59. Світове господарство.

Тісна співпраця національних економік сприяла виникненню цілісного планетарного утворення, яке називають системою світового господарства.

Світове господарство – це сукупність економік різних країн світу, які пов’язані між собою системою міжнародних економічних зв’язків і так чи інакше доповнюють одна одну.

Як сукупність національних економік, світове господарство функціонує завдяки наявності міжнародного поділу праці, існуванню міжнародних правових норм та угод, що визначають діяльність суб’єктів господарювання на всіх рівнях – національному, регіональному, всесвітньому.

Завдяки міжнародному поділі праці зменшуються сумарні витрати національних господарств, оскільки він базується на доцільності виробляти продукцію у тій країні, де її виробництво пов’язане з найменшими витратами. Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці, обмінюються продукцією і користуються відповідно дешевшими товарами, ніж якби це були товари, вироблені на місці.

У зв’язку з цим виникає міжнародна спеціалізація – спрямування країни на випуск певного виду продукції, товарів та послуг залежно від місцевих умов і можливостей.

До таких умов належать дешеві природні ресурси, спеціалізація виробничих потужностей та трудових ресурсів, науково-технічної бази, зручні транспортні мережі тощо.

Структура світового господарства включає дві складові:

1) усі національні економіки країн, яких зараз налічується понад 200; 2) міжнародні економічні зв'язки (відносини) між країнами-партнерами. Останні включають міжнародні відносини у сфері виробництва та обміну, науково-технічні зв'язки, валютно-фінансові відносини, міграцію робочої сили. Міжнародні економічні відносини — похідні від національних і отримують від них головний імпульс свого розвитку. З іншого боку, вони виступають як активний чинник розвитку національних економік, що виявляється через спільні підприємства, міжнародні господарські організації, процеси міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва.

За сучасних умов світова економіка включає три великі групи країн: 1) розвинуті країни ринкової економіки; 2) країни, що розвиваються і 3) країни перехідної економіки. Критерієм цього поділу є тип економічної системи та рівень соціально-економічного розвитку. Першу групу складають країни з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, у яких ВВП на душу населення складає не менше 12 тис. доларів США за паритетом купівельної спроможності, їх налічується близько ЗО, Ці країни займають провідне місце у світовій економіці. Вони виробляють понад половину світового ВВП, на них припадає переважна частина світового товарообороту і міжнародного руху капіталів. Серед них виділяють «велику сімку», яку складають США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія і Канада. Багато країн цієї групи входять у різні інтеграційні об'єднання, найбільшими серед яких є Європейський союз (ЄС) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Другу групу складають країни, що розвиваються. Це найчисельніша група, що включає 121 країну. Але їх частка у світовій економіці незначна, а у світовому ВВП становить лише 28 %, хоча в цих країнах проживає переважна кількість населення світу. Ця група країн неоднорідна за рівнем економічного розвитку. Деякі країни з її складу мають сучасну структуру економіки і відносно високий рівень ВВП на душу населення. Сюди належать так звані нові індустріальні країни, деякі країни Перської затоки і Латинської Америки, а також країни — експортери нафти. В той самий час значна частина країн цієї групи належить до найбідніших країн світу.

Третю групу складають країни перехідної економіки. Це держави, які у 80—90-х роках XX ст. і на початку XXI ст. здійснюють перехід від командної економіки до ринкової, їх ще називають постсоціалістичними. До цієї групи входять 15 країн — колишніх союзних республік СРСР, 12 країн Центральної і Східної Європи та Китай, В'єтнам і Монголія, їх частка у світовому ВВП складає 17—18 %. Склад цієї групи неоднорідний як за рівнем економічного розвитку, так і за темпами реформування економіки.

На глобальному рівні механізми управління й регулювання міжнародних економічних відносин найповніше представлені у системі Організації Об’єднаних Націй.

Цими питаннями займаються, зокрема, Економічна й Соціальна рада (ЕКОСОР) та Комітет з економічних і фінансових питань ООН. Глобальне економічне регулювання здійснюють також Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (МБРР), Світова організація торгівлі (СОТ).