- •3. Історіографічний факт
- •4. Сучасні іст. Концепції укр. Вчених та узагальнення в них досягнень світової іст.Науки…
- •5. «Літописний період» 11-13 ст.
- •6. Галицько - волинський літопис
- •7. Історичні твори сусідніх україні земель 11-13 ст.
- •10. Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.
- •11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)
- •13. Українська національна традиція в густинському літóписі
- •14. Регіональні літописи першої половини 17 ст.
- •15. Історія боротьби укр.Козацтва з туреччиною, кримом і польщею у мемуарах першій половині 17 ст.
- •16. Мемуари 16-17 ст. Як своєрідний вид історичної літератури.
- •18. «Хроніка з літописців стародавніх» феодосія сафоновича.
- •19. Козацькі літописи
- •20. Історія хмельниччини у творах граб’янки і величка.
- •21. Історичні хроніки і реєстри першої половини 18 ст.
- •22. Козацько-старшинські автономістичні ідеї в історичних творах другої половини 18 ст.
- •23. Відображення історії запоріжжя в другій пол. 18 ст.
- •25. Проблеми історії україни в мемуарній літературі 18 ст.
- •26. Українська археографія в останній третині 18 – першій половині 19 ст.
- •27. Галицька історіографія історії україни (кін. 18 – поч. 19 ст.)
- •29. Історична концепція зубрицького.
- •30. Націон. Ідея та її бачення в творчості «руської трійці»
- •31. Бантиш-Каменський та «Історія Малої Росії»
- •32. Історичні дослідження я.М.Марковича та о.М.Марковича.
- •33. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •34. Опрацювання і видання о. Бодянським праць з укр. Історії. Власні істор. Твори.
- •35. Історія Запоріжжя та Слобідської України у творах і. І. Срезневського.
- •36. "Історія Русів".
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •39. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •41. Етнографічні та літературні роботи п.Куліша початк. Періоду творчості.
- •42. Історія козацтва, міщанства та шляхетського стану у творах Куліша.
- •44. Галицька історіографія історії України другої пол. Хіх ст..
- •45. Історична концепція в.Антоновича.
- •46. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •47. Вплив м. Драгоманова на розвиток укр. Іст. Думки.
- •48 Історичні праці о. Лазаревського.
- •51. Діяльність нтш у Львові.
- •52. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •53. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •54. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •55. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •56. М.Грушевський – дослідник історії кр.
- •57. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •58. Погляди Грушев. На укр. Іст. Хіх-хх ст
- •61. Дослідж. Іст.Укр. В заруб. Історіографії хіх -п.Трет.Хх ст.
- •62. Державницький напрямок в укр..Історіогр.
- •63. Історичні погляди в. Липинського.
- •64. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •65. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •67. Діяльність вуан.
- •68. Матвій Яворський та його школа.
- •69. Дмитро Іванович Багалій.
- •71. Українська історіографія у західній україні в 20-30 – ті рр.
- •72. Істор. Твори і. Крип’якевича.
- •73. Історія україни у післявоєнний період (40-60-ті рр.)
- •74. Радянська історіографія історії україни у 70-80-х рр.
- •76. Історична наука в україні на рубежі 80-90-х рр.
- •77. Новітні дослідження історії україни у наукових та навчальних інститутах львова.
- •78. Дослідження історії україни емігрантськими вченими у 20-30р
- •79. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
- •80. Сучасні дослідження історії україни зарубіжними вченими.
23. Відображення історії запоріжжя в другій пол. 18 ст.
Особливе місце в історичній літературі України XVIII ст. займає історія Запоріжжя. Найбільш узагальнюючою працею, яка лягла в основу дальших історичних творів про Запоріжжя, була "Історія про козаків запорізьких", складена 1740 р. офіцером, який служив у царській армії на півдні України, князем С.І.Мишецьким. Цією книгою читачі користувались в рукописах, аж поки вона не була надрукована в 40-ч рр. XIX ст. О.Бодянським.
Твір Мишецького ліг також в основу праці О. І. Рігельмана — "Літописне повіствування про Малоросію, її народ і козаків". Книга Рігельмана ілюстроване зображенням українців різних станів — гетьмана Богдана Хмельницького. полковника, сотника, козаків, шляхтича, шляхтянки, знатних панів, простих селян тощо. У додатках вміщено також дві карти — одну періоду роздробленості Русі на удільні князівства, а другу — України і сусідніх з нею земель кінця XVIII ст. Наприкінці книги Рігельман подав короткі свідчення про слобідсько-українські козацькі полки та про козаків донських, уральських, кубанських і терських. Запорожців він вважає найдавнішими з усіх козаків, історію яких він описує. Власної оригінальної концепції в погляді на історію українського козацтва Рігельман не створив.
