1. найвищою політичною цінністю є автономія особи. Справедливим є той державний устрій, який розглядає усіх громадян як рівних, тож держава повинна з повагою ставитися до окремого людського життя. Повага держави до автономії особи, означає, що лише особа (індивид) розпоряджається своїм тілом та розумом із природними здібностями, даними від природи. Індивідуальний природний талант людини не може одночасно належати їй та суспільству (як це прослідковується у Дж. Роулза).

2. Права людини визначають межі морального простору навколо особи – у цих межах особа може бути вільною від втручань інших людей і, водночас, робити, що їй буде завгодно. Права людини необхідні, щоб вона могла захистити сферу, у якій вона є вільною робити власний вибір, незалежно від уявлень про хороше життя. Поважати особисту автономію особи – це означає утримуватись від порушення її прав. Всі права людини слід розуміти за аналогією із правом власності – “речі приходять у світ вже повязаними з людьми, які мають на них право”;

3. Якщо право людини розпоряджатися своїм тілом, розумомом є безсусмнівним, а отже, справедливим, то її право розпоряджатися “зовнішніми ресурсами” слід ще довести, щоб не допустити несправедливість. Адже “шахраї” можуть отримати контроль над зовнішніми ресурсами несправедливо (шляхом обману). Саме в цьому полягає суть теорії справедливості.

4. Три типи теорій справедливості:

А. Теорії, які прагнуть сформулювати принципи кінцевого результату (тобто бажану форму розподілу в суспільстві, незалежно від того, як історично сформувався цей принцип. Прикладом такого принципу є лозунг: “Кожному – рівну частину суспільного продукту” – тобто однакова сума суспільних благ);

Б. Теорії, які грунтуються на принципі відповідності взірцю (розподіл у суспільстві повинен здійснюватися відповідно до якогось природного параметру чи кількох параметрів з встановленими пріоритетами. Наприклад: “Кожному за працю” – розподіл суспільних благ залежить від зусиль, витрачених членами суспільства)

В. Теорії, які визнають “історичні принципи”. Справедливість розподілу визначається не його характером упродовж певного відрізку часу, а тим, яким саме шляхом він набув цього характеру. Принципи справедливості, які грунтуються на природніх правах людини, є історичними, оскільки вони роблять розподіл справедливим, якщо і лише якщо він постав шляхом серії кроків, жоден з яких не порушував нічиїх прав. Саме така теорія справедливостті здавалася Нозіку найбільш вірогідною. Те, що повстає зі справедливої ситуації внаслідок низки справедливих кроків, є справедливим. Справедливість володіння “залежить від того, що насправді відбувалося”.

5. Нозік розробляє теорію початкового привласнення як ревізований варіант трудової теорії власності Лока. У “природному стані” кожна особа є носієм моральних прав (право на життя, фізичну недоторканність, право набувати власність). Водночас, ніхто не є власником ресурсів, зовнішніх щодо його власного тіла. З цього випливає, що акти початкового привласнення не можуть стати на перешкоді законними претензіям решти людей на зовнішні ресурси, що зазнають привласнення, оскільки ніхто не має законних претензій на ресурси, які нікому не належать. Отже, якщо початкове привласнення (тобто набуття власності) не порушує прав інших людей на життя, свободу.ю то воно є з необхідності справедливим.

6. Проблема початкового привласнення полягає в тому, що перехід певного обєкта власності під контроль однієї людини змінює становище решти людей, які вже не можуть використовувати цей ресурс. Ця проблема не є серйозною, поки залишається достатньо ресурсів для вільного використання усім суспільством або для особистого привласнення іншими членами суспільства. Джон Лок робить зауваження до своїх принципів набуття власності – початкове привласнення є справедливим, якщо воно залищає достатню кількість того ж ресурсу не гіршої якості. Нозік критикує Лока – запас ресурсів не може бути безмежним, тож будь-яке привласнення, за теорією Лока, ведуть до несправедливості.

7. Нозік пропонує Теорію кращості Парето: Незай початкове привласнення однієї особою певного ресурсу не погіршило нічойого становища у порівнянні з станом до акту привласнення. Це є можливим, якщо інші особи отримають від нового власника компенсацію (підвищення продуктивності використання певного ресурсу, а, отже підвищення заробітної плати найманих робітників). Отже, у такому випадку, жодні права не є порушеними і володіння з боку власника є справедливим. Якщо усі подальші акти привласнення відбувалися з додержанням принципів справедливості (тобто надання компенсації за привласнення якогось ресурсу), той поточний розподіл власності є справедливим.

8. Нозік робить висновок, що держава, яка займається насильницьким перерозподілом (“держава загального добробуту”) є насправедливою. Держава повинна бути мінімальною і виконувати функції “нічного сторожа” прав особи.