10. Мета, завдання і методика організації та проведення трудової і виробничої практики в процесі профільного і професійного навчання.

Мета трудової практики—закріпити в процесі трудового навчання знання і вміння, набуті учнями в процесі виконання комплексних робіт.

Час, відведений на трудову практику, може бути використаний однаковою мірою для всіх трьох видів трудового навчання (технічної праці, обслуговуючої праці, праці на пришкільній дослідній ділянці). Усе залежить від умов школи, від її матеріальної бази. У міських школах звичайно більша частина часу трудової практики використовується для роботи в майстернях і обслуговуючої праці, бо багато шкіл мають непогані столярні, слюсарні і швейні майстерні. У сільських школах перевагу віддають праці на пришкільній дослідній ділянці.

При організації трудової практики на базі шкільних майстерень виникають труднощі, пов'язані з тим, що в майстерні, як правило, не можуть працювати одночасно більш як 25 - 30 осіб. Тим часом практику повинна проходити значно більша кількість учнів. Вихід з такого становища школи знаходять у тому, що домовляються з сусідніми підприємствами і проводять практику в їх цехах. Коли це неможливо, практику виконують за графіком, починаючи з третьої чверті, причому учні, які в першому півріччі займалися обробкою тканини, під час трудової практики закріплюють свої знання і навички, виготовляючи вироби. Ті учні, які в першому півріччі освоювали і обробку тканин, удосконалюють свої навички в цій галузі. Другий варіант має і істотну хибу, бо призводить до перевантаження учнів, яким доводиться проходити практику одночасно з основними заняттями.

Зміст трудової практики повинен повністю відповідати знанням і вмінням і учнів. У зв'язку з цим об'єкти роботи підбирають так, щоб виготовлення їх включало використання трудових операцій, засвоєних учнями на заняттях у і майстернях. Крім того, об'єкти роботи повинні бути суспільно корисними виробами.

У багатьох школах трудова практика використовується частково для підготовки майстерень до нового навчального року. Учні виготовляють нескладні вироби для кабінетів. Вчителі приймають також замовлення шкільних кабінетів на виготовлення приладів, наочних посібників та ін.

Бажано, щоб у процесі трудової практики учні виконували виробничі замовлення. Добитися цього важко, але треба докласти всіх зусиль, щоб включити учнів у продуктивну працю. Тоді досягається найбільший педагогічний ефект. Досвід показує, що учні 10-11 класів можуть виготовляти нескладні вироби на замовлення підприємств. Так, багато шкіл виконують різні замовлення, виготовляють нескладні вироби. Виконуючи замовлення підприємства, дуже важливо використати виховні можливості, які при цьому створюються. Досвід показує, що коли на початку практики перед школярами виступає представник підприємства з проханням виконати замовлення високоякісно і своєчасно, мотивуючи свої прохання важливістю роботи, діти працюють з великим ентузіазмом і ставляться до своїх обов'язків із відповідальністю. При цьому виникає змагання між окремими учнями, бригадами, класами. Завдання вчителя — дати конкретні, посильні виробничі завдання, які стимулювали б продуктивність праці учнів.

При виконанні виробничих завдань учні повинні чітко уявляти собі призначення тих деталей, які вони виготовляють. Якщо з деталей складатимуть на підприємстві вузли або машини, то слід провести екскурсію, щоб учні могли побачити, яке місце займають деталі у вузлі (машині) і яке вони мають призначення. Тоді їм будуть зрозумілі технічні вимоги, які ставлять до деталей. Учні зрозуміють, що при виготовленні виробів недопустимі відхилення від того, що зазначено на рисунках, у технологічній картці, бо це призводить до браку. Звичайно, у них не повинно створюватися уявлення, що зміст технічної документації досконалий і поліпшити його не можна. Навпаки, учням показують, які конструктивні зміни було внесено в певні вироби, як змінювався зміст технології. Проте одночасно підкреслюють, що внести зміни можна лише тоді, коли маєш глибокі знання і творчо ставишся до праці.

Трудову практику будують як самостійну роботу учнів, у процесі якої закріплюються знання і вдосконалюються вміння, набуті раніше.

Організувати заняття можна по-різному. Якщо виготовляється партія однакових виробів, то це дає можливість проводити роботу фронтально. Проте часто буває доцільним розподілити працю з тим, щоб на практиці створити в учнів уявлення про метод поточного виробництва. Учні пересвідчуються, що, «спеціалізуючись», вони швидко набувають умінь у виготовленні певної деталі, завдяки чому зростає продуктивність праці.

Об'єкти роботи можуть бути різноманітними. В такому разі учні виконують індивідуальні завдання. Очевидно, при цьому вчителеві складніше забезпечувати методичне керівництво роботою учнів, бо доводиться вдаватися до індивідуального інструктування, продумувати, після яких технологічних операцій слід перевіряти якість роботи кожного з них.