64. Історія Галичини у творах с.Томашівського.

До засновників державницько-консервативного напряму в зхукраїнській історіографії належить Степан Томашівський (1875-1930), який народився в с.Купновичі (теп. Самбірський район Львівської обл.).

У молоді роки, під керівництвом проф, М.Грушевського, Т. зібрав актові матеріали про участь широких народних мас Галичини у підтримці повстання під проводом Б.Хмельницького. Написані на основі цього джерельного матеріалу праці досі не втратили свого наукового значення. Вони написані в річищі української народницької історіографії, хоча їхній автор звернув увагу і на роль державної організації в житті українського народу. Т. займався тоді ж історією Гетьманщини періоду І.Мазепи. Результатом багаторічної праці стало написання історії Галичини (2 томи), рукопис якої втрачений у роки Першої світової війни. У 1915 р. німецькою мовою опубліковано нарис ученого "Світово-політичне значення Галичини"' та україномовний варіант цієї праці "Галичина. Політико-історичний нарис з приводу світової війни".

Становище українських земель у польсько-литовській Речі Посполитій вчений загалом оцінював позитивно, підкресливши об'єднання більшості українських земель, їхню українську колонізацію, звільнення від татаро-монгольського панування. Позитивним наслідком входження українських земель до складу Речі Посполитої за Люблінською унією 1569 р., на думку С.Томашівського, було об'єднання українських територій в одну цілість, негативними - національний і релігійний гніт, відсутність економічного розвитку, належної оборони, прийняття польських прав но-політичних порядків.

У науковій спадщині С.Томашівського з української історії середини XVII ст. помітна зміна підходу до висвітлення історичного процесу: від наслідування традицій української народницької історіографії до дослідження державницьких традицій.

Загалом консервативно-державницька концепція С.Томашівського базувалася на чотирьох основних ідеях: 1) особлива роль Галичини та греко-католицької церкви в майбутньому державному творенні України; 2)український консерватизм; 3) об'єднуюча національна ідея; 4) європеїзація українського руху з опорою на власні (особливо в Галичині) традиції.

Т. вважав, що Галичина запозичила від Заходу все необхідне, у тому числі греко-католицьку церкву та культуру Натомість запровадження християнства у його східній формі прирекло Україну на довготривалу інтелектуальну стагнацію та вивело її з числа повноцінних членів загальноєвропейської спільноти. Т. був переконаний, що лише західноукраїнські землі зуміли зберегти за всіх історичних катаклізмів "український дух" саме завдяки своїй близькості до Заходу, опорі на українську греко-католицьку церкву і пам'яті про давні традиції української державності, витоки яких сягають Галицько-Волинської Русі. Головну роль у цій триєдиній опорі української державності він відводив греко-католицькій церкві, яка відкрила українцям Галичини доступ до надбань західної цивілізації.

Т. вбачав у Галичині своєрідного посередника між Сходом та Заходом. А отже, саме вона завдяки церковній унії з Римом і своїй західноєвропейській сутності повинна стати в майбутньому взірцем політичних свобод для вихованого на візантійських принципах населення Східної України.