1. Психологія-наука про душу, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини

2. Основні напрямки сучасної психології: Гуманістична, Когнітивна, Гештальттерапія, Психодрама, Логотерапія.

3. Основні галузі психології: генетична, психофізіологія, диференціальна, вікова, соціальна, педагогічна, медична, патопсихологія, юридична, психодіагностика, психотерапія.

4. Методи дослідження в психології: спостереження, експеримент(лабораторний ,природний), опитування, моделювання, тести.

5. Соціологія і психологія знаходять чимало спільних інтересів у розробці проблем. Соціологія запозичує із соціальної психології методи вивчення особистості і людських відносин, а психологи широко користуються традиційними соціологічними прийомами збору даних: анкетування і опитування.

6. Психологія і педагогіка. У наш час набуває особливого характеру зв’язок між психологією та педагогікою. Педагогіка широко використовує знання про психологічні закономірності навчання та виховання. Посилення взаємозв’язку психології та педагогіки створює умови для випередження реальної педагогічної практики, пошуку ефективних сучасних технологій навчання та виховання.

7. Природа людської свідомості. Свідомість – вища, специфічна людська форма саморегуляції взаємовідносин зі світом – природою, суспільством, іншими людьми, самим собою, яка полягає у створенні та використанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів у їх єдності і одночасно у виробленні певного ставлення до світу.

8. Свідомість людини виникла і розвивалася в громадський період його існування. Головною умовою виникнення і розвитку людської свідомості є спільна продуктивна опосередкована діяльність людей. Ця діяльність вимагає кооперації, спілкування і взаємодії людей один з одним. Вона припускає створення такого продукту, який усіма учасниками спільної діяльності зізнається як мета їх співпраці.

9. Самосвідомість особистості. Це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

10. Свідомість і несвідоме. Для психіки людини характерна наявність двох груп психічних процесів і явищ, які розрізняються мірою їх усвідомлення суб'єктом. Частина психічних процесів і явищ усвідомлюється людиною, але існують процеси, які не відображається у свідомості. Ці процеси належать до групи неусвідомлюваних процесів, або несвідомого.

11. Поняття і будівля людської діяльності. Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. Будова: Діяльність людини носить продуктивний, творчий, характер. Вона пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, що використовуються нею, як засоби власного розвитку, вона перетворює саму людину, її здібності, потреби, умови життя. Діяльність людини має такі основні характеристики: мотив, мету, предмет, структуру і засоби.

12. Види і розвиток людської діяльності. Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, які спілкуються. Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту. Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. Діяльність збагачується новим предметним змістом, з'являються нові засоби реалізації, що прискорюють її перебіг і удосконалюють результати. У результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, виособлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності.

13. Діяльність і психічні процеси. Психічні процеси - сприйняття, уявлення, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - є найважливішими компонентами будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задовольняти свої потреби, спілкуватися, грати, учитися і працювати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті або інші моменти або компоненти діяльності, уявляти те, що їй потрібно зробити або запам'ятати, обміркувати, висловлювати судження. Отже, без участі психічних процесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід'ємні внутрішні моменти.

14. Уміння, навички і звички. Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад, точно і правильно виконувати яку-небудь дію, операцію, серію дій або операцій. Навички - це дії, сформовані шляхом повторення, освоєння, що характеризуються високою мірою, і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю. Навички формуються в результаті вправ як багатократних цілеспрямованих повторень дій. Уміння - це способи успішного виконання дій, відповідні цілям і умовам діяльності. Уміння утворюються в результаті придбання знань і навичок, об'єднання їх в системи. Уміння на відміну від навичок завжди спираються на активну інтелектуальну діяльність і обов'язково включають процеси мислення.

15. Поняття про відчуття. Відчуття - це психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні аналізаторні системи. Відчуття, їхня природа, закони формування і зміни вивчаються в спеціальній галузі психології, що називається психофізикою.

