Роберт Міхельс

Один із засновників політичної соціології

“Соціологія політичних партій в умовах демократії”

1. відкрив закон, згідно якого управляються усі соціальні організації і назвав його “залізний закон олігархії” – суспільне життя людини є неможливим без існування великих організацій, керівництво яких зосереджено у руках невеликої кількості людей. Влада концентрується в руках тих людей, які є здатними до управління. Навіть у партіях, рядові члени, які не є здатними до управління, висувають вождів, які з часом відриваються від рядових членів і перетворюються у партійну еліту.

4.«Відкрите суспільство» як західна модель глобального світу (к. Поппер).

Поппер Карл Раймонд (1902-??_ - англійський соціальний філософ австрійського походження. Батько був доктором права Віденського університету (прихильник Канта, Юма, Міля). У 16 років Карл вступає до Віденського університету, де слухав лекції з історії, філософії, психології. Незабаром кидає університет і займається самопідготовкою. Першою сферою інтересу Попера були психологія, педагогіка та теорія музики. Працював як вчитель, а до кінця життя – відомим музикознавцем.

Товаришував з Фрідріхом Августом фон Гаєком. У другій половині 40-х рр. утворили товариство “Мон-Перелін”, члени якого послідовно захищали ідеї ліберального суспільства.

“Логіка дослідження” (поч. 30-х рр..)

“Злиденність історизму”(кін. 30-х р.)

“Відкрите суспільство та його вороги” (1945 р.) – праця, написана під час Другої світової війни у Новій Зеландії, була спрямована проти фашизму та сталінізму

1. критика історицизму як певної філософії історії, оскільки вона бере за аксіому припущення, во у суспільстві існують універсальні закони, завдяки яким відбувається зміна стадій його розвитку. Закони історії використовуються для вироблення довготривалих “соціальних законів”, во є необґрунтованим; Насправді, історія є не прогнозована, оскільки вона залежить від накопичення знань, яке ніяк не можна спрогнозувати;

2. протиставив “наївний раціоналізм” мислителів, які прагнули будувати ідеальне” суспільство за власними планами та “критичний раціоналізм” лібералів з їх вірою в те, во суспільство володіє механізмом пристосування до різних умов;

3. усі суспільні дії треба виводити із вчинків індивідів ( а не з класових, партійних дій, тощо). Будь-які соціальні моделі можуть проектуватися лише на індивідів – методологічий індивідуалізм; “Шлях історії проходить через душу кожної людини” (активність чи пасивність); Історія не має смислу, смисл її лише в тому, во ми надаємо їй смисл. Люди є творцями свого щастя, оскільки історія розвивається у той бік, у який її направляють.

4. протиставлення “відкритого” та “закритого”суспільств. Першим термін “відкрите суспільство” використав французький філософ Анрі Бергсон. Трьома основними ідеологами закритого суспільства є Платон, Гегель та Маркс. Відкритого – Сократ та Кант.

5. Закритим є суспільство, в якому держава бере на себе функції регулювання практично всього життя громадян. У закритому суспільстві жорстко встановлюються норми поведінки; індивіду забороняється мати власну думку проте, во є правильним, а во хибним. Характерними рисами закритого суспільства є догматизм, колективізм, во поєднуються з одноосібним правлінням у широкому сенсі цього слова. Кредо ЗС: “рід – це все, а індивід – ніщо”.

6. У відкритому суспільстві – спільнота людей, яка видозмінюється активним втручанням к соціальний порядок і свідомими намаганнями реалізувати особисті і групові інтереси. Політико-філософська традиція, яка визнає цінність особистості, її суверенність, обґрунтовує людське буття як вищу вирішальну основу існування вселюдського. Основними цінностями ”ВС” є людина, її автономність, свобода, незалежність, а характерним рисами – критицизм, раціоналізм, індивідуалізм. Індивіди мають змогу проявити свою особистість, відстоювати власну думку. Якщо людина відмовляється від особистої думки, підкоряючись державі, то держава стає відповідальною перед особою. “Відкрите суспільство” базується на вмінні людей критично ставитись до табу; вибір та свідоме прийняття рішень кожним громадянином.

7. політична справедливість – це:

а) рівномірний розподіл тягаря громадянських обов’язків тобто обмежень, які покладає на людину суспільство;

б) рівність громадян перед законом при умові, що:

в) закони є рівними для всіх, і всі (незалежно від класового, соціального походження) є рівними перед законом;

г) існує громадянський суд;

д) рівномірний розподіл привілеїв державної та суспільної приналежності.

8. Головною політичною проблемою є не те, хто перебуває при владі, а в тому як організувати через політичні інститути ефективний контроль над владою. Лише демократія дозволяє встановити контроль над діями посадових осіб, а також дозволяє змінювати їх без застосування сили, створює можливість прагнути реформ без застосування насильства. Однією з суттєвих характеристик ВС є заохочення формування вільних асоціацій, функціонування ринкової економіки. Оскільки “вільному ринку необхідним є захист закону”, то верховенство закону є найважливішою гарантією існування ВС взагалі.

9. ВС передбачає захист національних меншин, свободу слова та думок, свободу віросповідання; наявність громадянського суспільства, свобода особистості, над якою не домнує держава. У ВС високим є рівень соціальної мобільності.

10. перехід від “закритого” до “відкритого” суспільства можливим є лише, одночасно, “зверху” та “знизу”. Свобода особи є взаємопов’язаною з рівнем свободи суспільства, з діапазоном вибору, що існує в ньому для особистості. Відхід від закритого суспільства не означає автоматично перехід до відкритого. Необхідною умовою формування ВС є демократія прямої участі або “партиципарна” демократія.

11. Альтернативою революції є поступова “соціальна інженерія” – “планування та конструювання інститутів з метою можливого стримування, регулювання або ж прискорення передбаченого соціального розвитку.

12. критика марксизму як “закритої” “догматичної” політичної філософії, яка не здатна до вдосконалення та розвитку. Марксизм відповідає вимогам процедури “верифікації” тобто підтвердження філософських тверджень науково перевіреними фактами та їх спростування фактами уявними. Марксизм – все навпаки. “Зміст теорії, а це те ж саме, що і її неправдоподібність, визначає її перевірюваність та її підтверджуваність”.