Рівні мев з огляду суб’єктів поділяють:

• Мікрорівень – підприємства, організації, фізичні особи.

• Мезорівень – окремі регіони всередині національних економік (н.ВЕЗ), кластери галузей, зорієнтованих на зовнішньоекономічні зв’язки.

• Макрорівень – окремі країни.

• Мега- або квазімакрорівень – міжнародні організації, інтеграційні об’єднання, ТНК.

Рівні мев з огляду інтенсивності взаємин між суб’єктами

Рівні	Характеристика
Економічні контакти	Найпростіші економічні зв’язки між суб’єктами світової економіки, що мають епізодичний характер та регулюються одноразовими угодами
Економічна взаємодія	Стійкі міжнародні економічні зв’язки на основі спільних, раніше розроблених намірів, закріплених в довгострокових економічних угодах
Економічне співробітництво	Тісні економічні зв’язки кооперативного типу на основі спільних, раніше розроблених і погоджених намірів, закріплених у довгострокових економічних договорах і угодах
Економічна інтеграція	Виший рівень розвитку МЕВ, процес зближення та адаптації національних економік, залучення їх в єдиний відтворювальний процес в інтернаціональних масштабах

Рівні мев з огляду територіальних критеріїв:

• Національний – економічні взаємини на рівні окремих держав.

• Регіональний – економічні зв’язки регіонів, галузевих кластерів та інтеграційних об’єднань.

• Наднаціональний – поєднання всіх форм та механізмів взаємодії між суб’єктами господарювання країн світу.

З розширенням і розвитком міжнародних економічних відносин (МЕВ) відбувається становлення і розвиток світового господарства та міжнародної економічної системи. МЕВ здобувають глобальний характер. Опираючись на економіки окремих держав і світову економіку (у рамках міжнародного поділу праці), МЕВ більшою мірою залежні від них. Однак, реалізуючись, МЕВ стають самостійним явищем і підкоряються власним законам. У результаті МЕВ з'являються як форма існування і розвитку світового господарства, його внутрішній механізм.

Характерні риси сучасного світового господарства наступні:

1. розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології);

2. зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у різних країнах ( транснаціональні компанії, спільні підприємства та ін.);

3. економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

4. виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Світове господарство, таким чином, з'являється як більш висока, чим світовий ринок, стадія розвитку ринкової економіки, що включає крім міжнародної торгівлі, переміщення факторів виробництва, а також виникнення на цій основі міжнародних за своїм характером підприємств.

Головною тенденцією в розвитку світових продуктивних сил (факторів виробництва) виступає інтенсифікація процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації та інтеграції – процесів, що ведуть до реального формування світового господарства як загальної глобальної економічної цілісності.

Інтернаціоналізація виробництва – установлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в іншій країні на основі спеціалізації і кооперації виробництва.

Транснаціональні компанії – являють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (батьківської ) компанії і закордонних філій. Великі підприємства олігопольного або монопольного типу з диверсифікованою горизонтальною або вертикальною інтеграцією виробництва, вони контролюють виготовлення та збут продукції, надання послуг як у країні базування, так і поза її межами.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес зрощення економік сусідніх країн у єдиний господарський комплекс на основі стійких економічних зв'язків між їхніми компаніями.

Суб'єктами світового господарства є:

• підприємства, фірми, ТНК;

• держави (національні економіки);

• інтеграційні об'єднання;

• міжнародні економічні організації.

Світове господарство має свої підсистеми – технологічну, економічну, соціально-культурну, правову.

Регіональна структура світового господарства представлена районами регіональної інтеграції:

• Європейський

• Північноамериканський

• Латиноамериканський

• Азіатсько-Тихоокеанський

• Африканський

В другій половині ХХ століття ринкова економіка перейшла в нове, більш високе, чим світове господарство якість, стала міжнародною.

Ознаками міжнародної економіки є:

1. розвинена сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

2. розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу капіталу, робочої сили та технології;

3. міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, у першу чергу в рамках транснаціональних корпорацій;

4. самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;

5. система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості й стабільності економічного розвитку;

6. економічна політика держав, що виходить із принципів відкритої економіки.

Предметом теорії міжнародної економіки є закономірності формування попиту і пропозицій на товари та фактори виробництва, які знаходяться в міжнародному обігу. Все це дає змогу країнам робити висновки для своєї економічної політики. В рамках цього предмету міжнародна економіка охоплює не лише перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і для світового господарства (2-3), а й три зовсім нові ознаки (4-6). Отже, якщо ознака 1 є характеристикою світового ринку, ознаки 1-3 в сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1-6 разом є характеристиками міжнародної економіки в цілому.