16. Проблема порогів чутливості. Щоб відчуття виникло, подразник повинен мати певну величину. Дуже слабка дія подразника не викличе відчуття, а дуже сильна може викликати біль і навіть призвести до руйнування певних органів чуття. Для характеристики залежності між інтенсивністю відчуття та силою подразника у психології існує поняття поріг відчуття, або поріг чутливості. Величина порогів абсолютної чутливості обмежує зону чутливості аналізатора до даного виду подразників. Пороги абсолютної чутливості розвиваються в дитячому віці, досягаючи найвищого рівня в юнацькому віці.

17. Основний психофізичний закон. Закон Вебера — Фехнера — психофізіологічний закон, що описує сприйняття різних фізичних величин органами чуттів.Цей закон полягає в тому, що коли інтенсивність якої-небудь фізичної величини збільшувати в геометричній прогресії, то відчуття цієї величини буде збільшуватись в арифметичній прогресії. Іншими словами, при збільшенні інтенсивності стимулу в певну кількість разів його відчуття зростає на певну величину. Тобто, відчуття пропорційне логарифму інтенсивності стимулювання.

18. Види відчуттів. За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:• екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;• проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях і суглобних торбах;• інтероцептивні (органічні), що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

19. Сприйняття глибини та далекості предметів. Сприйняття глибини та віддаленості предметів здійснюється головним чином завдяки бінокулярного зору. При бінокулярний фіксації далеких об'єктів (наприклад, зірок на небі) зорові лінії обох очей паралельні. При цьому зображення віддалених предметів бачаться нами в одних і тих же місцях простору, незалежно від того, падають чи ці зображення на сітківку правого або лівого ока або обох очей. При віддаленості предметів велике значення у сприйнятті простору має взаєморозташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів.

20. Сприйняття руху. Сприйняття руху - це відображення напряму і швидкості просторового існування предметів. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємин і взаєморозташування предметів навколишнього середовища. Знання про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух.

21. Восприятие формы

Форма — это единство внутренней конструкции и внешней поверхности объекта. Все зрительно воспринимаемые признаки формы важны: геометрический вид (конфигурация), величина, положение в пространстве, масса, фактура, текстура, цвет,светотень.

В течение жизни человек накапливает представления о разнообразных формах, и порой человеческому глазу достаточно лишь намека, точки, пятна или неясного силуэта, чтобы узнать в них знакомые предметы . Чем ближе к нам объект, тем лучше и четче мы различаем его форму. Сначала мы видим только точку, затем общие очертания и наконец детали. Выразительность формы становится главной при ее первичном восприятии. Лицо человека воспринимается и запоминается лучше, когда оно находится в определенном эмоциональном состоянии, чем когда оно имеет правильные формы и совершенно спокойно.

22. Константность восприятия — относительная устойчивость воспринимаемых признаков предметов при изменении условий восприятия. Впервые константность восприятия была поставлена в центр экспериментального исследования в 1889 г. Мартиусом, работавшим у В. Вундта. На его основе В. Вундтом было сделано заключение, что наблюдается несоответствия между изображением, проецируемом на сетчатку и изменяющимся при удалении объекта, и относительно постоянным образом восприятия. В дальнейших исследованиях были обнаружены многочисленные факторы, которые могут влиять на эффекты константности восприятия, например фиксированная установка

23.

Увага - це процес свідомого чи несвідомого (напівпритомному) відбору однієї інформації, що надходить через органи почуттів, і ігнорування іншої. Інакше увагу можна було б визначити як таку організацію психічної активності, яка забезпечує режим найбільшого сприяння для протікання тієї чи іншої діяльності. У цьому особливість уваги, який не має «свого» специфічного продукту, але завжди мав покращувати перебіг всіх видів діяльності

про явище немає

24.

