Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Источниковедение.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
01.09.2019
Размер:
605.18 Кб
Скачать

32. Історичні дослідження я.М.Марковича та о.М.Марковича.

Маркевич Яків Михайлович (Маркович) (1776-1804) — історик, етнограф i фольклорист. Служив у колегії закордонних справ у Петербурзі. В 1798 році видав у Петербурзі першу частину праці фундаментальноі праці «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях», що мала значний вплив на розвиток національної свідомості серед тогочасного українського громадянства. У праці містяться відомості про побут, фольклор, господарство, державно-політичний устрій Гетьманщини, природу та історію України. Праця залишилась незавершеною, оскільки автор з невідомих обставин наклав на себе руки. Книга мала надзвичайний вплив на національно свідоме українство.

Олександр М. Маркевич був люди¬ною дуже освіченою, постійно займався цілеспрямованою розумовою та практичною діяльністю. У 1807 р. він займав посаду Черні¬гівського губернського регістратора, у 1820 р. О. Маркевича було призначено Глухівським повітовим суддею, а у 1826 р. його було обрано Глухівським маршалком дворянства. Суспільну працю О.Маркович поєднував з літературною діяльністю. Багато років він веде щоденник «Смеси или записи ежедневные», де відбивається критичний погляд автора на суспільство, в якому він живе, на літе¬ратуру, яку він постійно читає. З цих записок ми дізнаємось про ро¬динне коло Маркевичів, про стосунки між родичами. О. М. Маркович видав двома томами щоденник свого діда, публікував та¬кож особисті архівні документи, які за своїм змістом, доповнюють «Дневые записки малороссийского генерального подскарбия Якова Маркевича». Серед небагатьох друкованих праць О. М. Маркевича - «Историческая и статистическая записка о дворянском сословии її дворянских имуществах в Черниговской губернии». О. Лазаревський припускає, що О. М. Маркевич готував «Описание Малороссии», до якого б увійшли статистичні дані про Україну, опис її звичаїв. Ла¬заревський також повідомляє, що О. М. Маркевич мав на меті опи¬сати економічну та політичну історію України. Тематика руко¬писних творів О. М. Маркевича досить різноманітна: це історичні, етнографічні, літературно-критичні нариси, праці з агрономічної справи тощо.

33. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.

Микола Маркевич (1804-1860) народився в селі Дунайцях Глухівського повіту на Чернігівщині. Протягом 1842-43 рр. Маркевич публікує у Москві велику історичну працю під назвою "История Малороссии". Вона складається з п'яти томів (два томи - тексти, а три наступні -примітки, описи джерел тощо).

"Історія Малоросії" побачила світ в період миколаївського деспотичного правління з його теорією офіційної народності, проповіддю вірнопідданства і смиренності. Зрозуміло, що через сувору цензуру Маркевич не міг відверто висловлювати свої думки, але й те, що він сказав, ставить його в шеренги прогресивних діячів українського народу.

В "Історії Малоросії" М.Маркевича чітко виступає власна концепція в поглядах на українську історію, яку можна з позицій сьогодення назвати національно-патріотичною. Маркевич перший в українській історіографії ще в кінці 30-х рр. XIX ст. поставив за мету створити і опублікувати цілісну історію України з найдавніших, часів до кінця ХУШст.

Найдавнішу історію України Маркевич подає як самостійний процес. У викладі давньої історії України Маркевич лише між іншим згадує про єдиноплемішність південних і північних русів. До того ж, останніх він називає "молодшими братами". Свій погляд на великоросів як на молодших братів українців Маркевич розвинув у досить струнку концепцію. Поділ єдиноплемінної Русі, на погляд Маркевича, відбувався з часів, коли після смерті Володимира Святославовича почалися міжусобиці й половецькі спустошення.

Подальший історичний процес Маркевич розглядає всупереч тодішній російській історіографії, для якої історія України була лише частинкою загальноросійської. У Маркевича вся історія України - від давніх часів, потім у складі Литви і Польщі, а пізніше, з середини XVII ст. , у межах Російської держави - становить самостійний безперервний історичний розвиток українського народу.

Другий період в історії України (1500-1592) Маркевич пов'язує з иочатками гетьманства та з виникненням і діяльністю українського козацтва. Історію козацтва Маркевич розглядає в органічному зв'язку з історією українського народу. Думки Маркевича про козацтво засвідчують його прогресивну суспільно-політичну позицію, яка дозволила йому висловити цілу низку новаторських і демократичних положень. Водночас це один з перших в українській історіографії прикладів становлення науково-критичного методу.

Період від початків церковної унії до Богдана Хмельницького (1592-1646) спеціально виділений Маркевичем у самостійний розділ. Тут детально і з великим патріотизмом висвітлені героїчні битви й кровопролитні бої під керівництвом С.Наливайка, Д.Трясила, П.ГІавлюка, Я.Острянина та інших козацьких ватажків.

Національно-визвольній боротьбі українського народу на чолі з Б.Хмельницьким Маркевич відвів центральне місце в "Історії Малоросії", назвавши цей розділ "Малоросія від поголовного повстання до смерті Хмельницького (1648-1657). Важливою проблемою, що привернула увагу історика, була державна, дипломатична і національна політика, яку здійснював Хмельницький на території України. Маркевич підкреслює, що Хмельницький очолив боротьбу українського народу проти Польщі не з образ.

Останній розділ "Історії Малоросії" присвячено повстанню 1768 р. на Правобережній Україні під проводом М.Залізняка та Ґонти. Слід підкреслити, що Маркевич був першим істориком Коліївщини, саме він опублікував про цю подію документальні матеріали, виявив справжню мужність, включивши їх в "Історію Малоросії" вже після того, як книга пройшла цензуру.

Гайдамацький рух він характеризує як боротьбу народних мас не тільки проти релігійного, а й проти соціального гніту. Основну причину повстання Маркевич вбачав у гнобленні народу польською шляхтою і вважав гайдамаків "визволителями народу від магнатів". При цьому він підкреслив велику популярність керівників повстання і його масовість. "

Виклад "Історії Малоросії" Маркевич закінчив 1793 р., тобто другим поділом Польщі. Твір Маркевича насичений суперечливими оцінками, але з іншого боку перед нами постає історик - справжній патріот, який глибоко співчував боротьбі українців за волю і незалежність. Маркевич прагне якомога повніше відтворити масові народні рухи, використовуючи при цьому цілі пласти документальних джерел. "Історія Малоросії" Маркевича викликала інтерес широкого кола українських істориків та читачів. Чимало елементів історичної схеми Маркевича, розвинуті в подальшій українській історіографії, сприяли розробці її важливих проблем.