара­нефриті.

Хворих на носилках госпіталізують в урологічне відділення. Діагноз уточнюють під час радіологічного дослідження, екскре­торної урографії, УЗД і комп'ютерної томографії.

Лікування включає антибіотикотерапію і дренування паранефрального простору.

Цистит — запалення слизової оболонки сечового міхура, що спричинюється різними мікроорганізмами (кишкова паличка, стафілококи, стрептококи, гонококи та ін.), найчастіше — полі­морфною мікрофлорою. Мікроорганізми проникають у сечовий міхур з нирок гематогенним чи лімфогенним шляхом. Розвитко­ві циститу сприяють застій сечі, наявність каменів і сторонніх предметів.

Розрізняють гострий і хронічний цистит. У разі важкого пе­ребігу гострого циститу утворюються виразки. При хронічно­му циститі запальний процес часто локалізується в ділянці ший­ки сечового міхура. Слизова оболонка розпушена, утворюються грануляції і поверхневі виразки. Іноді виникають дрібні кісти (кістозний цистит).

Гострий цистит проявляється частим болючим сечовипускан­ням (незначними порціями), виділенням гнійної сечі, іноді гема-

турією. Наприкінці сечовипускання біль посилюється. При ший­ковому циститі біль віддає в промежину і відхідник. Якщо сеча затримується, підвищується температура тіла.

У сечі виявляють білок, еритроцити і лейкоцити. При гостро­му циститі інструментальні дослідження і катетеризацію сечово­го міхура не проводять.

Хворим на гострий цистит призначають сечогінні засоби: му­чницю, польовий хвощ, сечогінний чай. Грілки на ділянку сечо­вого міхура і гарячі ванни полегшують стан хворого. Застосову­ють нітрофуранові (фурадонін — по 0,1 г 3 рази на день) і суль­фаніламідні препарати (етазол — по 0,5 г 4 рази на день), 5-НОК (по 0,1 г 4 рази на день), антибіотики (левоміцетин — по 0,5 г 4 рази на день, олететрин — по 0,25 г 4 рази на день). Бактрим (бісептол) призначають по 1 г 2 рази на день протягом 7 —10 днів.

Хворим на хронічний цистит, окрім антибактеріальної терапії, призначають інстиляції в сечовий міхур 20 — 40 мл 0,25 — 0,5 % розчину нітрату срібла або 20—40 мл 1 —3 % розчину коларголу. Для окислення сечі в сечовий міхур уводять 20—40 мл 0,001 % розчину хлористоводневої кислоти.

Добрий ефект дає діатермія, електрофорез антибактеріальних препаратів.

Сечокам'яна хвороба, або нефролітіаз, характеризується утво­ренням у нирках конкрементів, які формуються зі складових час­тин сечі.

Захворювання зумовлено порушенням сольового і мінераль­ного обміну, інфекційними процесами.

Розрізняють кальцієво-фосфатні, кальцієво-оксалатні, урат­ні, цистинові і трипельфосфатні конкременти.

У гострій фазі захворювання з'являється біль. Його локалі­зація залежить від розміщення конкрементів. Він може бути у верхній половині спини, поперековій або здухвинній ділянці.

Якщо камінь розміщений у нирковій мисці, виникає біль у прямій кишці, животі. Він супроводжується нудотою і блюван­ням. Якщо камінь розміщений в середньому відділі сечоводу, розвивається типова коліка. Біль іррадіює на внутрішню поверх­ню стегна, соромітні губи, яєчка або статевий член.

Камені малих розмірів можуть виходити, не спричинюючи па­тологічних змін в організмі. Просування каменів більших розмі­-

рів по сечовидільній системі супроводжується гематурією, частим сечовипусканням і дизурією. Пацієнт неспокійний, намагається знайти положення, яке полегшує біль. Визначається позитивний симптом Пастернацького.

У сечі виявляють гематурію. За наявності кристалів сечової кислоти і цистину реакція сечі кисла, а за наявності кристалів фосфату кальцію і трипельфосфату — лужна.

Діагноз підтверджується під час рентгенологічного дослід­ження (урографія). Розміщення конкременту в сечових шляхах дозволяє встановити екскреторна урографія. Під час УЗД мож­на виявити гідронефроз або акустичну тінь від каменя.

Медикаментозну терапію призначають залежно від характеру метаболічних порушень.

Нині камені видаляють переважно ендоурологічним або ендо­скопічним методами. Проводять екстракорпоральну дистанційну літотрипсію (дробіння каменів).

При нирковій коліці призначають постільний режим, теплі грілки і гарячі ванни. Уводять наркотичні анальгетики, спазмо­літики, транквілізатори, атропіну сульфат.

Гострий простатит — запалення передміхурової залози. Його спричинюють різні збудники: кишкова паличка, стафілокок, три­хомонада, гонокок тощо.

Розрізняють 3 основні форми простатиту: катаральну, фолі­кулярну і паренхіматозну.