Дворянські історики кінця XVIII ст., серед них і А.Ф.Шафонський, були вороже настроєні до історії Запоріжжя і козацкого устрою. У роботі "Черниговского наместничества топографическое описание" Шафонський виявляє вороже ставлення до запорізького козацтва і прагне ідейно обгрунтувати знищення Катериною II Січі. Весь його твір пройнятий намаганням виправдати реакційну кріпосницьку і національно-колоніальну політику царизму в Україні.
Історична література XVIII ст. подає багаті матеріали про минуле України, особливо з історії формування і розвитку козацтва. На тлі історичних концепцій даного періоду видно як тодішня історіографія оцінювала найважливіші віхи в житті українського народу, яким був рівень розвитку історичної думки і в якій мірі в сфері історичних знань побутували козацькі традиції. Пам'ятки української історіографії XVIII сг. показують нам загальне сприйняття епохи тодішньою інтелігенцією, а також доповнюють наші знання про історію посполитих, козаків, міщан та інших верств і станів українського етносу.
25. Проблеми історії україни в мемуарній літературі 18 ст.
Мемуарна література має допоміжне значення, її особливість – автори аналізують сучасність.
Для 18 ст. найбільш яскрававими мемуарами є щоденники М. Ханенка (ген.хорунжого) і Якова Марковича (ген.підскарбій). У них зафіксовані важливі явища соціально-економічного життя козацької старшини часів зміцнення кріпосництва на Україні, занепаду ролі і значення козацтва, закріпачення селянства і перетворення старшини в шляхетсько-дворянський стан.
М.Ханенко пох. з козацького роду, що висунувся на 1-ий план у середині 17 ст. 1710 р. поч. військ. службу, 1717 р. переведений у ген. Канцелярію, був близьким до Скоропадського і Полуботка, перебував в ув’язненні, був звільнений після смерті Петра І.
«Даріуш» Ханенка помітив і опублікував О. Бодянський. Перевидав разом з власними коментарями – О. Лазаревський. Тут розглядаються елементи політики козацької верхівки, щоденного побуту, настроїв старшини.
Січень 1722 – поч. липня – записи щоденні, це пов’язано з останніми днями життя Скоропадського і його похованням.
1723-1753 рр. – записи не щоденні, активно і регулярно занотовував події після свого звільнення.
Дослідники вважають, що «Даріуш» Ханенка варто поділити на 2-і частини: до 1723 р. - «Даріуш» і після 1723 р. «Щоденник».
Я́ків Андрі́йович Марке́вич (1696 — 1770), — український письменник-мемуарист, державний діяч гетьманщини. Один з найосвіченіших людей свого часу.
Найвизначнішим твором Якова Маркевича є його «Діяріуш» («Щоденник»), що охоплює 1717—1767 рр. й містить матеріал для політичної, соціально-економічної й культурно-побутової історії Гетьманщини.
В спадщину Якову Андрійовичу дісталася Полуботкова «Хроніка» — літопис подій в Україні. Яків узявся її продовжувати. А потім аж до 1767 року веде і власний щоденник. Події, описані ним у Ромнах, Глухові, Сварковому — десять великих томів — становлять неоціненний матеріал для дослідників історії не лише Сумщини, а й усієї України.
Спроби видати щоденники Марковича робилися тричі: О. Марковичем, О. Лазаревським та В. Модзалевським. Однак значна частина так i залишилась неопублікованою (як, до речі, й переважна більшість творів Якова Андрійовича). Деякі рукописи цього талановитого письменника й перекладача вже втрачено.
Петро Апостол вів щоденник від травня 1725 р. до травня 1727 р.. Цей щоденник знаходився в приватній колекції родини Судієнків до 1794 р. Він написаний франц. мовою. Переклав і опублікував його Лазаревський.
Після еміграції свій щоденник вів і Пилип Орлик (« Щоденник подорожній, котрий я зачав року 1720, місяця октябр, дня 10»). Тут він аналізує еміграцію у Швеції, Тюрингії, Празі, спілкування з польс., молдавськими і салонікійськими діячами. Цей док. Вимагає нового прочитання і вивчення, закінчується подіями 1732 р., детально описує середовище і прагнення емігрантів.