Електронні бібліотеки: розробка концепції та їх організація за кордоном

Новий історичний етап розвитку суспільства кінця XX ст. доко­рінно вплинув на розвиток бібліотечної справи, яка стикнулася з низкою проблем, пов’язаних з трансформаційними перетвореннями в інформаційній сфері. Бажання подолати ці проблеми призвело до створення електронних бібліотек (ЕБ), які сьогодні стали незамінним атрибутом бібліотечної практики. ЕБ — це сукупність електронних ресурсів, організовуваних за бібліотечним принципом, тобто, на основі відомих правил і технологій традиційного бібліотекознавства, включаючи комплектування, обробку, систематизацію, предметизацію, зберігання, інші процеси і технології, зокрема створення каталогу і довідково-пошукового апарату [1].

Питання організації електронних бібліотек за кордоном досліджуються фахівцями протягом останніх двадцяти років. Однак у публікаціях ця тема відображена поверхово. Праці А. Антопольського, Б. Морганті, Н. Пелагеши, Ю. Хохлова, С. Цильхард, А. Земскова та ін. присвячені відображенню окремих питань організації ЕБ.

Змістове наповнення терміна «електронна бібліотека» є доволі суперечливим, тому дискусії з приводу його визначення точаться і дотепер. Основне завдання ЕБ — інтеграція інформаційних ресурсів і ефективна навігація в них. Як і традиційна, ЕБ має свою структуру, що включає компоненти та сервіси. Компонентна структура ЕБ виражає її функціональну частину, що відображається в сервісах, запропонованих бібліотекою. До сервісів ЕБ належать: реєстрація, аутентифікація, навігація по сайту, навігація по ресурсах, пошук інформаційних ресурсів, допомога користувачам, оперативна довідка, довідкова інформація та ін. Організація доступу до ЕБ ґрунтується на принципах доступності і відкритості, тому, як правило, доступ буває необмеженим (не потребує аутентифікації читача) та обмеженим, якщо документ захищений авторським правом [8].

Організація ЕБ за рубежем розпочалася у 80-і рр. ХХ ст. Робота зі створення ЕБ на сучасному етапі проводиться у двох напрямах: в рамках національного чи міжнародного масштабів, і в рамках окремих організацій. В рамках національних програм сьогодні функціонує більша половина ЕБ країн Європи та США. Досвід створення ЕБ окремими організаціями чи особами є особливо поширений в Росії, де практично кожна друга ЕБ — результат роботи певної приватної організації чи особи.

Однією з перших країн, що оголосили про створення національної електронної бібліотеки, стала Японія. У 1990-х рр. створювати ЕБ почали і США, зокрема, Бібліотека Конгресу. Починаючи з 1994 р. за ініціативою Національного агентства з аеронавтики та космічних досліджень (NASA) було розгорнуто дослідницьку програму Digital Libraries Initiative (DLI) для електронних бібліотек, на основі якої була створена Національна Електронна бібліотека і ЕБ «Пам’ять Америки». Створення електронних бібліотек в США стало прикладом для наслідування іншими країнами світу [5].

Велика частина електронних бібліотек створюється і розвивається в рамках академічних і дослідницьких організацій, до яких належать, перш за все, університети, оскільки саме університети і університетські бібліотеки здійснюють передові дослідження в галузі розробки ЕБ. Такий досвід особливо поширений в країнах Західної Європи та США. Як один із зразкових прикладів можна назвати «Центр електронного тексту» при Університеті Вірджинії, ЕБ «Персей» Університету Тафтса, Каліфорнійську цифрову бібліотеку [6].

Активну участь у створенні ЕБ беруть і країни Європи. Про це свідчать численні проекти, організовані Європейським Союзом (Програма «Телематікс для бібліотек», Candel, Dieper, Miracle, Chilias та ін.). Найбільш грандіозним проектом Євросоюзу в напряму формування ЕБ став спільний проект країн великої сімки (G7) під назвою «Бібліотека Універсаліс». Основна його мета — за допомогою мультимедійних технологій надати доступ для широкого загалу користувачів до значного обсягу світової культурної і наукової спадщини.

Основним принципом створення ЕБ в європейських країнах є пріоритет національної спрямованості. Найбільш досконалими та розвинутими в цьому відношенні є: ЕБ Великобританії «eLib», що стала однією з перших цифрових бібліотек в Європі; ЕБ Національної бібліотеки Франції (проект «Галліка» (Gallica)); проект університетських цифрових бібліотек Німеччини («Глобал Інфо»); проекти Національної бібліотеки Іспанії («Clasico Tavera та «Пам’ять Іспанії»); ЕБ Швеції («Ранеберг»); Національна електронна бібліотека Фінляндії (FinLib); Датська електронна науково-дослідна бібліотека (DEF) [3]. Порівняно недавно свої ЕБ почали активно створювати й інші країни Європи: Білорусь, Чехія, Словенія, Латвія, Італія, Молдова та ін. [9]. Все це свідчить про те, що ЕБ практично вкорінилися в бібліотечній практиці Європи, оскільки кожна з країн створює або намагається створити свою власну ЕБ, ЕБ національного масштабу.

У 2005 р. була створена унікальна цифрова книгозбірня — EUROPEANA (Європейська цифрова бібліотека), що об’єднала в одному місці всі культурні та наукові надбання Європи. EUROPEANA — амбітний новаторський проект співпраці європейських національних бібліотек, підтриманий Європейським Союзом і керований об’єднанням директорів європейських національних бібліотек (CENL). Мета проекту — збільшити і посилити роль національних бібліотек в Європі. Станом на 2010 рік Європейська цифрова бібліотека служить єдиною точкою доступу до електронних ресурсів 45 європейських національних бібліотек, надаючи доступ до двох мільйонів цифрових об’єктів — текстів, зображень, відео- і аудіо- файлів і об’єднує інформаційні ресурси музеїв, галерей, архівів, бібліотек Європи [7]. Доступ до цих джерел є безкоштовним, однак потребує реєстрації користувача для створення власного пошукового профілю [4]. Доступ до ресурсів цієї ЕБ здійснюється в рамках проекту ЄвропеанаЛокал, мета якого — вдосконалення доступу до колекцій, об’єктів, даних і метаданих місцевих і регіональних музеїв, бібліотек, архівів та інших культурних установ Європейського Союзу, а також в збагаченні метаданих цих культурних установ за допомогою технологій, стандартів, концепцій Європейської цифрової бібліотеки [2].