82. Логіка розвитку технічного прогресу в світлі проблеми виживання людства

Техніка – особлива форма людського утвердження в бутті та взаємодії зі світом; система засобів і механізмів діяльності, що забезпечують ефективність людської діяльності та надійне отримання запланованого результату.

З одного боку техніка – це штучні утворення, які здатні замінювати природні форми і за допомогою яких можна породжувати нові штучні, тобто неприродні форми. З другого боку – це вміння і прийоми ефективного здійснення будь-якої діяльності, тобто це функціональна здатність техніки.

Технологія – спосіб включення техніки в людське буття, що забезпечує його ефективність. Тому істотною ознакою техніки є функціональність. Техніка опирається на такі основні цінності: завершеність, надійність, швидкість, ефективність, економічність.

Основні етапи розвитку науки і техніки:

1. кін. XVII – поч. XVIII ст. – період індустріалізації науки і техніки. Виникають перші академії наук, власне інженерна діяльність, виникає техніка для наукових експериментів і формується механістична картина світу.

2. кін XVIII – ХІХ ст. – промислова революція. Наука, техніка і технології взаємопов’язуються.

3. ХХ ст. – виникає системність зв’язків науки, техніки і технології.

НТП – взаємообумовлений висхідний розвиток науки і техніки.

В європейській культурі, на основі технічної раціональності сформувався технічний детермінізм, що виявив досить суттєву роль техніки в розвитку суспільства, що виступає універсальним критерієм людської життєдіяльності.

Технократичне мислення визначається як такий тип світорозуміння і світосприйняття, сутнісними рисами якого є: перевага засобів над цілями; перевага цілі над сенсом і загальнолюдськими інтересами; перевага техніки над людиною та її цінностями.

Технократизм або влада техніки – світоглядна позиція, що виходить з ідеї необхідності домінування у всіх сферах технічних дослідів, а також утвердження пріоритетності притаманних їм цінностей і психологічних якостей.

83. Глобальні проблеми сучасності і майбутнє людства. Феномен глобалізації

Глобальні проблеми людства :Соціально – екологічні,Соціально – економічні,Соціально – політичні,Проблеми людини.

Головні ознаки глобальних проблем:Масштабність,Їх загальнолюдський характер,Надзвичайна гострота,необхідність колективного вирішення.

Соціально – екологічні – пов’язана з порушенням внаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу цих проблем входять : забруднення довкілля, знищення лісів, зеленого шару Землі, зменшення площі грунтів , придатних для рільництва внаслідок будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії грунтів та ін.

Екологічна криза:Забруднення повітряного і водного басейнів Землі, загрозливе зростання відходів життєдіяльності людини,Проблеми зміни клімату і можливість кліматичної катастрофи,Скорочення сільськогосподарських угідь, лісів, погіршення родючості грунтів,Збіднення рослинного і тваринного світу планети,Важлива проблема енергетики та хімічного виробництва.

Шляхи розв’язку cоціально – екологічних проблем :Розробка і виконання міжнародних програм охорони НПС,Ефективне природоохоронне законодавство зі стимулами і відповідальністю людей,Перехід до нової екологічної природоохоронної технологічної культури,Інформування людей про стан оточуючого середовища і формування екологічного світогляду в суспільстві.

Соціально – економічні проблеми : енергетичних і сировинних ресурсів; продовольча; демографічна(перенаселення певних регіонів Землі); відсталість значної кількості країн.

СНІД, онкологічні, діабет; проблеми збереження культурної спадщини людства, взаємин між людьми, матеріальне і духовне незабезпечення життя, обмеження прав і свобод громадян, боротьба з міжнародним тероризмом, наркоманією та ін.

Шляхи розв’язку глобальних проблем:

Обов’язкове введення в освіту знань, пов’язаних з глобальними проблемами сучасності

Міжнародна співпраця у справі розв’язання глобальних проблем на різних рівнях

Міжнародне запровадження в економіку показники виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямованість на розв’язання глобальних проблем

Глобалізація (від фр. global — всезагальний, такий, що охоплює всю земну кулю) — це складний багатогранний процес, який поширюється на всі сфери суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну. З одного боку, вона створює широкі можливості для: освоєння нових технологій, могутність яких зіставлювана з могутністю природних ресурсів; розвитку економіки; відтворення благ, яких не знало людство, підвищення якості життя; створення нових робочих місць; отримання інформації; збагачення культур народів світу; вільного руху товарів, людей, капіталів та ідей; співпраці народів та країн. А з другого — відтворює неоімперіалізм, який є викликом людству і загрозою його існуванню; абсолютизує економічну і політичну владу нових глобальних монопольних корпорацій, які вийшли з-під контролю держав націй; призводить до забруднення навколишнього природного середовища внаслідок зростання антропогенного тиску (наприклад, техногенні катастрофи можуть спричинити незворотні зміни у середовищі існування людей); збільшує різницю між країнами за рівнем доходів; дестабілізує світ і несе загрози та виклики національно-державним інституціональним структурам.