2. Міжнародна міграція робочої сили, її види, причини та фактори розвитку

Міжнародна міграція робочої сили (labor force migration) — переселення працездатного населення з одних держав в інші строком більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру. Вона включає два основні взаємопов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Імміграція (immigration) – в'їзд працездатного населення до приймаючої країни.

Еміграція (emigration) – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо (net migration) – різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів окремої країни. Може бути додатним, що свідчить про привабливість країни, або від’ємним, що вказує на надлишок робочої сили і непривабливість країни.

«Відплив умів» («brain drain») – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Реэміграція (re-emigration) – повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

За часом і характером переміщення робочої сили виділяють постійну, тимчасову, сезонну, маятникову, заміщуючи, ротаційну, репатриативну, диференційовану, добровільну та примусову.

Постійна міграція – переїзд на постійне проживання в іншу країну. Переважала до Першої світової війни.

Тимчасова міграція – міграція, що передбачає повернення мігранта на батьківщину після певного строку перебування в при­ймаючій країні. Здебільшого має ротаційний характер.

Сезонна міграція – міграція, що передбачає періодичне за­лучення іноземних робітників для виконання робіт, які носять сезон­ний характер.

Ротаційна міграція – міграція, що передбачає регулярну заміну мігрантів в країні перебування вихідцями з однієї місцевості.

Згідно з класифікацією ООН мігрантами, що працюють у краї­ні перебування на постійній основі вважаються особи, що залиша­ються в країні перебування більш одного року. Тимчасовими або сезонними мігрантами є особи, що прибувають у країну в'їзду для того, щоб знайти оплачувану роботу на термін, що не перевищує одного року.

Маятникова міграція – міграція, що передбачає періодичне перетинання мігрантом кордонів країни у випадку, коли він має по­стійну роботу в іншій країні, але залишається жити на Батьківщині (жителі прикордонних територій, фахівці, що працюють вахтовим методом).

Репатриативна міграція – міграція, що передбачає повер­нення мігрантів, які виїжджали в іншу країну на постійне проживан­ня назад на Батьківщину.

Заміщуюча міграція – міграція, що передбачає заміщення емі­грації національної робочої сили міграцією з менш розвитих країн.

Диференційована міграція – міграція окремих груп населення – етнічних, соціальних, статевих, вікових.

За рівнем легалізації міграційні потоки розподіляють на легальні, із частковою легалізацією і нелегальні.

Легальна міграція – міграція робочої сили на контрактній ос­нові з наданням мігрантові повної легалізації.

Напівлегальна міграція – міграція, що передбачає легалізацію перебування на території країни мігрантів і нелегальний (тіньовий) характер трудової діяльності.

Нелегальна міграція – міграція робочої сили в обхід відповід­ного національного законодавства і міжнародних домовленостей.

У залежності від рівня кваліфікації мігрантів говорять про «відплив умів», міграцію кваліфікованої робочої сили та міграцію некваліфікованої робочої сили.

За способами забезпечення говорять про організовану – добро­вільну та примусову (здійснювану за участю держави, громадських організацій або спеціалізованих підприємницьких структур) і неор­ганізовану (індивідуальну, самодіяльну) міграцію. Організовані форми міграції набули розповсюдження після другої світової війни та передбачали цілеспрямований підбір, підготовку та переміщенні робочої сили з економічно відсталих регіонів Європи (Італія, Юго­славія, Туреччина) в країни, що відчували значну нестачу некваліфікованої робочої сили (Німеччина, Франція).

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають націо­нальні кордони, утворюють міжнародний ринок праці, котрий функціо­нує у взаємозв'язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили викликається чинниками внутріш­нього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинни­ками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди в якості чинників і рушійних сил міжна­родної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чин­ники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти ли­ше як конкретну сукупність названих чинників.

Традиційно (в неокласичній теорії) в якості основної виділяють еко­номічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу:

• дією закону нагромадження капіталу, закону капіталістич­ного народонаселення, закону нерівномірності економічного роз­витку країн тощо, які зумовлюють диспропорцію у розміщенні людського ресурсу у покраїновому та регіональному розрізах світового господарства, тобто відносне перенаселення в одних країнах і дефіцит робочої сили в інших;

• суттєвими відмінностями покраїнових показників щодо умов праці, рівня життя населення, умов підприємницької діяль­ності та ін.;

• циклічним характером глобального економічного роз­витку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

• асиметрією розвитку інформаційного ресурсу, нерів­номірністю розгортання НТР та структурними кризами.

Крім того, міжнародна трудова міграція обумовлена й неекономіч­ними факторами: політичними, військовими, етнічними та ін.