Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Источниковедение.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
01.09.2019
Размер:
605.18 Кб
Скачать

55. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.

Найвідомішою працею М. Грушевського є "Історія України-Руси", в основу якої історик поклав власну оригінальну концепцію наукового дослідження. На відміну від пануючої в офіційній російській історіографії схеми розвитку історичного процесу (за Карамзіним, Соловйовим, Ключевським, Погодіним), М.Грушевський розробив власні підходи до вирішення цього питання. В узагальнюючій формі вона викладена у статті "Звичайна схема "русской" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства," надрукованій 1904 р. в журналі "Статьи по славяноведению". Головною тут є теза про те, що "общерусской" історії не було й не може бути, як нема "общерусской" народності. Може бути історія всіх "руських народностей", якщо хтось хоче їх так називати, або ж - історія східного слов'янства. Вона й повинна стати на місце "русской" історії.

Ідея Грушевського про необхідність вивчення різних гілок східного слов'янства була надзвичайно плідною, як і правомірним був його заклик до перегляду пануючої на той час погодінської теорії, яка визначала Київську Русь лише як творіння великоруської народності. М.Грушевський запропонував інший шлях вирішення цього складного питання. По-перше, він категорично заперечує домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, спадкоємцем якої, на його думку, є тільки "українсько-руська народність", оскільки вона створила Київську державу. По-друге, Грушевський запропонував вивчати насамперед історію народу, а не держави, що зумовлюється її підпорядкованою роллю з боку економічних, культурних і національних факторів, і, по-третє, він закликав вивчати історію української, білоруської та великоруської народностей окремо, в їх генетичнім розвитку, від початків і до сьогодення.

Ці ідеї вчений реалізував у процесі написання "Історії України-Руси", а також інших праць. Слід відзначити, то ця схема стала органічною частиною наукової творчості групи істориків-послідовників М.Грушевського. Разом з тим, вже тоді вона викликала заперечення з боку багатьох дослідників, особливо у питанні про етнічні процеси доби Київської Русі і ролі давньоруської спадщини в історичній долі трьох східнослов'янських народів. Починаючи від 30-х рр. XX ст., гострій критиці її піддавали в радянській історіографії, що розглядала Київську Русь як "колиску" російського, українського і білоруського народів.

М.Грушевський особливий наголос робив на нерозривності й тяглості української історії від її ранньої доби через середньовіччя аж до нового періоду. Саме тому він називає свій основний твір "Історія України-Руси", пов'язуючи природну нову і стару історичну назву країни. Історичний процес охоплював цілість діяння і життя українського народу на території його розташування від найдавніших часів до доби, в котрій Грушевський писав свою працю. У цьому контексті історика Грушевського цілком слушно можна вважати засновником української національної історіографії, яка розвивалася далі на основі створеної ним історичної схеми.

56. М.Грушевський – дослідник історії кр.

У своїй праці «Історія України-Руси» особливу увагу Грушевський приділив утворенню Руської держави. Дослідник вважав, що початки державної організації в землі полян належать до VIII ст., а, можливо, й до давніших часів і були викликані потребами міжнародної торгівлі. Князівсько-дружинна організація гарантувала безпеку купецьким караванам, служила для захисту Києва. Розширення Руської держави, походи русів також, на думку М.Грушевського, були спричинені торговельними інтересами і потребою тримати під контролем землі, через які проходили торговельні шляхи, а також діставати данину для утримання княжого війська. Ідеї М.Грушевського набувають нового значення в сучасній історіографії, яка поступово відмовляється від однобокого класового підходу до розкриття причин утворення Руської держави. Зберігають наукову актуальність думки вченого про роль варягів в утворенні Руської держави і про походження її назви. Визнаючи, що варязькі дружини служили київським князям, а також можливу зміну династії в Києві у IX ст. з місцевої на варязьку, він заперечив вирішальну роль варягів в утворенні Київської Русі і варязьке походження назви "Русь". Русь як держава сформувалася на власному слов'янському грунті - такий головний висновок вченого. Критично проаналізувавши джерела, в яких згадується назва "Русь", М.Грушевський уважав найімовірнішим його південне (з середнього Подніпров'я) походження.

Наступні століття існування Київської Русі Грушевський висвітлює, як правило, через призму життя і діяльності перших київських князів, а згодом Олега, Ігоря, Ольги, Святослава. Він широко змальовує внутрішню і зовнішню політику Русі, її взаємини з сусідами (Візантією, Хозарським каганатом, Болгарським царством). Тривалий і складний процес формування Київської держави завершився, на думку М.Грушевського, за часів князювання Володимира Великого (980-1015).

Детально зупиняється історик на заходах князя Володимира щодо прийняття християнства. Всупереч існуючій думці він показав тривалість цього процесу, який далеко не вичерпується актом хрещення 988 р. Християнізація Русі відбувалася багато десятиліть як перед 988 р., так і після. Вчений також показує широкий спектр впливів нової релігії на розвиток життя давньоруського суспільства. Велику увагу історик звертає на блискучу політичну діяльність Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха та інших київських князів.

Особливо цікавими є його висновки про причини розпаду Руської держави. Політична історія Русі, на думку вченого, - це безперервна боротьба централізаторських і сепаратистських тенденцій. Останні врешті перемогли. Розпад Русі тривав століття і завершився тільки 1240 р., коли Київ захопили татаро-монголи. До того часу Київ, як вважав М.Грушевський, хоч і номінально, зберігав значення загальноруського політичного центру. Після політичних дослідник назвав економічні причини розпаду Руської держави, найперше, зміщення міжнародних торгових шляхів, що призвело до економічного занепаду Києва.

М.Грушевський спеціальний розділ присвятив матеріальній культурі, господарству східних слов'ян напередодні і в часи Руської держави. Російські історики М.Карамзін і М.Соловйов не торкалися цих питань взагалі, В.Ключевський висвітлював їх тільки в загальних рисах. М.Грушевський вперше крім письмових і лінгвістичних джерел широко використав археологічні матеріали, що дало змогу обґрунтувати висновок про головну роль землеробства (хліборобства) в господарстві середнього Подніпров'я в часи Руської держави. Поширене також було скотарство. Крім цих провідних галузей історик назвав також розвиток промислових ремесел і торгівлі. Особливістю концепції М.Грушевського є також: велика увага до опису побутової культури: житла, одягу, зброї. Важливо підкреслити, що М.Грушевський, досліджуючи різні аспекти історії Київської Русі, закладав основу для розгляду наступних періодів української історії, показуючи її спадковість і безперервність.