Методичні матеріали

До курсу: Сучасний український літературний процес

Для груп: Ін–24, Ін–25, Ін–26, ІН–27, Ін–28, Ін–29

Викладач: Г.М. Білик

Полтава

2008–2009 н.р.

І. Поезія Тексти для ознайомлення та вивчення напам’ять

1.Група «ЛуГоСад»

Іван Лучук

Сонетій

Сон тети тоне там за темним ставом.

Сонети стогнуть вам задармо, марно.

Совіти стягнуть нам ремінник карно.

Селера пахне трохи ніби лавром.

Себе самого сам своїм правом

Скришу, спалю, змету. Це гарно.

Сердець літа великий гурт попарно,

Та навсібіч вони чкурнуть небавом.

Забава вабить баобаба рада.

Халупа лупить дахом раптом.

Погода годить іноді городам.

Насправді рада нам – порада чи парада?

Та що це я заходжусь над сатрапом.

Голубчики, найкраще – це погорда.

Раптом

У круговерті, нуртуванні, вирі

Безперестанку крутишся, летиш.

Уламки спокою і бризки грищ –

То мерехтливі сателіти щирі.

Та часом чорторий стихає в мирі

І терпне вмить, не звиклий до затиш.

Тоді уламки, бризки всі облиш –

Нехай на певний час летять у вирій.

Все застигає тільки ради того,

Щоб ти поцінував рухому мить

Тісного часу, – хай він весь скипить

У пестощах. Щоби ти знав, як много…

Сонетій до волі (хміль)

Коли заволодіє нами хміль –

Не той банал в значінні переноснім,

Але етер, що лучить з нами космос –

Одної замість маєм сотні Віль.

Вони зривають наглу заметіль,

Туманом росяним спадають млосно,

Бринять оазами у спеку гостру,

Буяють рясністю плодів і зіль.

Все вільне, божевільне і фривольне

Стає довільним, богорівним, бздурним.

Туман думок позначений амурним

Ізгущенням у дійство слабовольне.

Лише навзаєм не даруєм волі,

Щоб єдність нашу сп’яну не роздвоїть.

Знову

На тисячі вершків над рівним морем

Посеред гір у замку опустілім

В прострації, в жорстокому безвір’ї

Сиджу собі, заточений вже вкотре.

Колись мене таки самотність зборе –

Розтане екзистенція в ефірі,

Душа не схоче більше жити в тілі,

Залишиться лиш марево прозоре.

Та раптом відчуваю: це не все,

Ще володію я цілющим ліком,

Тепер я буду цілим чоловіком,

Мене ще гребінь хвилі піднесе.

Наснажує мене, рятує знову

Оте, що входить в мене через мову.

Запахи пустелі

Хто то здіймається в

пустині, неначе стовпи диму.

в кіптяві мірри й кадила, всіх

пахощів купецьких? 3,6

Здійнялась курява стовпами диму,

В пустелі я розгледіти не ладен,

Чи принесе у цю спекотну зиму

Мені вітрець мою кохану зриму.

Покіль не бачу, тільки чую запах –

На крилах вітрових і мирру, й ладан,

І пахощі купців – країн на мапах

Немає їхніх, – все в астральних лапах.

Нарешті виникає мила постать,

Сліди змітає помахом накидки.

Хоча й вгрузає у пісок по литки.

Та їй палкі бажання стежку мостять…

Несе в наплічнику свої пожитки.

Мене ж тим часом хтиві мрії млостять.

***

Постукала у двері тихо-тихо,

І я відкрив свої скрипучі двері,

Щоб ми могли піддатися химері,

Що налітає, наче наглий вихор.

Усе навкруг, немов німе, принишкло.

Ми як палкі відлюдники в печері,

Заживши у своїй копальній ері,

Навзаєм розкриваємось столико.

Як обуяє нас приплив ліричний,

Ключі знаходимо від всіх таїн,

Кохання триб тоді нам вадить звичний,

Ми прагнемо і змін, і перемін.