25. Розвиток уваги є об’єктивною необхідністю у практичній діяльності людини. Особливо це важливо у тих галузях людської діяльності та професіях, які пов’язані з численними підрахунками, у тих сферах діяльності, де помилки можуть спричинити негативні наслідки не лише для відповідного працівника, а й для людства в цілому. Також розвиток уваги є необхідним для тих напрямків діяльності особистості, в яких відбуваються постійні зміни умов праці. Увага дає нам змогу зосередитись на найважливіших аспектах діяльності, виділити її значущі елементи і зосередитись та сконцентруватись на них. Існує чимало способів та прийомів розвитку уваги. Наприклад, людині показують картинки, які швидко змінюють одна одну, а потім запитують, що було зображене, наприклад, на 3-ому малюнку або кількість зображених на ньому предметів тощо. Або ж наприклад, учням читають текст, а потім задають питання, які стосуються певних деталей і на основі відповідей роблять висновок про уважність прослуховування тексту, в такий спосіб тренуючи увагу

26.Пам'ять - форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і подальшому відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльність або повернення в сферу свідомості. Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його теперішнім часом і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, лежачою в основі розвитку і навчання. Пам'ять - основа психічної діяльності.

27. Сложную структуру памяти в психологии принято подразделять на четыре основных мнемических процесса: запоминание, сохранение, воспроизведение и забывание.

1. Запоминание – процесс, обеспечивающий удержание материала в памяти, что является важнейшим условием его последующего воспроизведения. В некоторых случаях возникает необходимость использования особой формы запоминания – заучивания.

2. Сохранение – это не пассивное хранение материала, не простое его консервирование, но динамический процесс, совершающийся на основе и в условиях определенным образом организованного усвоения, включающего переработку материала.

3. Воспроизведение – актуализация закрепленного ранее содержания психики. Воспроизведение может протекать в виде: 1) узнавания, или воспроизведения с опорой на восприятие. Оно происходит в условиях непосредственного воздействия внешних раздражителей, активизирующих старые связи; 2) собственно воспроизведения как произвольной или непроизвольной актуализации; 3) припоминания в условиях частичного забывания, требующего волевого усилия; 4) реминисценции, отсроченного непроизвольного воспроизведения того, что первоначально (при непосредственном воспроизведении) было временно забыто (не воспроизводилось).

4. Забывание – процесс, приводящий к утрате четкости и уменьшению объема закрепленного в памяти материала, невозможности воспроизвести, а в крайних случаях – даже узнать то, что было известно из прошлого опыта. Это целесообразный процесс. Забывается, как правило, то, что не приобрело или утратило жизненное значение для человека.

28-29.

Види пам'яті

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

30. Монистическая позиция, развиваемая в ассоцианизме, а чуть позже и в бихевиоризме, состояла в утверждении, что, несмотря на видимое различие типов и видов памяти, они отличаются друг от друга не принципиально, а только разной степенью прочности ассоциаций, а последняя — величиной отсрочки между научением (переработкой сигнала) и воспроизведением.

Множественная (двойственная) трактовка памяти была разработана в психологии сознания. Наиболее ярким представителем этой линии исследований был У. Джемс. Используя прежде всего данные интроспекции, он выделил первичную и вторичную память. Содержание первичной памяти составляют впечатления, непосредственно присутствующие в сознании. Эта память имеет преходящий характер, ее содержание быстро стирается и забывается. Содержанием вторичной памяти являются наши постоянные знания.

1. 31 Значення мови в житті людини, у її психології і поводженні

Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій релі людська мова має універсальний характер: нею просто передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи дорожніми знака¬ми, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

У психології Необхідними умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення.

2. 32 Поняття мови та мовлення.

Мовлення - це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії

Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства

3. 33 Поняття значення і категорії.

Поня́ття — форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок, щоузагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними загальними і в сукупності специфічними для них ознаками.

Поняття можна виділити абстрактні й конкретні, і в кожному випадку емпіричні й теоретичні.