Клінічна картина гострого простатиту включає загальні (гек- тична температура тіла, озноб, сильне потіння) і місцеві симпто­ми (гострий біль у промежині, який стає пульсівним при абсце- дуванні, часте сечовипускання, гнійні виділення із сечівника). У разі поширення запального процесу на клітковину інтоксикація посилюється, біль стає нестерпним.

Під час пальпації через пряму кишку визначається збільшена і болюча передміхурова залоза, яка виступає в пряму кишку. При абсцедуванні спостерігається флуктуація.

Через 5 — 6 днів інтенсивність запального процесу зменшуєть­ся, суб'єктивні відчуття минають, а захворювання набуває хро­нічного перебігу. Хворих турбує свербіж у сечівнику і відхідни­ку, тупий біль у крижах, поперековій ділянці та яєчках.

Лікування консервативне (антибіотики, простатилен, теплові процедури, сидячі ванни, грілки на промежину, гарячі клізми).

Аденома передміхурової залози. Ця доброякісна пухлина виявляється в 50 % чоловіків віком 50 років і у 80 — 90 % чолові­ків віком понад 80 років.

Аденома передміхурової залози є наслідком гормонального дисбалансу статевих гормонів, зумовленого віковими змінами в чоловічому організмі. Аденома зменшує просвіт і збільшує дов­жину передміхурової частини сечівника, зменшує еластичність його стінок. Це призводить до порушення відтоку сечі із сечово­го міхура.

У країнах СНД застосовується класифікація, згідно з якою в перебігу захворювання виділяють 3 стадії. У 1-й стадії сечовий міхур здатний повністю спорожнюватися за рахунок гіпертрофії детрузора. Друга стадія характеризується наявністю залишкової сечі після сечовипускання. У 3-й стадії сеча, переповнюючи се­човий міхур, постійно виділяється краплинами.

Під час пальцевого дослідження через пряму кишку виявляють збільшену і щільну передміхурову залозу. Поверхня її гладенька.

Хворим із порушеннями сечовипускання проводять аналіз се­чі для виключення інфекції і гематурії. Діагноз встановлюють у разі виявлення простатоспецифічного антигену, після досліджен­ня уродинаміки. Проводять УЗД.

Абсолютними показаннями до хірургічного лікування є пору­шення функції нирок, гідронефроз, гостра затримка сечі.

Медикаментозне лікування включає антиандрогенну терапію (фінастерид), застосування а-блокаторів (теразозин, доксазозин, тамсулазин). Призначають фітотерапевтичні засоби (спеман, ор- тирон, гентос, простагуд та ін.).

Максимально радикальною операцією при аденомі передмі­хурової залози є аденомектомія. Проводять також трансуретральну резекцію передміхурової залози, трансуретральну інцизію передміхурової залози, трансуретральну електровапоризацію (ви­парювання) залози спеціальним електродом Vapor + rode, транс­уретральну балонну дилатацію передміхурової залози, лазерні технології, термотерапію, трансуретральну голкову абляцію пе­редміхурової залози (використовується радіочастотна енергія, котра вивільнюється іитерстиціальними датчиками).

Рак передміхурової залози. Майже всі раки передміхурові залози — аденокарциноми. У хворих спостерігаються дизурія- затримка або нетримання сечі, гематурія, полакіурія. Пальпато-

рно визначається вогнищеве ущільнення передміхурової залози з нерівною поверхнею.

Пухлина метастазує в кістки, лімфатичні вузли, легені, пе­чінку.

Точний діагноз допомагає встановити пункційна біопсія пе­редміхурової залози.

Лікування оперативне (простатектомія), дистанційна гамма- терапія або внутрішньотканинне опромінення.

Пухлини нирки можуть бути доброякісними і злоякісними.

Доброякісні пухлини поділяють на аденоми, гамартоми, ге­мангіоми.

Аденоми — дрібні пухлини, які виявляють випадково.

Гамартоми і гематоми проявляються гематурією.

Лікування хірургічне (часткова резекція нирки або нефрек­томія).

Рак нирки в більшості випадків — аденокарцинома. Трива­лий час пухлина нічим себе не проявляє.

Класична тріада симптомів — це пухлина, яка пальпується, макрогематурія, біль у поперековій ділянці або животі. Може під­вищуватися температура тіла. Маса тіла зменшується, з'являють­ся нічна пітливість і анемія.

Діагноз підтверджують результати аналізу сечі (гематурія), цитологічного дослідження сечі, екскреторної урографії, ретро­градної уретропієлографії, УЗД, комп'ютерної томографії, урет­роскопії.

Лікування оперативне (радикальна нефректомія).

Рак сечового міхура.

Характерні симптоми — дизурія і гііурія.

Діагноз підтверджується під час екскреторної урографії, урет- роцистоскопії, ендоскопічної біопсії.

Лікування оперативне. Крім того, проводять променеву терапію.

