95. Вікова динаміка процесу учіння

Отже, навчальна мотивація як психологічний феномен є надзвичайно складною. Як наслідок керування процесом формування мотивації у навчальному процесі потребує врахування її структурної організації, динамічності, залежності від вікових особливостей та можливостей людини.

Що молодші учні, то більшою мірою формування дієвості як першого ступеня навчальнопізнавального мотиву залежить від обов'язковості ситуації та контролю вчителя.

Стійкість навчальної мотивації — це така ії динамічна характеристика, яка забезпечує відносну тривалість і високу продуктивність діяльності як в нормальних, так і в екстремальних умовах.

У дошкільному віці провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, у процесі якої діти вчаться оволодівати суспільними ролями (гра в лікаря, матері та дочки), учіння має більш стихійний характер.

Зі вступом дитини до школи учіння набуває форми учбової діяльності, тобто набуває організованого характеру. У молодшому шкільному віці провідною діяльністю є пізнавальна (теоретична) діяльність з елементами гри, тобто для дітей єдиним джерелом знань є вчитель, вони не здатні самостійно структурувати і знаходити інформацію тому ефективність процесу учіння залежить від роботи вчителя, його вміння зацікавити дитину.

Щодо підліткового віку то учбова діяльність і спілкування з однолітками конкурують між собою, тобто школа є не лише джерелом знань а й середовищем спілкування з однолітками. Так як підлітковий вік є кризовим періодом в житті, то він має свої особливості, підліток може відчувати що має багато часу на виконання завдань, а то в нього виникає відчуття неминучого цейтноту(не вистачає часу на вивчення).

В юнацькому віці провідним типом діяльності є професійне самовизначення і спілкування з дорослими набуває довірливого характеру, тому що спілкування є джерелом порад що стосуються майбутньої професії.

У юнацькому і підлітковому віці дитина цікавиться вчителем як особистістю, тобто особистими і професійними рисами, дуже важливо аби вчитель був у цьому віці для дитини авторитетом. Учіння набуває вибіркового характеру, що пов’язано з вибором майбутньої професії та предметів що знадобляться для реалізації планів. Юнак здатний до самоуправління своєю учбовою діяльністю, у цьому віці сформовані самооцінка і самоконтроль.

96. Неуспішність учнів і її причини

Неуспішність — це гостра проблема сучасної школи, яка викликається багатьма причинами. Серед них розрізняють: соціальні, біологічні та педагогічні. Соціальні причини полягають у тому, що у перебудовний період нашого суспільства знання та чесна праця не відіграють вирішальної ролі у благополуччі людини. Знизилась цінність освіти, багатьом молодим людям став потрібен диплом, атестат, але не самі знання.

Роль вчителя у вихованні підростаючого покоління у нашому суспільстві відповідно не оцінюється, атому часто до педагогічних закладів потрапляють молоді люди, яких більше цікавить диплом, а не знання. Такі майбутні вчителі знижують інтелектуальний та моральний рівень учительства. Приниження ролі вчителя як джерела знань відбулось під впливом прогресу технічних засобів інформації. З їх допомогою можна отримати багато цікавої інформації без особливого напруження.

Важливою причиною неуспішності є стан здоров'я школярів, який в останнє десятиріччя має тенденцію погіршуватися.

До педагогічних причин неуспішності належить відсутність профілактичної роботи над цією проблемою. В психологічній теорії вивчались стійко невстигаючі учні (Н.О. Менчинська, Л.С. Славіна, З.І. Калмикова). На думку вказаних авторів, є дві групи причин стійкої неуспішності. Одна з них пов'язана з недоліками у пізнавальній сфері учнів (недоліки у мисленні, не вироблені прийоми учіння, невміння використати свої індивідуально-психологічні особливості). Друга група причин пов'язана з недоліками мотиваційної сфери, а третя — із здатністю організовувати власну учбову діяльність.

Вчені спробували створити типологію учнів, які стійко не встигають. Так, в одній з них орієнтувалися на якість мислення та на ставлення до навчання. Згідно з цими критеріями виділили групу невстигаючих, у яких низька якість мислення, але позитивне ставлення до навчання. Для другої групи характерними є висока якість мислення і негативне ставлення до навчання, а для учнів третьої групи — низький рівень мислення і негативне ставлення до навчання.