35Поняття про мислення

Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

4. 36 Види мислення та типи репрезентацій

Види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.

типи репрезентацій

за кодом, який використовують: вербальні; не вербальні; образні; просторові; моторні; акустичні; часові тощо;

• за універсальністю: пропозиційні; реальні; фантазійні;

• за новизною: продуктивні; непродуктивні;

• за умововиводом: індуктивні; дедуктивні; за аналогією;

• за участю волі: довільні; мимовільні;

• за ступенем логічності: логічні; хаотичні.

5. 37 Поняття про уяву і її процесах.

Уява відтворює образ предметів та явищ, що сприймалися раніше, чи створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних зв´язках і сполученнях. Слово «новий» має подвійне значення: розрізняють об´єктивно нове і суб´єктивно нове. Об´єктивно нове - це образи, ідеї, що не існують у даний момент ані в матеріальному, ані в ідеальному плані. Суб´єктивно нове - це нове для кожної конкретної людини (дитини). Новий образ уяви може бути матеріалізовано або ж він залишається на рівні ідеального.

38 Види уяви.

За способом активності: мимовільна, довільна, активна, пасивна. Залежно від характеру діяльності людини: відтворююча, творча. За змістом діяльності: художня, технічна, наукова.

39. Аналітико-синтетичний характер процесів уяви

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, як і процеси сприйняття, пам'яті, мислення. Вже в сприйнятті і пам'яті аналіз дозволяє виділяти і зберігати деякі загальні, істотні риси об'єкта і відкидати не суттєві. Цей аналіз завершується синтезом - створенням свого роду еталона, за допомогою якого здійснюється впізнання тих об'єктів, які при всіх змінах не виходять за межі певної міри схожості. Аналіз і синтез в уяві мають інший напрямок і тенденціями.

40

Роль фантазії в ігровій діяльності дитини і творчій діяльності дорослого

Фантазія і гра

Необхідний елемент гри - уявна ситуація, що вводиться за допомогою слів "неначе", - представляє вільне, таке, що не утрудняється правилами логіки і вимогами правдоподібності перетворення накопиченого дитям запасу вистав. Образ фантазії тут виступає як програма ігрової діяльності - уявляючи себе космонавтом, маля будує відповідно свою поведінку і поведінку однолітків, що грають з ним: прощається з "близькими", віддає рапорт "головному конструктору", змальовує і ракету на старті і одночасно себе в ракеті і так далі що Дають багату їжу уяві ролеві ігри дозволяють дитяті заглиблювати і закріплювати коштовні якості особи (сміливість, рішучість, організованість, винахідливість) ; зіставляючи своє і чужа поведінка в уявній ситуації з поведінкою реального персонажа, що представляється, дитя вчиться виробляти необхідні оцінки і порівняння.

Фантазія - важлива умова нормального розвитку особи дитяти, вона необхідна для вільного виявлення його творчих можливостей. К. І. Чуковський в книзі "От двох до п'яти", що містить дуже тонкі і глибокі психологічні спостереження і виводи, розповідав про одну маму, противника казок і фантазій, чий син немов в помсту за те, що у нього відняли казку, став з ранку до вечора вдаватися до найбуйнішої фантазії: "То вигадає, що до нього в кімнату приходив з візитом червоний слон, то ніби у нього є подруга - ведмедиця Кора; і, будь ласка, не сідаєте на стілець поряд з ним, тому що - то хіба ви не бачите? - на цьому стільці ведмедиця. І - "Мама куди ти? На вовків! Адже тут же коштують вовки!". У тих випадках, коли по тих або інших причинах, головним чином у зв'язку з серйозними недоліками в педагогічній роботі, уява опиняється біля дітей недорозвиненим, вони починають сумніватися в існуванні навіть вельми реальних, але незвичайних речей. Наприклад, той же К. І. Чуковський писав, що коли в одній з шкіл повели з учнями розмову про акул, хтось з дітей закричав: "Акулов не буває!".

