35 Проблема психологічної готовності дитини до навчання у школі.

Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелекту­альна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готов­ність включає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції» — положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння, провідною й молодшому шкільному віці діяльністю — учбовою Вступ дитини до школи-важлива подія у її житті.Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робитиУспіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня та ін. На перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя. Вони поширюються значною мірою і на позашкільний час (виконанням дітьми домашніх завдань).

Учні по-різному реагують на вимоги вчителя залежно від особливостей індивідуальної їх готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно, інших вимоги гальмують і викликають надмірну стриманість, деякі не приймають вимог і навіть намагаються діяти всупереч їм. Важливу роль у становленні саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією.Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, якщо вона має не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оцінюється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особистість у цілому.Конкретна й об'єктивна оцінка, спрямовує його на подолання недоліків у роботі, спонукає домагатися кращих результатів.

36.Криза 7 років та її особливості.

Період 6-7 років називають критичним, або перехідним. У цей період відбуваються цілісні зміни особистості дитини, зумовлені виникненням новоутворень (символічна функція і уява, децентрація мислення, формування «внутрішніх етичних інстанцій, підпорядкованість мотивів, довільна поведінка, усвідомлення внутрішного «Я»), що призводять до подальшої емансипації дитини від дорослих.Усе це спричиняє руйнування минулої соціальної ситуації розвитку й виникнення нової, що відповідатиме новому складу особистості дитини, новим її потребам. Вікова криза 7 років є основою для виникнення нового типу взаємин дитини з дорослим. Тому вона закономірна і необхідна.  Вихідним моментом зміни характеру взаємин є новоутворення кризи. В чому воно полягає? Дитина втрачає безпосередність, наївність: вона починає приховувати свої справжні переживання, бажання, про які вже не можна дізнатися із зовнішньої поведінки. Це відбувається внаслідок узагальнення переживань, їх усвідомлення. Афект інтелектуалізується: виникає осмислена орієнтація у власних переживаннях, що дає змогу дитині встановлювати зв'язок між спонуканнями та вчинками, між намірами та результатами дій («А я навмисне Вам піддавався»). Дитина вже здатна до емоційного передбачення наслідків своєї поведінки для себе й оточуючих («Мене за це сваритимуть, буде соромно»). Формується мотиваційно-смислова регуляція своїх дій та вчинків. Свої переживання дитина усвідомлює завдяки мові. Слово є засобом узагальнення й диференціації переживань.Дитина 7 років повинна вміти вербалізувати (озвучувати словом) такі  основні емоції, як радість, горе, сором, страх, гнів, образа, здивування: «Я радий», «Мені соромно», «Ти мене образив» та ін. Серед соціальних емоцій великого значення для переосмислення емоціогенних ситуацій набуває емпатія. Емпатія — це співчуття, що ґрунтується на здатності поставити себе на місце іншого, побачити ситуацію його очима, відчути його емоційний стан і врахувати його в своїй поведінці. У розвиток емоційної сфери дошкільника включається уява. Осмислені переживання свого динамічного «Я», здатність пізнавати емоційний світ інших людей і відгукуватися на нього є умовами для виникнення нових форм спілкування, які визначатимуть розвиток дитини в новому віковому періоді, шо починається зі вступом її до школи.

37.Адаптація дитини до шкільного віку.Адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем. Це складне соціально зумовлене явище, що охоплює три рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього. Адаптивну діяльність людей мотивують соціально зумовлені потреби. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес. - біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);- психологічному (входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності );- соціальному (входження до учнівського колективу).Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність,депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв'язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку.Соціальна адаптація - це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група досягають стану соціальної рівноваги при відсутності переживання конфлікту із оточуючими людьми..Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).Соціальна адаптація проходить чотири основних стадії:- врівноваження - встановлення рівноваги між групою та особистістю, які проявляють взаємну терпимість до системи вподобань і стереотипів поведінки один одного;- псевдоадаптація - поєднання зовнішньої пристосованості до соціальної групи з негативним ставленням до її норм і вимог;- пристосування - визнання і прийняття систем вподобань нової соціальної спільноти, взаємні поступки;- уподібнення - психологічна переорієнтація особистості, трансформація колишніх поглядів, орієнтацій, установок відповідно до нової ситуації.Період адаптації першокласника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів.