- •1. Поняття світогляду, його структура, види і типи.
- •5. Специфіка філософії. Світоглядна і методологічна функції філософії
- •7. Проблема субстанції (початок всіх речей) в до класичній античній філософії
- •10. Діалектичний метод Сократа і його ціль. 10. Діалектичний метод Сократа та його ціль.
- •11. Теорія ідей Платона.
- •12. Ідеальна держава за Платоном.
- •13. Метафізика Аристотеля.
- •14. Платон і Аристотель про душу.
- •15. Порівняльна характеристика атомізму Демокрита і Епікура.
- •16. Проблеми людини і суспільства в філософії софістів
- •17. Фізика та етика Епікура
- •18. Скептицизм: теорія пізнання та етика
- •19. Фізика та етика в течії стоїків
- •20. Загальна характеристика патристики. Головні періоди, представники і проблеми
- •21. Загальна характеристика схоластики. Головні періоди, представники і проблеми
- •22. Проблема створення світу і виправдання Бога в філософії Августина
- •23. Загальна характеристика філософії середньовіччя
- •24. Ідеї суспільного прогресу в творах Августина «Град Божий»
- •25. Суперечки про універсалії в середньовічній схоластиці
- •26. Докази буття Бога і проблема виправдання Бога в філософії Фоми Аквінського
- •27. Загальна характеристика доби Відродження
- •28. Філософія природи доби Відродження
- •29. Соціальні теорії доби Відродження
- •30. Н. Макіавеллі про державу
- •31. Загальна характеристика філософії Нового часу
- •32. Емпіричний метод м. Бекона. Вчення про ідоли і про очищення від них людського інтелекту
- •33. Вчення про суспільство і державу в філософії Гоббса
- •34. Вчення про суспільство і державу в філософії Локка
- •35. Вчення про суспільство і державу в філософії Руссо
- •36. Ідеалістичний агностицизм Юма і Берклі
- •37. Методичний сумнів і раціоналізм гносеологічної концепції р. Декарта
- •38. Натуралізм спінозівського пантеїзму. Етико - соціальна доктрина Спінози
- •41.Гносеологічна концепція "Критики чистого розуму" Канта.
- •42.Кант про кордони теоретичного пізнання. Антиномії розуму.
- •43.Етична концепція і. Канта.
- •44.Феноменологія духа Гегеля (філософія об'єктивного духа).
- •45. Езистенційно-феноменологічна орієнтація філософії с. К’єркегора.
- •46.Етика а. Шопенгауера.
- •47.Філософія життя ф. Ніцше.
- •48.Загальна характеристика філософії хх століття.
- •49.Філософія екзистенції.
- •50.Методологічна концепція герменевтики.
- •51.Інтуїтивізм а. Бергсона.
- •52.Філософія логічного аналізу.
- •53.Філософія неотомізму.
- •54.Філософія прагматизму.
- •55.Фрейдизм і неофрейдизм.
- •56.Виникнення марксизму.
- •57.Російська релігійна філософія кінця хiх - початку хх ст.
- •59.Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •60.Філософсько-гуманістична думка України в XV-xviiі ст.
- •1. Поняття світогляду, його структура, види і типи
25. Суперечки про універсалії в середньовічній схоластиці
Універсалії - в схоластиці загальні, видові та родові поняття. Питання про існування чи неіснування універсалій було одною з основних тем диспутів середньовічних філософів. В залежності від відповіді на це питання існували філософські напрямки, які отримали назви номіналізму, реалізму та, пізніше, концептуалізму. Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсали (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилося питання про існування універсалій, середньовічна філософія репрезентована двома основними напрямами - номіналізмом, і реалізмом. Номіналізм - напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або імена. Найвидатнішими представниками є І.Росцелін, Дуне Скот, У.Оккам. Реалізм – це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Реалізм продовжує лінію Платона. За твердженням реалістів, загальні поняття (універсал") існують реально, утворюючи самостійний та безтілесний світ сутностей, котрий існує до конкретної речі, поза нею та являється її причиною (Проявом своєрідності підходу реалістів до розв'язання філософських проблем є запропоновані Ф. Аквінським докази існування Бога, викладені ним в праці, яка має бути законспектована студентами в ході підготовки до семінарських занять).
26. Докази буття Бога і проблема виправдання Бога в філософії Фоми Аквінського
Серцем філософії Фоми є метафізика, філософія буття. В кожному бутті він розмежовує сутність і існування. Для нього кожна річ через існування дотикається Бога. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що само за своєю природою є існуванням. В ньому немає різниці між сутністю й існуванням, тому що сутність цього дещо є існування. Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Фома називає Богом. Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-якої речі й усе пронизує: «Бог є існування всього не за сутністю, але як причина». Сама філософія відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі в якості джерела існування. Бог є те, чим «ми живемо, рухаємося, існуємо». Бог, який знаходиться в глибині речей, одночасно з цим нескінченно перевищує кожну річ. Це таємниця, яка не може бути осягнута.
27. Загальна характеристика доби Відродження
15-16 ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу. Передумови: *суттєві зміни у соц-екон. та духовно-мц житті Зах.Європи. *посилення впливу східної філософії, наукові досягнення. *поширення матеріалізму, арістотелізму, запозичення ідей натурфілософів, стихійних діалектів та етичних вчень епікурейської школи і стоїцизму. Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, у центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середині віку в основу брався Бог та пов’язана з ним ідея спасіння. Філософія Відродження звертається до Античності, але не є якимсь повторенням, копіюванням античної філософії, а суттєво відрізняється від неї. З іншого боку, нова філософія, хоча і протиставляє себе середньовічній схоластиці, несе на собі відбиток середньовічної культури, і їй притаманні певні риси, що не властиві античності. Слід згадати, що середньовіччя також зверталося до античності, але успадкувало від неї лише окремі елементи. В добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Звідси – характерна риса епохи Відродження: орієнтація на мистецтво. Відродження – епоха художньо-естетична.