У дошкільному віці фантазія виступає як одна з найважливіших умов засвоєння суспільного досвіду. Правильні, адекватні уявлення про той, що оточує затверджуються в свідомості дитяти, будучи пропущені крізь призму уяви. В цьому відношенні вельми показові так звані перевертыши, до яких випробовують тяжіння всі діти (чотирилітня дівчинка співає: "Дам шматок молока і глек пирога"). Перевертиши є продукт уяви дітей, що конструюється, як і інші образи фантазії, за допомогою перестановки елементів, з яких складається звичний образ, під впливом потреби в емоційному комічному ефекті. Поважно, що поряд з цим явним спотворенням дійсності, яким є перевертыши, існує як еталон правильне уявлення про світ, спростувальне ці безглуздості і з їх допомогою що ще міцніше затверджується. Неправильна фантастична координація речей ("Червона Шапочка з'їла вовка") сприяє усвідомленню закономірних зв'язків між предметами і стає надійною підмогою в пізнавальній діяльності дитяти.

Про те, що фантастичний образ є для дитяти засобом пізнання і засвоєння суспільного досвіду, свідчать багаточисельні психологічні дані. А. П. Чехов в розповіді "Будинку" показує, як мало подіяли на семирічного хлопчика повчальні повчання про шкоду куріння і який несподіваний ефект виробила нехитра казочка про смерть царевича, що мав звичку палити. Емоційно насичений образ фантазії надав сильне враження на хлопчика: "...Минуту він дивився задумливо на темне вікно, здригнувся і сказав слабким голосом: "Не буду я більше палити..." Уява дає дитяті можливість освоювати навколишній світ в грі, дорослий перетворить його в активній творчості.

Фантазія в художній і науковій творчості

Фантазія виступає необхідним елементом творчої діяльності в мистецтві і літературі. Найважливіша особливість уяви, що бере участь в творчій діяльності художника або письменника, - його значна емоційність. Образ, ситуація, несподіваний поворот сюжету, що виникає в голові письменника, виявляються пропущеними крізь свого роду пристрій", що "збагачується, яким служить емоційна сфера творчої особи. Переживаючи відчуття і втілюючи їх в художні образи, письменник, художник і музикант заставляють читачів, глядачів, слухачів, у свою чергу, переживати, страждати і радіти. Бурхливі відчуття геніального Бетховена, музичний-образно виражені в його симфоніях і сонатах, викликають у відповідь відчуття біля багатьох поколінь музикантів і слухачів.

Деякі автори надзвичайно гостро і хворобливо переживали уявні ситуації. Так, про це свідчать, зокрема, листи Р. Флобера: "З двох годинників дня (за винятком двадцяти п'яти хвилин на обід) я пишу "Боварі". Описую прогулянку верхи, зараз я в самому розпалі, дійшов до середини; піт ллє градом, стискується горло. Я провів один з тих рідких днів в моєму житті, коли з початку до кінця живеш иллюзией". Ч. Діккенс, перш ніж вирішитися закінчити роман "Лавка старовин" смертю головної героїні, довго вагався. У одному з листів він писав: "Смерть Неллі була справою провидіння, але поки що я сам майже мертвий від вбивства мого ребенка". Зрозуміло, така безпосередність переживання літературного процесу не є правилом, але в художній творчості фантазія і великі людські відчуття неотделимы один від одного.

