- •3. Історіографічний факт
- •4. Сучасні іст. Концепції укр. Вчених та узагальнення в них досягнень світової іст.Науки…
- •5. «Літописний період» 11-13 ст.
- •6. Галицько - волинський літопис
- •7. Історичні твори сусідніх україні земель 11-13 ст.
- •10. Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.
- •11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)
- •13. Українська національна традиція в густинському літóписі
- •14. Регіональні літописи першої половини 17 ст.
- •15. Історія боротьби укр.Козацтва з туреччиною, кримом і польщею у мемуарах першій половині 17 ст.
- •16. Мемуари 16-17 ст. Як своєрідний вид історичної літератури.
- •18. «Хроніка з літописців стародавніх» феодосія сафоновича.
- •19. Козацькі літописи
- •20. Історія хмельниччини у творах граб’янки і величка.
- •21. Історичні хроніки і реєстри першої половини 18 ст.
- •22. Козацько-старшинські автономістичні ідеї в історичних творах другої половини 18 ст.
- •23. Відображення історії запоріжжя в другій пол. 18 ст.
- •25. Проблеми історії україни в мемуарній літературі 18 ст.
- •26. Українська археографія в останній третині 18 – першій половині 19 ст.
- •27. Галицька історіографія історії україни (кін. 18 – поч. 19 ст.)
- •29. Історична концепція зубрицького.
- •30. Націон. Ідея та її бачення в творчості «руської трійці»
- •31. Бантиш-Каменський та «Історія Малої Росії»
- •32. Історичні дослідження я.М.Марковича та о.М.Марковича.
- •33. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •34. Опрацювання і видання о. Бодянським праць з укр. Історії. Власні істор. Твори.
- •35. Історія Запоріжжя та Слобідської України у творах і. І. Срезневського.
- •36. "Історія Русів".
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •39. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •41. Етнографічні та літературні роботи п.Куліша початк. Періоду творчості.
- •42. Історія козацтва, міщанства та шляхетського стану у творах Куліша.
- •44. Галицька історіографія історії України другої пол. Хіх ст..
- •45. Історична концепція в.Антоновича.
- •46. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •47. Вплив м. Драгоманова на розвиток укр. Іст. Думки.
- •48 Історичні праці о. Лазаревського.
- •51. Діяльність нтш у Львові.
- •52. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •53. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •54. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •55. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •56. М.Грушевський – дослідник історії кр.
- •57. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •58. Погляди Грушев. На укр. Іст. Хіх-хх ст
- •61. Дослідж. Іст.Укр. В заруб. Історіографії хіх -п.Трет.Хх ст.
- •62. Державницький напрямок в укр..Історіогр.
- •63. Історичні погляди в. Липинського.
- •64. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •65. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •67. Діяльність вуан.
- •68. Матвій Яворський та його школа.
- •69. Дмитро Іванович Багалій.
- •71. Українська історіографія у західній україні в 20-30 – ті рр.
- •72. Істор. Твори і. Крип’якевича.
- •73. Історія україни у післявоєнний період (40-60-ті рр.)
- •74. Радянська історіографія історії україни у 70-80-х рр.
- •76. Історична наука в україні на рубежі 80-90-х рр.
- •77. Новітні дослідження історії україни у наукових та навчальних інститутах львова.
- •78. Дослідження історії україни емігрантськими вченими у 20-30р
- •79. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
- •80. Сучасні дослідження історії україни зарубіжними вченими.
62. Державницький напрямок в укр..Історіогр.
В.Липинський започаткував новий напрям історичних досліджень - державницький. З цих позицій написані майже всі його історичні праці: монографія про Данила Братковського (1908 р.), "Шляхта на Україні, її участь в життю українського народу в перспективі історії" (Київ-Краків, 1908), розвідки "Назви Русь і Україна і їх історичне значення", "Відгомін минулого", "Недоспівана пісня", "Станіслав-Михайло Кричевський", "Документи Руїни", "Богдановим шляхом"(1912р) та ін.
Основним моментом існування й розвитку України вчений вважав незалежне, суверенне життя її як самостійної держави. Адже без власної держави годі сподіватися будь-якого економічного, політичного та культурного розвою нації. Створення самостійної держави для Липинського - це питання існування українців як нації. Адже нація і держава - поняття взаємозалежні. Без першого немає другого, і навпаки. Липинський трактував націю як категорію надетнічну, головним критерієм буття якої є усвідомлення всіма народами, що вони живуть в Україні, усвідомлення своєї єдності в Українській державі. Ширення ідеї незалежної України, за Липинським, є головною метою українського суспільства, без огляду на етнічне походження окремих його верств.
Друга важлива теза в теорії В.Липинського - висвітлення тяглості української державності. В найбільшому своєму історичному творі "Україна на переломі" він переконливо довів існування Української держави за часів Б.Хмельницького - зразкового будівничого державної структури України, яку В.Липинський пов'язував лише з ідеєю гетьманства, відкидаючи шлях демократичної республіки. В.Липинський провідною верствою суспільства вважав у кожний історичний період аристократію (еліту). В давньоруські часи - це князь та дружина, в польсько-литовський - українська шляхта, в XVII ст. , під час занепаду шляхти та її полонізації роль аристократії перебирають козацтво і частина старої шляхти, що відмежувалась від покатоличеної собратії; у XVIII -XX ст. -нащадки русифікованої та полонізованої шляхти, заможне селянство і, частково, інтелігенція, Слід мати на увазі, що аристократія для Липинського - активний, організовуючий елемент у кожній нації. Україна, на його думку, тому й втратила свою незалежність, що провідна верства її була поступово залучена до польського та російського державних організмів.
У науковій спадщині С.Томашівського з української історії середини XVII ст. помітна зміна підходу до висвітлення історичного процесу: від наслідування традицій української народницької історіографії до дослідження державницьких традицій.
Загалом консервативно-державницька концепція С.Томашівського базувалася на чотирьох основних ідеях: 1) особлива роль Галичини та греко-католицької церкви в майбутньому державному творенні України; 2)український консерватизм; 3) об'єднуюча національна ідея; 4) європеїзація українського руху з опорою на власні (особливо в Галичині) традиції.
Т. вважав, що Галичина запозичила від Заходу все необхідне, у тому числі греко-католицьку церкву та культуру Натомість запровадження християнства у його східній формі прирекло Україну на довготривалу інтелектуальну стагнацію та вивело її з числа повноцінних членів загальноєвропейської спільноти. Т. був переконаний, що лише західноукраїнські землі зуміли зберегти за всіх історичних катаклізмів "український дух" саме завдяки своїй близькості до Заходу, опорі на українську греко-католицьку церкву і пам'яті про давні традиції української державності, витоки яких сягають Галицько-Волинської Русі. Головну роль у цій триєдиній опорі української державності він відводив греко-католицькій церкві, яка відкрила українцям Галичини доступ до надбань західної цивілізації.
Т. вбачав у Галичині своєрідного посередника між Сходом та Заходом. А отже, саме вона завдяки церковній унії з Римом і своїй західноєвропейській сутності повинна стати в майбутньому взірцем політичних свобод для вихованого на візантійських принципах населення Східної України.