Структура міжнародної економіки

Міжнародне регулювання і нагляд	Економічні			Фінансові
	Міжнародні організації
Форми міжнародних економічних відносин	товарами послугами		капіталу робочої сили технології	валютою цінними паперами дериватами кредитами розрахунки
	Міжнародна торгівля		Міжнародний рух факторів виробництва	Міжнародна торгівля фінансовими інструментами
Державне регулювання	Регулювання зовнішньої торгівлі	Регулювання руху факторів виробництва		Валютне й банківське регулювання
	Мікроекономічна політика			Макроекономічна політика
Базові поняття	Світове господарство Світовий ринок Міжнародний поділ праці

Міжнародна економіка (international economics) – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування економічної політики.

Функціонально міжнародна економіка розділяється на міжнародну мікроекономіку й міжнародну макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка (international microeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності руху між країнами конкретних товарів і факторів їхнього виробництва, а також їх ринкові характеристики (попит, пропозицію, ціну й ін.).

Міжнародна макроекономіка (international macroeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна економіка є невід'ємною складовою частиною економіки у цілому. З метою аналізу причино-слідчих зв'язків у макроекономіці вона звичайно розділяється на чотири основних сектора економічної діяльності: — реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній. Основні взаємозв'язки між секторами найбільш чітко визначаються через систему національних рахунків - сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності.

Основою обліку в СНР є інституціональна одиниця, що виступає економічним агентом при здійсненні економічних операцій.

Інституціональна одиниця (institutional unit) – це економічний агент, що може володіти товарами й активами, мати економічні зобов'язання й від своєї особи здійснювати угоди з іншими агентами.

СНР розрізняє два основних типи інституціональних одиниць – фізичні особи (домашні господарства) і юридичні особи (підприємства). Юридичні особи далі розділяються на ті, що займаються виробництвом, і урядові заклади.

У рамках СНР всі інституціональні одиниці об'єднані в п'ять груп, які по суті являють собою основні сектори економічної діяльності, розглянуті по ознаці діючих у них економічних агентів. У їхньому числі:

• Нефінансові корпорації (попfinancial corporations) – інституціональні одиниці, що займаються виробництвом товарів для ринку й нефінансових послуг (підприємства). Нефінансова корпорація – основна інституціональна одиниця реального сектора.

• Домашні господарства (households) – всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу чинність, провадять і споживають ринкові товари й послуги. Домашні господарства – інституціональна одиниця реального сектора.

• Неприбуткові інститути (nonprofit institutions) – юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домашнім господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб. Неприбуткові інститути – інституціональна одиниця реального сектора.

• Урядові заклади (government agencies) – інституціональні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і функцій регулювання економіки займаються виробництвом неринкових товарів і послуг для індивідуального або колективного споживання й перерозподілом доходів. Урядові заклади (міністерства), включаючи урядові фонди (соціального забезпечення), – основна інституціональна одиниця урядового сектора.

• Фінансові корпорації (financial corporations) – інституціональні одиниці (банки, фінансові компанії), що здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги. Фінансова корпорація – основна інституціональна одиниця грошового сектора.

Резидентами вважаються всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їхнього громадянства або приналежності капіталу.

Нерезидентами вважаються всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території іноземної держави, навіть якщо вони є філіями інституціональних одиниць даної країни.

Ключові показники функціонування економіки, які безпосередньо зв'язані між собою через СНР:

Національний доход (НД) (national income – N1) являє собою сукупний доход в економіці, отриманий резидентами від використання факторів виробництва (праці, капіталу, робочої чинності, технології).

Якщо додати до національного доходу непрямі податки, то результатом буде чистий внутрішній продукт (ЧВП) (net domestic product – NDP). Збільшення чистого внутрішнього продукту на розмір амортизації основного капіталу, витраченого при поточному виробництві, дає показник валового внутрішнього продукту.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) (gross domestic product – GDP) – додана вартість, зроблена резидентами усередині країни.

Валовий національний продукт (ВНП) (gross national product – GNP) – це сума доданої вартості, отриманої усередині країни, і чистого факторного доходу отриманого з-за кордону. ВНП дорівнює сумі ВВП і чистого факторного доходу, одержуваного із-за кордону.

Чистий факторний доход (net factor income – NY) – різниця доходів від використання факторів виробництва, які перебувають за кордоном у власності резидентів, і виплат нерезидентам за використання приналежних ним факторів виробництва в даній країні. Коли імпорт факторних доходів перевищує їхній експорт, чистий факторний доход позитивний і ВНП більше ВВП. Коли імпорт факторних доходів менше їхнього експорту, то чистий факторний доход негативний і ВНП менше ВВП.