Орхіт -- запалення яєчка. Найчастіше розвивається як усклад­нення інфекційних захворювань (грипу, туберкульозу, епідеміч­ного паротиту). Інфекція поширюється гематогенним шляхом. Початок захворювання гострий. Температура тіла підвищується до 39 — 40 °С, з'являються озноб і гострий біль в яєчку, який ір­радіює за ходом сім'яного канатика. Під час огляду і пальпації виявляють набряк і гіперемію шкіри мошонки, яєчко збільшене І розмірах.

Через 1—2 тиж хворий одужує.

Іноді спостерігається абсцедування яєчка.

Лікування включає постільний режим, призначення антибіо­тиків і анальгетиків, проведення новокаїнової блокади сім'яного канатика.

Епідидиміт — запалення придатка яєчка. Може бути усклад­ненням уретриту і грипу. Захворювання проявляється болем в яєчку, який іррадіює в пахвинну ділянку, підвищенням темпе­ратури тіла і збільшенням придатка. Хворі потребують госпіта­лізації.

Рекомендують носіння суспензорія. Призначають анальгетики, антибіотики, новокаїнову блокаду сім'яного канатика.

Водянка яєчка — накопичення серозної рідини між листка­ми власної оболонки яєчка. Розрізняють природжену і набуту во­дянку яєчка.

Природжена водянка яєчка зустрічається в дітей. Вона вини­кає внаслідок недорозвинення лімфатичної системи, яєчка та сі­м'яного канатика.

Набута водянка яєчка розвивається після травми, а також у разі стиснення сім'яного канатика рубцями після грижосічення.

Водянка яєчка може бути одно- і багатокамерною, в окремих випадках вона сполучається з черевною порожниною.

При великих розмірах водянки у хворого виникають незруч­ності під час ходьби. При гострій водянці травматичного генезу хворі скаржаться на біль у мошонці, який посилюється під час фізичного навантаження чи ходьби. Мошонка збільшена в роз­мірах, шкіра гіперемійована. Пальпаторно визначається еласти­чна припухлість із ділянками флуктуації. Вона не вправляється в черевну порожнину.

При хронічній водянці яєчка спостерігаються асиметрія мо­шонки, позитивні симптоми балотування і просвічування.

Для лікування гострої посттравматичної водянки в перші дні після травми призначають холод. Рекомендують носити суспен­зорій.

Лікування хронічної водянки яєчка оперативне.

Парафімоз — защемлення головки статевого члена в ділянці вінцевої борозни звуженої перехідної складки крайньої плоті. Защемлення супроводжується різким набряком головки статево­го члена і крайньої плоті, їх ціанозом.

При довготривалому ціанозі кровообіг у головці статевого чле­на різко порушується, можлива гангрена ЇЇ тканин.

Невідкладна допомога при парафімозі полягає у вправленні головки статевого члена. За наявності трофічних порушень хво­рого госпіталізують в урологічне відділення.

Баланопостит — запалення шкіри головки статевого члена (баланіт) і внутрішнього листка крайньої плоті (постиг). Розрізняють первинний і вторинний баланопостит. Первинний баланопостит роз­вивається внаслідок накопичення в препуціальному мішку смегми і сечі при природженому фімозі. Вторинний баланопостит може роз­виватися внаслідок поширення інфекційного процесу із сечівника в препуціальний мішок при уретритах різної етіології, м'якому і твер­дому шанкрі, пухлинах головки статевого члена і крайньої плоті.

Хворі скаржаться на свербіж у ділянці головки статевого чле­на. З отвору препуціального мішка виділяється гнійна рідина. Може підвищуватися температура тіла.

Крайня плоть набрякає, при відтягуванні її за головку стате­вого члена виявляють різко виражені запальні зміни на шкірі го­ловки статевого члена, внутрішнього листка крайньої плоті і в ділянці вуздечки. Шкіра в цих ділянках гіперемійована, вкрита гнійним нальотом. У разі прогресування запалення поверхневий шар шкіри головки статевого члена відторгається і утворюються поверхневі ерозії і виразки.

Збільшуються регіонарні (пахвинні) лімфатичні вузли. На шкірі головки статевого члена і крайньої плоті утворюються трі­щини і грануляції, розвивається фімоз.

Лікування полягає в промиванні препуціального мішка 3 % розчином перекису водню, розчином риванолу (1:2000), калію перманганату (1:7000). Рекомендуються теплі ванночки з розчи­нами антисептиків, відваром ромашки. У разі важкого перебігу захворювання призначають антибіотики.

Догляд за урологічними хворими. У передопераційний пе­ріод хворим призначають дієту № 7. При інфікуванні сечі засто­совують антибактеріальні засоби.

У післяопераційний період медсестра повинна слідкувати за пов'язками і дренажами, щоб своєчасно розпізнати кровотечу, закупорку або зміщення дренажу. Вона асистує лікарю під час заміни катетерів і дренажів, промиває сечовий міхур розчином антисептика, виконує катетеризацію м'яким катетером.