10. Обґрунтуйте особливості філософії як типу духовності

Філософія як тип духовності прагне не до ззовні заданих моральних норм, краси, істини, догматичної віри, а до мудрості. В ній істина, правла, віра, добро переплітаються, зливаючись в форму самопізнання Універсаму, самого себе, Бога, формуючи ставлення до самого себе та до світу.

Мудрість не зводиться ні до істини, ні до краси, ні до віри, ні до моральних норм. Ще античні філософи, пов’язуючи філософію з мудрістю, розуміли її як залучення людини до життя, а шлях до мудрості – як той орієнтир осягнення світу, якого потрібно прагнути.

Важливою рисою філософії є здатність її до постановки нових питань в умовах будь-якої культури, що виводить її за межі цієї культури, дозволяє критично протистояти різним позиціям, що прагнуть до закріплення однодумності на істину.

Філософія проблематизує світ піднімаючи людину над буденністю, відкриваючи її власні духовні виміри, її здатність до трансцендування, до свободи, яка виявляється індивідуально, як здатність до свободи думки, почуттів і дій.

Сутність філософії схована в процесі філософування, в філософському мисленні. Тому в філософії виражається багатоманітність особистісного ставлення до світу, досвіду людини, її зажуреності в буття. Філософ знаходиться всередині свого філософування, виражаючи самобутність життєвого досвіду, власний шлях пошуку смислів.

Адекватною формою існування філософії як типу духовності є діалог, в якому і народжуються смисли, відбувається їх розділення, осягнення цілісного смислу особистості, культури, Універсаму. Здатність до діалогу, постійна націленість на нього, відкритість людини множинному світу можливостей лежить в основі мудрості та філософії.

11. Філософія та релігія : характерне співвідношення

Взаємозв’язки філософії і релігії давні і різнопланові. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як людини, її теоретичного мислення.

Релігія – специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. З одного боку, вона представляє собою відповідні: поведінку, почуття, культ і обрядність; з іншого боку, релігія – це певні погляди, віра, уявлення, ідеї і теорії, тобто те, що складає зміст релігії як форми суспільної свідомості.

Спільним для філософії і релігії є: по-перше насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості, по-друге, філософія і релігія є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; по-четверте, філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства.

Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності:

• по-перше, предметом філософії є відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог, його творіння;

по-друге, філософія і релігія мають різну структуру. Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки, діалектики, теорії пізнання, соціального вчення. До структури релігії входять:

1) релігійні ідеї, погляди та уявлення;

2) релігійні почуття;

3) релігійні культ і обрядність;

• по-третє, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі;

• по-четверте, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є – відповідних догм і постулатів;

• по-п’яте, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало (апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо). У релігії, як правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет, Будда і т.п.). І, нарешті, останнє. У порівнянні з філософією релігія представляє собою більш консервативну ідеологічну форму відображення дійсності, оскільки вона ґрунтується на незмінних традиційних догматах релігійного вчення.