Апофеоз, зеніти, апогеї –

Амброзія для мене і для неї.

Назар Гончар

***

очі болять дивитися

та не темніють

у світлі рішень

які підтримую

згорблений

виконую

не перший

жаль не останній

концерт

для акордеона із фальцетом

коли стану струнко

(не смирно)

тоді рушимо

пліч-о-пліч

із рішеннями

які твердо

тримаються на ногах

На заріз

я був би буревісником

якби

тій бурі довіряв

а я собою заклопотаний

боюся

моїх ще не народжених дітей

чим більше голосів і голосінь і безголосся

голосувань

безголових

головувань

нерівно безправності

справжності-несправжності

громогласності

вправності-невправності

галасу-баламбалань

чим більше переслів’я-недослів’я

тим більше чуюся великим

невігласом нездарою нікче’

мою найбільшу мрію

нікому не відкрию

бо вже її нема

гай-гай

бо з ким то говорити:

найтяжча – перемога над собою

і я побитий-недобитий

лежу собою заклопотаний

гей хто там!

славте перепере

а я не можу

бо я собою заклопотаний

я поглинач вогню

я скавулю

коня я не сідлаю

нікого я не закликаю

в похід з полуно-о-очі

я заклопотаний собою:

чи встану – я?

чи гляну

на нинішнього переможця

так як нові ворота

на барана

заперті

Ода до ліжка, або колискова для себе

Ліжко моє –

моя поетична майстерня

ліжко моє –

мій найщиріший друг

Ліжко чиєсь –

do you sleep English?

ліжко чиєсь –

ѕchlafen Sie Deutsch?

Ліжко моє –

Ліжко моє українське

ліжко моє –

то мій вселюдський борг

Отакої

я – називний відмінок

родового

давальному належу

люблю знахідний

орудним

у місцевому

клично

***

чи ти бавиш мене чи нудиш

залежить від мене

чи ти любиш мене чи не любиш

залежить від тебе

чи мені на тому залежить

голосую за незалежність

Роман Садловський

Сонні сонця

усвідом рух триіпостасного сонця

навіть коли це видається вічністю

перетвори на вічність саме усвідомлення

свою планетарну знемогу

яка ніколи тобі самому не належала

спробуй упізнати серед трьох сонць

жодні ґрунтовні заперечення їхнього існування

тепер не заспокоять і не знищать віри

тут є власники ідей

бути тобі вільним серед них

пробач кожному все що не стосується життя

за тієї лише умови коли сам зазнав життя

стань одвертим перед обличчям землі

– стрічати тобі свої сонні сонця

на єдиному мінливо незмінному небі

з повіками хмар –

віками

з – поміж них обирають найбільш яскраве

щоб ніколи й поглядом не наблизитись

Кожен день

біля входу в небесні печери

вже на витоках цих лабіринтів

на мене чекає втрата

і рукою (літнього місяця)

зімне недописаний аркуш

а рука (зимового місяця)

не зможе відчути холоду

тільки гостре відчує мозок

ще й вітри стануть словами

кроками вже не зміряти

ні лабіринти ні ночі

на порозі – живе зім’яття

хліб і ніж – за порогом

Де я жив

там

не життя – тільки спроба

навколо – томи перестороги

а над ними

тверднуть кілька давніх заборон

тінь відбивається в тіні дзеркала

істотою

яка дивується що сонце не кидає тіні

і тому вона роздвоюється

одне шпурляє каменюкою в сонце

друге вже ніколи не побачить

тоді вони розмножуються

я за спробою нічого не побачив

там

Давно

мені вже не чекалось на тебе

тобі захотілось зробити мене перелітним птахом

приймав таке

тільки крила мої для того

навіть підняти важко

аж ось приходить істина блукань

переставляє нас місцями

прилітаю у твоє містечко

тільки тут

нарешті відчуваю себе перелітним птахом