58. Методика підготовки та проведення вступних інструктажів до лабораторно-практичних робіт із загально-технічних і спеціальних дисциплін.

Вступний інструктаж проводиться звичайно фронтально. Майстер ознайомлює учнів із трудовими завданнями і з тими операціями, до яких доведеться звертатися під час його виконання. На теоретичних заняттях учні одержали вже уявлення про будову інструментів та обладнання, про правила поводження з ними. Проте теоретичні знання не було закріплено на практиці. Тому під час вступного інструктажу важливе місце займає демонстрація трудових прийомів майстром. Трудові прийоми демонструються спочатку у нормальному робочому темпі, а потім у сповільненому і знову – у нормальному. Якщо трудова операція складна, її розбивають на окремі прийоми та демонструють кожен із них.

Продемонструвавши трудову операцію (прийом), майстер викликає до свого робочого місця послідовно двох-трьох учнів та пропонує відтворити побачене. Зразу робляться зауваження, вносяться корективи у трудові дії учнів. Після цього трудові дії виконуються усіма учнями фронтально, а майстер слідкує за точністю їх роботи, обходячи робочі місця і роблячи відповідні зауваження. Такі вправи, по суті входять до складу вступного інструктажу, вони тривають (10-15 хв.). Після цього учні переходять до самостійної роботи.

59. Методика підготовки та проведення біжучих інструктажів до лабораторно-практичних робіт із загально-технічних і спеціальних дисциплін.

Під навчальним інструктуванням розуміють пояснення, спрямоване на розкриття змісту трудового завдання та способів його виконання і на коригування практичної діяль­ності учнів; пояснення, як правило, супроводжується демонструван­ням правильного виконання трудових прийомів, ілюструванням виробу та ін.:

У загальному вигляді інструктування може складатися з та­ких елементів:

а)вступного інструктування з вивчення нової операції — характеристики операції; демонстрування правил виконання тру­дових прийомів у нормальному і сповільненому темпах; ви­ значення ознак самоконтролю; завдання конкретного трудового завдання;

б)поточного інструктування з виправлення помилок у вико­нанні трудових прийомів — припинення роботи учнів; звертання уваги на роботу учня, який допустив помилку; вимоги до цього учня пояснити причину неправильної роботи; бесіди з усіма учня­ ми з цього приводу; відтворення прийомів учнем, який допустив помилку; дозволу класу продовжувати роботу;

в)заключного інструктування — показу доброякісно викона­них виробів і виробів зіпсованих (якщо такі є); загальна харак­теристика роботи учнів; аналіз помилок, допущених учнями, оцінка робіт учнів.

До інструктування ставлять дидактичні вимоги, а саме:

Різноманітність форм інструктування. Усне слово вчителя (пояснення, розповідь, бесіда), спрямоване на розкриття суті трудової дії, дає далеко неповну, хоч і правильну, його кар­тину.

Вчителя праці цікавлять найкоротші шляхи формування в учнів уявлення про способи виконання таких дій. Для цього він намагається використати й інші форми інструктування, які в де­яких випадках швидше й повніше розкривають ті або інші сто­рони виучуваної дії.

Повнота інструктування. Дуже важливим є питання про те, що слід повідомити учням під час інструктування, а що опус­тити.

Повне інструктування забезпечує швидке і правильне вико­нання завдання з найменшою кількістю помилок. Тому воно ви­являється досить ефективним, особливо на перших етапах озна­йомлення з новою роботою. Проте якщо таке інструктування щоразу повторюватиметься, то це призведе до того, що учні звикнуть діставати все в готовому вигляді, самостійно не осми­слюватимуть свою роботу; у них не вироблятиметься вміння ви­значати умови, які потрібні для виконання завдання.

Таким чином, повне інструктування, ефективне на перших етапах навчання, на наступних може стати гальмом розвитку в учнів навичок самостійної роботи.

Неповне інструктування також має свої недоліки і переваги. Основна цінність його полягає в тому, що примушує учнів дума­ти, самостійно визначати й організовувати умови своєї діяль­ності. Але якщо, проводячи неповне інструктування, учитель не враховує досвіду учнів і виключає відомості, яких учні ще не мають, то це може призвести до ускладнень і дезорганізувати навчальну діяльність. Учні втрачають віру в свої сили, у них розвивається негативне ставлення до роботи в майстернях.

При переліченні під час інструктування ознак, за якими учні можуть у процесі роботи контролювати себе, учитель ставить мету не тільки допомогти їм в успішному виконанні поточного завдання, а й сформувати в них дуже важливе вміння аналізу­вати свої дії, помічати найефективніші з них, визначати своє­часно припиняти помилкові дії.

Досвід показує, що коли вироби досить прості, можна приступити до продуктивної праці зразу ж після навчальних вправ. Звичайно, при цьому все залежить від того, наскільки повно зуміє охопити майстер своїм спостереженням роботу учнів. Для цієї мети він використовує біжуче інструк­тування, яке в залежності від охоплення учнів може бути фрон­тальним, груповим та індивідуальним. Вибір форми біжучого інструктування залежить від того, скільки учнів припускають неточності при виконанні трудових дій: один, декілька або всі.

Розрізняють також інструктування в залежності від форми виконання: усне, письмове, письмово-графічне та ін. Всі вони знаходять досить широке застосування. Письмове інструкту­вання відбивається у інструкціях, без яких неможливо обійтися, наприклад, при роботі на складному обладнанні.