16.2. Типологія політичних еліт

У науковій літературі існує багато типологій політичних еліт, в основі визначення яких є різні ознаки і дослідницькі підходи. Серед них можна виділити три основні групи типологій. У першій розрізняють еліту крові або аристократію: еліту знань, компетенції або меритократію; правлячу, що безпосередньо володіє державною владою та опозиційну (контреліту). Сюди ж варто віднести класифікацію, побудовану відповідно До основних сфер життєдіяльності суспільства. Це - політична, економічна, соціальна, культурна і релігійна еліти. В демократичному режимі правляча еліта поділяється на відкриту та закриту. Відкрита рекрутується з різних соціальних груп. Закрита відтворюється з власного середовища. Характер формування та критерії добору мають відмінності.

Друга група типологій політичних еліт включає традиційні еліти, сучасні, вищі, середні, маргінальні та адміністративні (П.Шаран). Влада традиційних еліт спирається на історично сталі в суспільстві культурні цінності. Наприклад: на релігію, традиції, звичаї і т.ін. До сучасних еліт відносяться чиновники або бюрократи, політичні лідери, бізнесмени, представники наукових кіл, технократи. Типологія політичних еліт визначається за доступом до влади, за результатами, за стилем правління (схема Зі).

Представники вищих еліт займають важливі посади в системі прийняття політичних рішень. їхня чисельність в урядових структурах, у політичних партіях, як правило, складає 100-200 чоловік. У демократичних країнах західного типу, таких як США, Англія, Франція, Німеччина, представників вищої еліти на кожний мільйон жителів складає приблизно 50 чоловік. У США в коло вищої еліти входить приблизно 10 тис. чоловік. Серед .вищої еліти часто виділяють ядро, що характеризується особливою інтенсивністю комунікацій і взаємодії, воно нараховує 200-400 чоловік.

Середні еліти виділяються за трьома критеріями: прибутками, професійним статусу та освітнім рівнем. Особи, у яких відсутні два або один із цих критеріїв середніх еліт, складають маргінальні верстви суспільства.

Адміністративні еліти - це вищі представники державних службовців, міністерств, департаментів, комітетів і т.ін. У особливу групу Шаран виділяє правлячу еліту. Він вважає, що в кожному суспільстві існує і повинна існувати нечисленна група людей, що приймає найважливіші політичні рішення й управляє більшістю. Ця група і складає правлячу еліту, що володіє загальними рисами: груповою свідомістю, згуртованістю і змо-_вою. Ці якості дозволяють правлячій еліті утримувати владу й управляти суспільством.

Варто зауважити, що важливою умовою стабільності та ефективної діяльності політичної еліти є висока якість виконавчої влади. Виконавчий механізм влади на Заході отримав назву істеблішмент. Формуванню цієї структури влади приділяється особлива увага в будь-якій державі. Президенти та інші лідери виконавчої влади прагнуть підібрати собі гарну і надійну команду. І від того, наскільки це буде професійно зроблено, залежить політична доля правителів, тривалість їхнього політичного життя.

Третю групу типологій еліт складають чотири покоління радянської політичної еліти, що відрізнялися між собою програмами і методами своєї діяльності (А.Авторханов, М.Вослен-ський). Перше покоління - це "ленінська гвардія". Для неї пріоритетною була ідея світової пролетарської революції. Друге покоління політичної еліти радянського суспільства - це сталі-ністи. На перший план у діяльності цієї політичної еліти виходила імперська ідея, зміцнення і розширення радянської держави, перетворення її в супердержаву

Третє покоління - хрущовці і брежнєвці. У центрі їхньої уваги була ленінська ідея загибелі світового капіталізму і перемога у всесвітньому масштабі комунізму. Вони почали спробу "олюднити" репресивну комуністичну систему. Однак, діючи тими ж більшовицькими методами, ані хрущовці, ані брежнєвці так і не змогли внести істотних змін у соціалістичну систему організації громадського життя.

Четверте, останнє покоління радянської політичної еліти -це горбачовці. Вони спробували модернізувати, обновити і спасти неефективну соціалістичну систему, що розпадалася, збе-рігши при цьому радянську імперію. Але ці задачі заздалегідь були приречені на провал, їх не можна було вирішити старими методами і способами діяльності у величезній імперській державі.

Тому процес перебудови незабаром вийшов з-під контролю правлячої еліти, набув стихійного і руйнівного характеру. Народи, що були насильно об'єднані в Радянський Союз, оголосили про свій суверенітет і почали створювати власні держави. У результаті все це привело до краху правлячої радянської еліти_; До влади в суверенних державах прийшли нові політичні еліти. На перший план у їхній діяльності висунулася національна ідея, в основі якої лежать економічні, політичні, соціальні і духовні інтереси народу.