- •3. Історіографічний факт
- •4. Сучасні іст. Концепції укр. Вчених та узагальнення в них досягнень світової іст.Науки…
- •5. «Літописний період» 11-13 ст.
- •6. Галицько - волинський літопис
- •7. Історичні твори сусідніх україні земель 11-13 ст.
- •10. Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.
- •11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)
- •13. Українська національна традиція в густинському літóписі
- •14. Регіональні літописи першої половини 17 ст.
- •15. Історія боротьби укр.Козацтва з туреччиною, кримом і польщею у мемуарах першій половині 17 ст.
- •16. Мемуари 16-17 ст. Як своєрідний вид історичної літератури.
- •18. «Хроніка з літописців стародавніх» феодосія сафоновича.
- •19. Козацькі літописи
- •20. Історія хмельниччини у творах граб’янки і величка.
- •21. Історичні хроніки і реєстри першої половини 18 ст.
- •22. Козацько-старшинські автономістичні ідеї в історичних творах другої половини 18 ст.
- •23. Відображення історії запоріжжя в другій пол. 18 ст.
- •25. Проблеми історії україни в мемуарній літературі 18 ст.
- •26. Українська археографія в останній третині 18 – першій половині 19 ст.
- •27. Галицька історіографія історії україни (кін. 18 – поч. 19 ст.)
- •29. Історична концепція зубрицького.
- •30. Націон. Ідея та її бачення в творчості «руської трійці»
- •31. Бантиш-Каменський та «Історія Малої Росії»
- •32. Історичні дослідження я.М.Марковича та о.М.Марковича.
- •33. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •34. Опрацювання і видання о. Бодянським праць з укр. Історії. Власні істор. Твори.
- •35. Історія Запоріжжя та Слобідської України у творах і. І. Срезневського.
- •36. "Історія Русів".
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •39. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •41. Етнографічні та літературні роботи п.Куліша початк. Періоду творчості.
- •42. Історія козацтва, міщанства та шляхетського стану у творах Куліша.
- •44. Галицька історіографія історії України другої пол. Хіх ст..
- •45. Історична концепція в.Антоновича.
- •46. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •47. Вплив м. Драгоманова на розвиток укр. Іст. Думки.
- •48 Історичні праці о. Лазаревського.
- •51. Діяльність нтш у Львові.
- •52. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •53. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •54. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •55. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •56. М.Грушевський – дослідник історії кр.
- •57. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •58. Погляди Грушев. На укр. Іст. Хіх-хх ст
- •61. Дослідж. Іст.Укр. В заруб. Історіографії хіх -п.Трет.Хх ст.
- •62. Державницький напрямок в укр..Історіогр.
- •63. Історичні погляди в. Липинського.
- •64. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •65. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •67. Діяльність вуан.
- •68. Матвій Яворський та його школа.
- •69. Дмитро Іванович Багалій.
- •71. Українська історіографія у західній україні в 20-30 – ті рр.
- •72. Істор. Твори і. Крип’якевича.
- •73. Історія україни у післявоєнний період (40-60-ті рр.)
- •74. Радянська історіографія історії україни у 70-80-х рр.
- •76. Історична наука в україні на рубежі 80-90-х рр.
- •77. Новітні дослідження історії україни у наукових та навчальних інститутах львова.
- •78. Дослідження історії україни емігрантськими вченими у 20-30р
- •79. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
- •80. Сучасні дослідження історії україни зарубіжними вченими.
54. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
Михайло Грушевський (1866-1934) посідає виняткове місце у вітчизняній історіографії. Його можна назвати найвидатнішим істориком України.
Народився майбутній історик та політичний діяч у Холмі, де його батько викладав у гімназії. Проте від 1869 р. жив на Кавказі, куди Грушевський - старший переїхав, отримавши посаду директора народних шкіл. У 1880- 1886рр. Грушевський навчався у Тифліській класичній гімназії, а в 1886-1894 рр. - у Київському університеті на історико-філологічному факультеті. Тут він розпочав свою наукову працю під керівництвом В.Антоновича, провідного українського історика і громадського діяча.
Визнання і слава великого дослідника історії України до вченого прийшло у столиці Галичини, старовинному Львові, де у 1894- 1913 рр. М.Грушевський очолював університетську кафедру української історії. 12 жовтня 1894 р. М.Грушевський виголосив у Львівському університеті вступну лекцію, у якій виклав своє кредо історика: "Народ - єдиний герой історії. Зрозуміти його бажання й ідеали – це і є мета нашої історії".
М. Грушевський, посівши кафедру, сім семестрів підряд (1894-1897) читав загальний курс історії України. Повторений потім вдруге ще раз у 1898-1902 рр. Тут і зародився задум написання великої фундаментальної праці "Історія України-Руси". Готуючись до її написання, вчений зібрав колосальну силу джерел, аналітично осмислив праці попередників, створив свою схему, упродовж 1897-1898 рр. завершив І том і наприкінці 1898 р. видав його. З цього року й почали виходити по черзі томи "Історії України-Руси" М. Грушевського. У 1899 р. був написаний і виданий II том, у 1900 -III, у 1903 - IV, у 1905 - V, а в подальшому опубліковані наступні - УІ-УІІ томи.
Поряд з читанням лекцій і науковою діяльністю Грушевський активно займається громадськими справами. У 1897 р. вченого обирають головою Наукового товариства ім.Шевченка, редактором його друкованого органу «Записок НТШ». Яка то була гігантська робота, видно хоча б з того, що за 18 років (1895-1913) Грушевський відредагував 110 томів "Записок НТШ". Під його керівництвом успішно працювали окремі комісії, зокрема, археографічна, що видавала фундаментальні дослідження - "Жерела до історії України-Руси", "Українсько-Руський архів", "Пам'ятки української мови і літератури". Ім'я Грушевського як визначного історика України, активного громадсько-політичного діяча ставало дедалі популярнішим. У Львові він тісно співпрацював з І.Франком, М.Павликом, В.Гнатюком, закладав міцні підвалини Львівської історичної школи в царині вивчення рідної історії.
М.Грушевський був не лише визнаним істориком і організатором наукових видань, але й відомим громадсько-політичним діячем. У 1899 р. він став одним з організаторів національно-демократичної партії в Галичині; на початку XX ст. його обирають головою "Українського шкільного союзу", що опікувався розбудовою приватного середнього шкільництва.
Незабаром Грушевський переїжджає до Києва, проте не завершує свою діяльність. Наукова спадщина М.Грушевського має непересічне значення. Вона й сьогодні спонукає істориків до творчості і нових наукових пошуків, вражає не лише глибиною наукового висвітлення історичною процесу, а й надзвичайною актуальністю й повчальністю свого змісту.