Рекомендована література

1. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устойчивость. - М., 1996.

2. Бокщанин Ч., Губерский С. Политические системы стран Западной Европы: Серия 1. Институт президенства Итальянской Республики. - К., 2000.

3. Бокщанин Ч., Губерский С, Кирилюк Ф. Политическая система стран Западной Европы: Серия 2 Институт президенства V Французской Pecпублики. - К., 2000.

4. Борисов В.К. Теоря политических систем.- М., 1991.

5. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный левиафан: очерки политической социологии капитализма.- М., 1985.

6. Каменская Г.В., Радионов А.Н. Политические системы современности-учеб. пособие.- М., 1994.

7. Конституція України.- К., 1996.

8. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку.- К., 1998.

9. Рудич Ф.М. Політологія. Курс лекцій.- К., 2000.

10. Селезнев Л.И. Политические системы современности: сравнительный анализ.- С.-Петербург 1995.

11. Тихомиров СИ. Основные направления развития современных политических систем.- Севастополь., 1999.

12. Формирование политической системы России. - М., 1996.

13. Шаповал В.Н. Зарубіжний парламентаризм. - К., 1993.

14. Шаповал. В.Н. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз.-К., 1995.

Тема 9 Держава як головна інституція політичної системи

9.1. Походження держави, їі сутність та функції

9.2. Форми державного правління і державного устрою

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Логіка розкриття першого питання вимагає, насамперед, з'ясувати, що розуміється під поняттям "держава", охарактеризувати прикметні особливості теорій походження та сутності держави, окреслити її найголовніші функції. Проблема визначення данного поняття міститься не лише у складності чіткого окреслення суто державних (несоціальних, юридичних чи політичних) феноменів, але і в історичній мінливості форм суспільного співжиття, зокрема і державних форм. Тож, похарактеризувати "державу" сутнісно можна лише вичленувавши інваріантні складники за всіх історичних форм державності й на підставі аналізу теорій походження держави.

З'ясувавши ж сутнісно-понятійні аспекти "держави" варто перейти до аналізу історично-конкретних ЇЇ форм (за усталеною схемою) - форм державного правління та державного устрою.

9.1. Походження держави, її сутність та функції

До визначення поняття "держави" існує, принаймні, два підходи, які фіксують різні аспекти державності: її публічний або інституціональний сенс. У першому випадку "держава" постає як спосіб організованості й згуртованості індивідів навколо спільного, універсально значимого інтересу. Держава тут асоціюється із усім суспільством, від імені якого приймаються владні рішення і виконання яких стосується усього суспільства. За приклад інституціонального визначення держави може правити хоча б дефініція, дана Е.Ґіденсом: "політичний апарат уряду (такі інституції, як парламент або конгрес разом з цивільними службовцями), який керує певною територією, а її повноваження підперті юридичною системою та здатністю застосувати військову силу для втілення своєї політики". Ці два підходи не є взаємозаперечуваними, оскільки перший вимушений погодитися із необхідністю інститутуалізації суспільного інтересу в системі державних та політичних закладів. Тоді як другий визнає "тілом" своїх інституціональних конструювань народ і його політичну волю до підпорядкованого легітимованим інституціям організованого співжиття.

Найкоректнішим способом визначення сутності держави буде охарактеризувати її через сукупність складників або засад існування державності. Таким мінімальним засновком держави є триєдність народу, влади і території, де кожен з елементів має рівносильну іншим двом, але не самодостаню вартість (схема 16). Цей мінімальний засновок потребує доповнення ще, принаймні, двома компонентами: суверенітет і єдина мова та самоназва. Поєднання народу, влади і території може утворити політичну одиницю федеративного статусу і лише ознаки суверенітету свідчитимуть про статус державний. Суверенітет означає право держави (її уряду) бути суддею в останній інстанції свого інтересу й своїх дій на території, чітко окресленої своїми кордонами. Спільна мова та самоназва є особливо актуальною вимогою для багатонаціональних держав федеративного устрою.

Єдиного погляду також не існує і щодо проблеми походження держави. З широкого спектру політичних теорій, присвячених цій проблемі, зупинимося на основних: патріархальна, органічна, конвенціональна та теорія насильства.

Патріархальна теорія, що веде свій відлік від тверджень Аристотеля про природу держави, вважає шлях простого фізичного розростання сім'ї схемою виникнення держави. Держава є кінцевою ланкою розвитку сім'ї у рід і плем'я. Відповідно природною формою політичної влади є монархія, як аналог батьківської влади в сім'ї.

Органічна теорія найширше була розроблена Спенсером. Суть її полягає у проведенні аналогії між тілом держави та живим організмом. "Суспільства, як і живі тіла, починаються як зародки - виникають із мас, дуже малих порівняно з масами, яких вони у підсумку досягають" (Спенсер). А з розвитком суспільств його частини стають не схожими і відбувається нарощення структур за рахунок зростаючої диференціації суспільних та професійних ролей і функцій.

Конвенціональна (договірна) теорія має найчисельнішу ав-диторію розробників та апологетів. Держава виникає в результаті укладеної поміж людьми угоди, на яку вони пристають з міркувань власної безпеки, прагнучи подолати стан "війни всіх_ проти всіх" (Т.Гобс) чи з міркувань втілення розумної форми! суспільного устрою, що відбивав би досконалу людську природу (Ж.-Ж.Русо).

Теорії насильства (Л.Гумплович) пояснюють походження держави необхідністю вироблення таких політичних інституцій (апарату примусу), які б дозволяли утримувати переможцям владу над переможеними племенами. Класову теорію походження держави (Ф.Енгельс) можна розглядати як одну із версій теорії насильства. Держава розвивається як організація правлячого класу, що для захисту своїх "приватно класових" інтересів використовує монополію на фізичне насильство.

У державі, як у певний спосіб упорядкованому суспільстві, є значна кількість обов'язків і щодо окремого громадянина, і щодо суспільства в цілому. Дані обов'язки упорядковуються у відповідності до функціонально-ролевого розподілу. Функції держави заведено поділяти на внутрішні та зовнішні. Внутрішні функції мають три широкі напрямки: законодавчий, адміністративний (виконавчий) та судовий. Не менш важливі також і політична (ідеологічна), культурно-освітня, соціально-економічна та поліційні функції, які не вписуються в межі одного з напрямків, а швидше є зв'язковою мережею поміж ними. Зовнішні функції зосереджуються в налагодженні міждержавних відносин, забезпеченні системи захисту державних кордонів, суверенітету та цілісності держави.