35. Історія Запоріжжя та Слобідської України у творах і. І. Срезневського.

І.Срезневський народився в російській родині, в м.Ярославлі. У Харківському університеті наприкінці 20-х років навколо І.Срезневського утворився гурток молодих романтиків, серед яких були, зокрема, О.Шпигоцький, брати Ф. і О.Євецькі, І.Росковшенко та ін. З 1826 р. Срезневський почав займатися етнографією, збираючи матеріал на Харківщині,Полтавщині,Катеринославщині, в інших губерніях Лівобережної та Степової України. Наслідки роботи гуртка Срезневського незабаром виявилися у виданні "Українського альманаху", в якому відбилися перші спроби вивчення гуртківцями української літератури та історії. Робота Срезневського - збирання та вивчення української народної творчості - набула особливого розвитку в 1832-1833 рр. Фольклорні записи послужили Срезневському основою для збірки "Запорожская старина", виданої в шести випусках у Харкові протягом 1833-1838 рр. Там же було вміщено його коментарі та нарис з історії України ХУІ-ХУШ ст., написані з використанням великої кількості джерел - рукописних та опублікованих. Серед них: літописи Граб'янки, Рогалевського, Дзевовича, Рубана, Туманського та ін.; "Записки о Малой России" Шафонського, "Записки о казаках" Миллера, "История руссов", значна кількість місцевих українських літописів; узагальнюючі праці з історії Польщі (польською мовою); "Щоденник" Гордона (німецькою мовою), "Записки" Шевальє (французькою мовою) та ін. Як до допоміжної довідкової літератури звертався вчений й до праць з історії України Д.Бантиш-Каменського, з історії Росії . а також до різноманітних збірників законодавчих актів.

Заслуга Срезневського полягала і в тому, що в "З. старине" було зібрано та прокоментовано на підставі літописних переказів велику кількість народних пісень і дум як особливо важливих видів історичних джерел. Слід зазначити, що "Запорожская старина" стала не тільки етапом у фольклористиці, а й важливим історіографічним явищем. Поряд з текстами народних дум і пісень на історичну тематику вона містить ґрунтовні наукові коментарі упорядника Срезневського та його ж узагальнюючий історичний нарис "Украинская летопись 1640-1657" (1835 р. вийшла в світ у Харкові також і окремим виданням).

Відзначаючи посилення національно-релігійного гніту на Україні за часів польського короля Сипзмунда ІІІ, вчений звертає увагу на великий розмах визвольної боротьби українського народу. І.Срезневський трактував цю боротьбу лише як національно-релігійну, за право віри православної. її соціальної антифеодальної спрямованості (проти шляхетсько-магнатських поневолювачів) історик не помітив. У своїй статті про козаків-гайдамаків, опублікованій у виданні В.В.Пасєка "Очерки России" (СПб., 1838-1840, кн. 1-3) Срезневський вже інакше трактує цю проблему. Тут ідеться про "покозачених" селян, які становили кажливу силу національно-визвольної боротьби українського народу проти магнатсько-шляхетської Польщі. І.Срезневський перший в українській історіографії з'ясував, що ці, за його термінологією, "козаки-гайдамаки" своєю кількістю далеко переважали реєстрових козаків і стали ініціативною та ударною силою запорізького козацтва. Майже половина опублікованих в "Запорожской старине" фольклорних текстів присвячена подіям, до яких так чи інакше був причетний Богдан Хмельницький.

І.Срезневський успішно займався також історико-краєзнавчими дослідженнями регіонів України, зокрема, Харківщини. 1839 р. було опубліковано його працю "Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины от времени ее заселення до преобразования в Харьковскую губернию» Використані джерела дозволили історикові докладно роз процес заселення Слобожанщини, історію виникнення й розвитку там населених пунктів, зміни в соціальній структурі населення та ін. Численні видання, статті, дослідження, що широко популяризували в 30-х роках відомості про Україну та її минуле - все це ставить Срезневського поруч найбільш заслужених діячів українського культурного відродження перших десятиліть XIX ст..