Історія наукових відкриттів розташовує безліччю прикладів, коли уява виступала одним з найважливіших елементів наукової діяльності. Така, наприклад, була роль теплорода, гіпотетичною особою теплової рідини, що виступала як фантастична модель явищ теплоти в переконаннях фізиків кінця XVIII століття. Ця модель "субстанції тепла" виявилася невдалою, наївною, оскільки єство теплових явищ полягає зовсім не в переливанні рідини з одного місця в інше. Проте за допомогою цієї моделі удавалося описувати і тлумачити деякі фізичні факти і отримувати нові результати в області термодинаміки. Використання моделі "субстанції тепла" послужило передумовою відкриття другого початку термодинаміки, що грає надзвичайно важливу роль в сучасних фізичних виставах. Про те ж свідчить історія фантастичного припущення про існування світового ефіру - особливого середовища, що ніби то заповнює всесвіт. Але ця модель, згодом знехтувана теорією відносності, дозволила створити хвилеву теорію світла.

Таким чином, уява грає важливу роль на ранніх стадіях вивчення наукової проблеми і незрідка веде до чудових припущень. Проте після того, як були помічені, вгадані деякі закономірності і вивчені в експериментальних умовах, після того, як закон встановлений і перевірений практикою, пов'язаний з раніше відкритими положеннями, пізнання цілком переходить на рівень теорії, строгого наукового мислення. Спроба фантазувати на такому етапі дослідження питання не може привести ні до чого, окрім помилок.

В даний час одна з найбільш перспективних областей сучасної психології - це психологія наукової творчості. Багато досліджень, здійснених фахівцями в цій області, присвячено з'ясуванню ролі уяви в процесах наукової і технічної творчості. Одна з доріг, яким йде ця галузь знання, є історія наукових відкриттів. Якщо розглянути історію тієї або іншої науки, що досягла високого рівня розвитку, де досить розроблені теоретичні концепції, широко застосовується математика і т. п., то можна переконатися, що на ранніх стадіях розвитку ця наука наскрізь була пронизана фантастичними допущеннями, оскільки надто багато тоді ще залишалося невідомим і доповнювалося припущеннями. У міру того як область знання розвивається, в ній багато що стає сталим і в уяві вже немає необхідності. Проте такий стан речей не залишається довговічним. Завдяки накопиченню наукових знань і вдосконаленню методик дослідження навіть сама стала галузь науки стикається з фактами, які не укладаються в загальноприйняті схеми і не можуть бути ними пояснені і тоді знов виникає потреба у фантазії, і притому в можливо сміливішою. Вона і забезпечує можливість здійснення революції в науці. Таким чином, фантазія весь час продовжує працювати на передньому краю науки, там, де відкривається нове.

Все це переконливо показує, що роль фантазії в житті людей виключно велика. Ст І. Ленін, надаючи їй велике значення, писав: "Фантазія є якість найбільшої цінності...", підкреслюючи її значення не лише для мистецтва, але і для точних областей знання.

Радянська молодь багато мріє про відкриття і винаходи, про бажану роботу, про заповітну життєву дорогу, про велику і хорошу любов, про вірну дружбу, про подвиги, про щастя. Інколи молоді люди трохи соромляться своїх мріянь, вважаючи за краще умовчувати про них, вважаючи мрії долею дитинства. Тим часом мрії, якщо вони дійсно прекрасні, лише ушляхетнюють людину. Звертаючись до хлопців і дівчат, М. І. Калінін писав: "...Молодежи всіх часів і поколінь властиво вдаватися до мріянь і різних фантазій. Це - не порок, а коштовна гідність. Жодна діяльна і нормально мисляча людина не може обійтися без фантазії. Але у молоді ця схильність буває розвинена значно сильніше, ніж у літніх людей... Ви - учні 9 і 10 класів. Це якраз тог вік, коли людей охоплюють фантазії і прагнення до чогось великого. Та інакше і бути не може. Які ж ви радянські молоді люди, якщо у вас немає фантазії про велике життя, якщо кожен з вас не думає вивернути гори або перевернути земну кулю архімедівським важелем?"8 Подібним "архімедівським важелем" є і сама фантазія, якщо вона має точку опори в комуністичній праці, якщо вона відлітає від реальної дійсності лише для того, щоб глибше в неї проникнути. Розвиток і виховання фантазії - важлива умова формування особи молодої людини.