2. Міжнародний поділ праці – основа формування та розвитку міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин

Передумовою для міжнародного поділу праці є міжнародний поділ факторів виробництва, що являє собою історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах.

Фактори виробництва – ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар.

Виділяють чотири основних фактори виробництва:

1. Праця – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

1. Технологія – ресурс знань і наукові методи досягнення практичних результатів.

1. Земля – усе, що надала природа для виробничої діяльності людини (кількість, якість, доступність і вартість земельних ділянок, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел електроенергії, а також кліматичні умови й природно-географічне положення).

1. Капітал – кількість і вартість капіталу, що може бути спрямований на створення матеріальних благ.

По походженню фактори виробництва діляться на основні і розвинені.

Основні – ті, що дісталися країні від природи або стали результатом тривалого історичного розвитку. До основних факторів виробництвам відноситься: географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила.

Розвинені – ті, що придбано країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень. До розвинених факторів виробництва відноситься: сучасна інфраструктура, кваліфіковані фахівці, сучасна технологія.

По ступеню спеціалізації фактори виробництва діляться на: загальні й спеціальні.

Загальні – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення різноманітної продукції.

Спеціальні – ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній галузі або для створення вузької групи продукції.

Розвинені фактори виробництва звичайно спеціалізовані, а основні – загальні.

Практично всі фактори виробництва мають міжнародну мобільність. Ступінь мобільності залежить від типу, до якого відноситься кожний фактор виробництва.

Основні фактори звичайно характеризуються низькою міжнародною мобільністю, а розвинені, навпаки, мають велику здатність до міжнародної мобільності. Однак здатність до міжнародної мобільності не означає можливості такої мобільності, тому що кожна країна прагне удержати розвинені фактори виробництва в національних рамках.

Загальні фактори звичайно відрізняються більш високою міжнародною мобільністю, що пояснюється універсальністю їхнього застосування.

Спеціальні фактори характеризуються меншою міжнародною мобільністю, що пов'язане з мірами державної політики, що цьому перешкоджає.

Міжнародний поділ факторів виробництва (international division of factors) – історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш вигідних, чим в інших країнах.

Причиною або умовою виникнення товарного виробництва стало відокремлення окремих видів трудової діяльності або суспільний поділ праці. Зворотним боком суспільного поділу праці є його кооперація. Діалектична єдність поділу праці і його об'єднання стало основою виникнення перших форм обміну товару.

Суспільний поділ праці представлений трьома його функціональними видами:

загальний - поділ праці між великими сферами матеріального та нематеріального виробництва, такими як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок і іншими;

частковий - поділ праці усередині великих сфер по галузях і підгалузях, таким як важка й легка промисловість, тваринництво й землеробство в сільському господарстві, а також, наприклад, нафтовидобуток, металургія й автомобілебудування в рамках важкої промисловості;

одиничний - поділ праці усередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару.

Виробничий процес, підрозділений, на відносно самостійні фази, не міг не концентруватися по окремих стадіях виробництва на певній території в окремих країнах, тому виділилося два види територіального поділу праці: міжрегіональне й міжнародне.

Міжрегіональне – це поділ праці між регіонами однієї й тієї ж країни.

Міжнародне – це поділ праці між різними країнами.

Міжнародний поділ праці (international division of labor) – вищий щабель розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах.

Підприємства багатьох країн, що беруть участь у МПП, роблять значно більше продукції, чим це необхідно для задоволення внутрішнього, споживчого або виробничого попиту. Господарюючі суб'єкти окремих країн, свідомо роблять зайву продукцію, реалізують її на світовому ринку, здобуваючи необхідну для них продукцію, що є надлишковою для споживачів інших країн. Нарощуючи, зміцнюючи спеціалізацію на виробництві певної групи товарів, конкретні країни одержують необхідні їм товари на міжнародному ринку за рахунок обміну з іншими країнами, які спеціалізуються на інших групах товарів. У підсумку міжнародний поділ праці з'являється як спосіб організації світової економіки, при якому підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів і послуг, потім обмінюються ними.

МПП зародився в мануфактурний період розвитку капіталізму (XVII-XVIII вв.) і до промислового перевороту (кінець XVIII-перша половина XIX в.) базувалося на природній основі: розходженні в природно-кліматичних, географічних умовах існування окремих країн, у запасах сировини й джерел енергії. Ці фактори грають важливу роль в розвитку і сучасних національних економік. Проте зараз не менш визначальну роль грають вже інші фактори, зв’язані із працею – інтелектуальною працею, яка породила сучасне високо технологічне виробництво.

Теорія МПП одержала своє обґрунтування і розвиток у роботах класиків політекономії А. Сміта й Д. Рікардо. Аналізуючи МПП, А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) доводив необхідність свободи торгівлі і підприємництва, оскільки, на його думку, різні обмеження свободи торгівлі перешкоджають подальшому поглибленню поділу праці між окремими регіонами та цілими країнами. Знищення цих бар'єрів і розширення поля міжнародного обміну повинні вести до спеціалізації національних економік і росту їхньої взаємозалежності, до формування загальносвітового господарства. А. Сміт висунув гасло вільної торгівлі (lаisser-faire), що стало згодом настільки популярним.

Головним досягненням класиків у науковій теорії МПП вважається теорія порівняльних витрат виробництва (порівняльних переваг), що розцінюється як основа економічного навчання про міжнародну торгівлю, економічний обмін.

В основу теорії порівняльних переваг покладена ідея природних розходжень між економіками країн, що існують у різному географічному і природному середовищі. Одні країни повинні розвивати промисловість, інші – спеціалізуватися на виробництві сільськогосподарської продукції, сировини. Взаємний обмін продукцією приведе до підвищення загального добробуту. Порушення цих умов буде означати істотне підвищення національних витрат виробництва.

Зіставлення витрат, пов'язаних з виробництвом тих або інших товарів, приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на які існує попит, значно вигідніше зосередитися на виробництві якого-небудь одного товару, що вимагає найменших витрат. Спеціалізація виробництва на цьому товарі дозволить за допомогою обміну придбати всі інші товари на зовнішньому ринку.

Разом з тим теорія порівняльних переваг вже в момент свого створення носила обмежений характер: її принципи могли бути реалізовані лише незалежними державами. Колоніальні та залежні країни піддавалися економічному тиску, тому для них принцип порівняльних витрат був в основному неприйнятний.

Теорія порівняльних переваг, являє собою досить абстрактну модель. Недосконалість цієї моделі складається, насамперед, у тім, що:

• вона абсолютизує принцип вільної конкуренції;

• вона обмежується розглядом лише певної пари товарів і країн;

• передбачається прямий обмін товару на товар;

• не враховується вплив масштабів виробництва і транспортних витрат.

До числа факторів, що спонукують країни до участі в МПП можна віднести:

1. Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвиненим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І, отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації та товарообміні. У той же час розвитий (диверсифікований) ринковий попит у країні спонукує розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їхнім розширенням експортної спеціалізації.

2. Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МПП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.

3. Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий ступінь забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низький ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі в МПП.

4. Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, добувні галузі, металургія та ін.). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МПП.

Головне в процесі розвитку МПП – це те, що кожний його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі в МПП.