13.3 Ідеологія як специфічний елемент політичної свідомості

Важливим компонентом політичної свідомості виступає політична ідеологія. У науковій літературі існують різні дефініції цього поняття. У ліберально-консервативних теоріях частіше усього зустрічаються трактування поняття ідеології, у яких на перший план виходять явища ірраціонального і психологічного порядку. Так, німецький політолог К.Дойч ідеологію визначає як сукупність уявлень людей про світ, які зменшують турбуючі і нерідко "хворобливі" когнитивні дисонанси в їхній свідомості. Політологи марксистського напрямку ідеологію визначають як сукупність систематизованих ідей, поглядів, принципів і теорій, що відображають політичну дійсність із позицій певних суб'єктів політики (держави, партії, соціальні групи, громадські об'єднання, політичні лідери). Не будемо тут вступати в семантично-дефінітивні дискусії, а зосередимо свою увагу на питанні сутності і специфіки ідеології як самостійної форми суспільної свідомості.

Політична ідеологія, як і інші форми суспільної свідомості, формується в процесі тривалого суспільно-історичного розвитку. На певному етапі становлення політичного суспільства з'являються погляди, що відображають суспільне буття і позицію певних соціальних груп. Ідеологією стає та частина суспільної політичної свідомості, що служить задоволенню не загальних, а часткових і групових інтересів. З ідеологією ми маємо справу тоді, коли ті або інші ідеї, положення, теорії різних форм суспільної свідомості сприймаються конкретними соціальними суб'єктами і стають керівництвом до дії в їх практичній політичній діяльності. Ідеологія має певні рівні реалізації: теоретико-конце-птуальний, програмно-політичний, практичний. Політична ідеологія не виникає стихійно, вона створюється ідеологами на основі політичних, філософських теорій. Кожний суб'єкт політики виробляє свою систему політичних ідей, що відображають його потреби, інтереси і становище в суспільстві. При цьому, у своєму змісті ідеологія концентрує найбільш важливі проблеми, що вирішують цілі і задачі суб'єкта політичної діяльності, пов'язані з завоюванням політичної влади і розвитком політичної системи суспільства. В науковій літературі визначається співвідношення ідеології та політики.

У силу всього цього ідеологія є необхідним елементом політичного життя будь-якого суспільства. Тому бажання, які час від часу виникають в тих або інших політиків "знищити" ідеологію та "деідеологізувати " суспільство - не більш ніж утопія.

Мова тільки може йти про обмежен ня прагнення певної політичної сили нав'язати суспільству одну, нехай навіть "справді наукову" і "єдино вірну" ідеологію або про заборону реакційної ідеології, наприклад, фашистської.

У цьому зв'язку важливо зауважити, що автори і прихильники концепції "деідеологізації " у суперечках зі своїми опонентами нерідко посилаються на негативне використання термінів "ідеологія" та "ідеологізація" марксистами. Дійсно, К.Маркс і Ф.Енгельс уживали ці поняття й у негативному змісті. "Ідеологія,- писав Енгельс,- це процес, що здійснює мислитель, хоча і зі свідомістю, але з свідомістю помилковою". Але що мали на увазі класики марксизму, визначаючи ідеологію як "помилкову свідомість"?

Насамперед вони мали на увазі схоластичне розуміння питання про походження і сутність політичних ідей, відірваних * від реальної соціальної дійсності. Маркс і Енгельс використо-^: вували поняття ідеології як "помилкової свідомості" для критики < ненаукових ідеологій, що представляли помилкову теорію суспільного розвитку. Такою вони вважали, зокрема, буржуазно-ліберальну ідеологію, призначену для "обману широких народних^; мас". У той же час наукові ідеології, що вірно відображають-об'єктивну реальність, вони вважали потрібними для суспільства. Отже, негативну характеристику основоположниками марксизму однієї ідеології в якості "помилкової свідомості" неправомірно екстраполювати на ідеологію в цілому.

