4. Проблеми зовнішньої заборгованості
Проблема зовнішньої заборгованості виникає у зв’язку з неможливістю обслуговувати та повернути зовнішній борг. Зумовлена така неможливість надмірним і неврегульованим залученням в країну кредитного капіталу, включаючи позики міжнародних валютно-фінансових організацій (МВФ, групи Світового банку тощо та ін.).
Боргові зобов’язання країни:
державний борг центральних і місцевих органів влади та управління;
борг, приватних суб’єктів, гарантований державою;
приватний негарантований борг.
Основні показники зовнішньої заборгованості:
Рівень зовнішнього боргу визначають як суму зобов’язання держави перед зовнішніми кредиторами. Для його розрахунку залучають різні показники:
абсолютна сума боргу;
темпи його зростання;
темпи його приросту.
Індикатори стану зовнішнього боргу:
відношення зовнішнього боргу до ВВП країни;
зовнішній борг на душу населення;
норма обслуговування боргу (це відношення суми платежів, яку країна повинна виплатити іноземним кредиторам за певний період часу до суми іноземної валюти, отриманої країною від експорту товарів і послуг).
Обслуговування зовнішнього боргу включає амортизацію (виплату основної суми) і виплату відсотків.
Зобов’язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються:
за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту;
через нові запозичення (рекапіталізацію) з отриманням нових кредитів або обміном боргів на державні облігації;
через реструктуризацію боргу (відкладання терміну сплати, зміни структури виплат, списання заборгованості, продаж боргу із знижкою на вторинному ринку, переведення боргу в деякі національні активи).
Боргова крива Лаффера ілюструє оптимальний рівень зовнішньої заборгованості, що дозволяє державі боржнику підтримувати прийнятні для кредиторів платежі із зовнішнього боргу.
Дефолт – неможливість позичальника своєчасно і в повному обсязі обслуговувати свої боргові зобов’язання.
Тема 2.4. Міжнародний науково-технологічний обмін План
1. Сутність та особливості міжнародного науково-технологічного
співробітництва
2. Форми, етапи, канали передачі технології та правові форми її захисту
3. Міжнародне регулювання МНТВ
Сутність та особливості міжнародного науково-технологічного співробітництва
Міжнародне науково-технічне співробітництво (МНТС) – це сукупність взаємовідносин науково-технічного, виробничого, валютно-фінансового та правового характеру, які ґрунтуються на обміні результатами наукових досліджень, технологічних розробок, найсучаснішому технологічному досвіді тощо.
Характерні ознаки сучасних МНТС:
Об’єктивний характер міжнародного обміну науково-технічними знаннями.
Поглиблення спеціалізації окремих підприємств на певних галузях науки і техніки.
Зростання внутрішньокорпоративного обміну технологіями.
Активна участь у міжнародній передачі технології невеликих та середніх фірм.
Зосередження міжнародного науково-технічного обміну у рамках економічно розвинутих країн.
Причини розвитку МНТС:
посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав;
загострення конкурентної боротьби;
монополізація науково-технічної продукції (НТП) ТНК;
глобалізація світового ринку.
Міжнародний обмін технологіями
це надання на комерційній основі іноземному контрагенту результатів науково-технічної діяльності, які мають не тільки наукову, але і практичну цінність;
це обмін різними науково-технічними знаннями і виробничим досвідом між країнами;
це продаж науково-технічних знань і досвіду для виробництва конкретного виробу чи для проведення конкретного процесу.
-
Об’єкти світового ринку технологій:
Речова форма:
Неречова форма
устаткування;
технологічні лінії;
агрегати;
інструменти
знання;
досвід;
технологічна документація
Загалом міжнародний науково-технологічний обмін можна класифікувати:
За сферою поширення: міждержавний, міжрегіональний, регіональний, між- і внутрішньогалузевий;
За типом передання технологій: комерційний, некомерційний, вертикальний (між головною і дочірньою компаніями ТНК), горизонтальний (між незалежними фірмами);
За змістом технології,що передається (в матеріальному вигляді чи у вигляді інформаційного продукту).
Технологія
– це наукові методи досягнення практичних цілей;
це комплекс наукових та технічних знань про прийоми та методи виробництва, його організацію та управління;
вибір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг.
-
Класифікація технології
за видом:
технологія товарів;
технологія виробництва;
технологія управління
за ступенем новизни:
унікальні;
прогресивні;
традиційні;
морально застарілі
Носії технологій:
товари – у разі міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;
фактори виробництва:
капітал є носієм технології у разі міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталомісткими товарами;
робоча сила є носієм технології у разі міграції висококваліфікованих спеціалістів;
земля є носієм технології у разі міжнародної торгівлі ресурсами, для розробки яких використовуються нові технологічні досягнення).
Світовий ринок технологій включає:
ринок патентів і ліцензій;
ринок науко- і технологічноємної продукції;
ринок високотехнологічного капіталу;
ринок науково-технічних фахівців.
Теорії впливу технології на міжнародну торгівлю
У більшості випадків технологія виступає одним з розвинених факторів виробництва, які мають більшу здатність до міжнародної мобільності в порівнянні з основними. В основі розвитку технології лежить технічний прогрес.