3. Історія та особливості сучасної міжнародної міграції робочої сили

Можна виділити кілька етапів розвитку міжнародної міграції робочої сили. Початок першого зв'язується з відкриттям і освоєнням американського континенту. Основними потоками були рух переселенців із Західної Європи та масовий вивіз рабів з Афри­канських країн. З XVI до кінця XIX ст. за підрахунками дослід­ників було вивезено близько 12 млн. жителів африканського кон­тиненту.

Другий етап безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією в Європі в останній третині XVIII – середині XIX ст. Нагромадження капіталу й зміни в його органічній структурі стало передумовою «відносного перенаселення» європейських країн, масової міграції з Європи в Північну Америку, Австралію, Нову Зеландію. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового ринку праці сприяло:

• економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн в трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

• колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

Третій етап – 80-ті рр. XIX ст. – початок Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Концентрація капіталу стимулювала зростання попиту на ро­бочу силу в США та масову еміграцію з відсталих районів Європи, їхню основу складала некваліфікована робоча сила, вихідці із сіль­ської місцевості. В цей період основну частку міграційних потоків складають мігранти з Італії та Східної Європи. За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку ХХ ст. основу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

Четвертий етап – період між двома світовими війнами.

Особливостями цього етапу є скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, у тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта – США.

Це було зумовлено такими причинами:

• Наслідками світової економічної кризи 1929-1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів.

• Замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

П’ятий етап – розпочався після Другої Світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.

Його характерними рисами є:

• зростання внутріконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

• зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, котрий отримав назву «втеча розумів»;

• посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

Специфіка сучасного етапу розвитку міжнародної міграції робочої сили в значній мірі визначається глобалізаційними процесами, що відбуваються у світовій економіці. Міграцією охоплено більшість країн світу.

На сьогоднішній день сформувались такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:

• міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

• міграція в рамках промислово розвинутих країн;

• міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

• міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промис­лово розвинутих країн до країн, що розвиваються;

• міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;

• міграція робочої сили в рамках колишнього СРСР.

Сучасні центри тяжіння робочої сили

Західна та Північна Європа	Загальна кількість зайнятих щорічно коли­вається в межах 4,0-7,5 млн. осіб, (з них Швейцарія - 20%; Австрія - 9%; Бельгія - 9%; Німеччина - 8%; Франція - 8%; Нідерланди -5%; Данія-4%).
С США та Канада	У США іноземці складають понад 7% від загальної чисельності. Країни-експортери робочої сили: Мексика, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В'єтнам, Індія, колишні республіки СРСР і Домініканська Республіка.
Нафто­добувні країни Близького Сходу	До регіону щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Паки­стану, Єгипту, Іраку, Сирії та ін. країн. Частка іммігрантів: Катар - 85%; Саудівська Аравія - 48%; Бахрейн - 46%; ОАЕ - 87%.
Латинська Америка	Загальна чисельність прибулих дорівнює 7,0-8,5 млн осіб. Найбільше приваблюють до себе Аргентина, Венесуела.
Австралія	Сьогодні одна чверть населення Австралії-іммігранти з понад 100 країн світу.
Азіатсько-Тихоокеанський регіон	Головними країнами-реципієнтами є Пів­денна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибу­вають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В'єтнаму, Індії та Філіппін.
Африка	Центри тяжіння - Лівія, яка приймає, насамперед, єгиптян; ПАР, яка притягує вихідців з Мозамбіку та інших сусід­ніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.