Таким чином, політична ідеологія відрізняється партикуляр- • ністю, усталеністю та історичною мінливістю. Вона партикулярна тією мірою, якою виражає специфічні інтереси окремих соціальних груп, і всезагальна, тому що виходить за межі цих інтересів. З одного боку, ідеологія є "істиною свого часу", з іншого боку - містить елементи сталих досягнень людського пізнання. Політична ідеологія, відображаючи зміст певних історичних епох, має відносну релятивізовану цінність.

У структурі політичної ідеології можна виділити три основні елементи. Перший - образ політичної дійсності. В основному він включає соціальні проблеми, але може також включати природні аспекти, наприклад, вводячи в концепцію громадського життя біологічну інтепретацію "боротьби за існування" тощо. Такі образи відображають реальну дійсність, а зазначене вище розходження інтересів відбивається в суспільній свідомості і служить стимулом для створення образу дійсності через призму становища даної соціальної групи. Одночасно цей образ творить бажану дійсність, представляючи ідеальний стан суспільних відносин з погляду інтересів даної групи.

На чому ж базується образ політичної дійсності? Насамперед на світогляді, що являє собою загальний філософський образ світу, сукупність гуманістичних (іноді антигуманістичних) ідеалів. Образ політичної дійсності відображає середовище даної групи в цілому й одночасно включає судження про сенс життя, значення і призначення окремого індивіда.

Наступна основа ідеального образу дійсності - наука. Ми говоримо про наукову ідеологію, якщо вона містить погляди, що відповідають об'єктивній дійсності. Цілком очевидно, що відзначені дві основи політичної ідеології взаємодіють і взаємодоповнюють одна одній.

Світогляд і наука обумовлюють ефективність політичної ідеології і політичних дій, заснованих на них. Для того, щоб політична діяльність призводила до поставленої мети, необхідне знання відповідних законів розвитку природи і суспільства. Потрібно також чітко визначити ідеологічні цілі відповідно до даних законів, цілі, що досяжні при знанні цих законів у політичній діяльності, а також за допомогою засобів, якими ми володіємо.

Другий елемент політичної ідеології - аксіологічний. Він лежить в основі оцінки, структуризації та ієрархізації образу існуючої дійсності і транспозиції його в ідеальний образ створеної Дійсності. Для аксіологічної системи важливий історико-філо-софський аспект, що виражає оціночний погляд людини на зміст громадського життя.

Третій елемент політичної ідеології - практичні рекомендації. Вони надають руху і спрямовують дії, здійснювані в інтересах групи, які є носієм даної ідеології. Цей елемент виводиться з визначених вище компонентів і утворює необхідне доповнен ня, що констатуює активність суспільного буття і доповнює ді алектику буття і свідомості.

У науковій літературі існують різні класифікації політичних ідеологій. За класовою ознакою, тобто інтересам якого класу служить ідеологія, виділяють ідеологію буржуазії, робітничого класу, панівного і підкореного класу. З погляду характеру впливу ідеології на суспільні процеси розрізняють прогресивні і реакційні ідеології. Користуючись критерієм соціальної основи ідеології, можна виділити класову, групову, державну ідеології. За масштабами дії - виділяють загальнолюдські, регіональні, локальні ідеології. За наявністю або відсутністю в політичній ідеології сакральних елементів - на релігійні і світські. На основі логічності розрізняють раціональні й ірраціональні ідеології. У залежності від того, кому адресовані - бувають універсальні і партикулярні ідеології.

Таким чином, політична свідомість і політична ідеологія тісно взаємозалежні і взаємообумовлені. Вони складаються історично на основі конкретної системи соціально-економічних, політичних і соціально-психологічних відносин суспільства. Політична свідомість і політична ідеологія є джерелом формування політичних доктрин, програм, цілей і задач діяльності всіх суб'єктів політики.